(ЕСКІЗ ДО ТЕАТРАЛЬНОГО РОМАНУ)
Цього року народна артистка України і всенародно улюблена артистка Одеси Людмила Сатосова відзначає одразу дві круглі дати. Перша дата воістину кругла – 80 років від дня народження. Друга дата на тлі першої виглядає набагато скромнішою, але вона також досить значна: рівно десять років тому Людмила Іванівна розпочала новий етап своєї творчої біографії, прийшовши до Одеського російського драматичного театру.
Молодші колеги по театру любовно називають Людмилу Сатосову «мамою Люсею». Вона справді більше схожа на добру й уважну маму, готову завжди прийти на допомогу, підбадьорити, допомогти доброю порадою, поділитися життєвим досвідом. А досвід у неї величезний. Адже життя Людмили Іванівни Сатосової – це великий театральний роман, що складається з безлічі розділів.
Першому розділу підійшла б назва «Самарський самородок»: адже біографія дзвінкоголосої дівчинки Люськи Сатосової починалася саме в Самарі. Щоправда, на період подій про які розповідається, волзьке місто Самара мало інше, «радянське» ім'я – Куйбишев. Йшов 1944 рік, десь гриміли вибухи великої війни. А в Куйбишеві звучали найкращі голоси трупи Большого театру, який був тут в евакуації. Саме в цьому передпереможному для країни році сімнадцятирічна Люся Сатосова зробила першу велику перемогу у своєму житті: вона пройшла за конкурсом і вступила до студії, відкритій при цьому легендарному театрі. У комісії був сам Іван Семенович Козловський, відомий артист і кумир мільйонів. Через багато років доля подарує Людмилі Сатосовій, на той час вже відомій артистці найпопулярнішого у Радянському Союзі Свердловського театру оперети, ще одну зустріч з великим Козловським. Це буде на гастролях свердловців у Москві. Козловський сам підійде до Людмили, і на її здивоване: «Невже Ви мене пам’ятаєте, Іване Семеновичу?», відповість з посмішкою: «Хіба я міг забути те дівчисько з найдзвінкішим голосом?». Але це буде пізніше. А поки що – Люся Сатосова ретельно навчається театральній справі і дебютує на куйбишевській сцені. Її першою великою роллю стала роль Марусі в опереті Соловйова-Сєдого «Верный друг». Потім була ціла низка головних ролей у класичних оперетах («Сильва», «Марица», «Принцесса цирка» та ін.), а також ролі у виставах сучасного репертуару. Знову забіжимо наперед, щоб сказати: за все життя Людмила Сатосова зіграє в оперетах понад двісті ролей, причому деякі з них – по кілька разів на сценах різних театрів – Куйбишевського, Свердловського, Одеського...
А наступний дуже важливий розділ у театральному романі Людмили Сатосової можна цілком справедливо назвати «Свердловський тріумф». На початку п'ятдесятих років репертуарна політика Куйбишевського театру опери і балету, у якому працює молода акторка, змінюється. Якщо до цього театр, крім опер, активно ставив і оперети, де Сатосова могла виявляти всі нові і нові грані свого таланту, то тепер з цим «легковажним жанром» вирішено покінчити і повернутися до класичного мистецтва опери. Педагоги, колеги і друзі радять Людмилі не закопувати свій талант у землю і продовжувати працювати у жанрі оперети. Для цього потрібно знайти інший театр. І у 1951 році вона переїжджає з Волги на Урал, де її приймають до Свердловського театру музичної комедії. У Свердловську Сатосова блискуче дебютує роллю Віолети в опереті Кальмана «Фиалка Монмартра» і за короткий термін заслуговує статусу провідної акторки театру. З етапних ролей «свердловського періоду» – ролі в оперетах «Голубой гусар», «Веселая вдова», «Цыганский барон» і – перша, поки що заочна, сценічна зустріч з Одесою – оперета Ісаака Дунаєвського «Белая акация», де Сатосова виконала роль Тоськи. У 1953 році під час гастролей у Москві 27-річна Людмила Сатосова була визнана гідною звання заслуженої артистки РСФСР. Випадок для тих часів справді унікальний: адже тоді звань навіть найталановитішим акторам до тридцяти років не давали принципово. Але тут втрутився Пан Випадок: ім'я Людмили Сатосової до списку претендентів на звання було внесено за розпорядженням Климента Єфремовича Ворошилова. Легендарний комдив громадянської, а на той час – дуже впливовий радянський політичний діяч Ворошилов був так захоплений грою молодої акторки, що особисто наполіг на присудженні їй почесного звання.
Наступна частина «роману про Сатосову» складається з трьох розділів, під загальною назвою «одеські». Найбільший з цих розділів, багато в чому кульмінаційний для Сатосової – це розділ «Одеська оперета». У 1960 році Людмила Сатосова переходить до Одеського театру музичної комедії. Рішення змінити суворий уральський клімат на м'який одеський було почасти продиктоване станом здоров'я акторки. В Одесі Людмила Сатосова зіграла величезну кількість ролей сучасного і класичного репертуару оперети, перелічити які тут просто не вистачить місця. Назву лише ті, котрі Людмила Іванівна сама згадує насамперед: Любаша в «Севастопольском вальсе», Еліза Дулітл у «Моей прекрасной леди», Сильва в «Королеве чардаша», Ханума в «Проделках Ханумы», Анна в «Кине», Жанна Лябурб у «На рассвете»... У 60-х – 70-х роках Одеський театр музкомедії гримить на всю країну, активно гастролює по всіх союзних республіках; його артисти стають постійними учасниками «Голубых огоньков» на всесоюзному Центральному телебаченні. У рідній Одесі взяти квитки до музкомедії можна лише «по знайомству» або, відстоявши величезну чергу, причому майже за місяць до вистави. Зірки одеської оперети – Людмила Сатосова, Михайло Водяной, Євгенія Дембська, Семен Крупник та багато інших є улюбленцями всього міста.У 1964 році Людмила Іванівна Сатосова удостоюється звання народної артистки УРСР. Роботі на сцені Одеського театру музичної комедії Людмила Сатосова віддає майже 30 років життя.
Наступний розділ життя Людмили Сатосової слід назвати «Епоха Ришельє». Адже вона пов'язана з роботою з 1989-го по 1995-й роки у новоствореному Одеському муніципальному театрі «Ришелье», вистави якого – «Тихо! Ша! Ми едем в США!», «Королева Молдаванки, или Наш ответ Президенту», «Кабаре Бени Крика», «Иванов и Рабинович» користувалися величезною популярністю, причому не лише в Одесі, але і по другий бік океану. З цими виставами трупа театру, без перебільшення, об'їхала майже всю Америку, всюди зустрічаючи захоплений прийом наших колишніх співвітчизників і корінних американців.
І ось настала черга нового чудового розділу з життя цієї чудової акторки. Назва їй – «Русская глава». Цей розділ розпочався рівно десять років тому – у 1996 році, коли Сатосова розпочала новий етап своєї творчої діяльності, і разом зі своїм багаторічним партнером по театру музкомедії і театру «Ришелье», народним артистом України Семеном Крупником прийшла на роботу до Одеського російського драматичного театру. Тут акторка розкривається у новому амплуа, виявляючи не лише блискучі здібності акторки музичного театру, але і глибоке драматичне обдарування. Дебютною роллю Людмили Сатосової на сцені Одеського російського театру стала роль графині де Бревіль у музичній виставі «Дилижанс из Руана», поставленому за мотивами відомої новели Гі де Мопассана «Пышка». Потім була роль імператриці Катерини ІІ у комедійному мюзиклі «Амурные баталии времен князя Потемкина». У цих виставах режисери сповна використовували співочий талант акторки. Але вже наступна робота – роль Герцогині у виставі «Странный этот мсье Жак» за п'єсою Жана Ануя «Пассажир без багажа» довела, що Сатосова здатна викликати захоплення у публіки і без співу, одною драматичною грою. У виставі «В нашем милом королевстве» – мюзиклі за мотивами п'єси Євгена Шварца «Тень» – Сатосова знову згадала давнину і блискуче зіграла роль співачки Юлії Джулі. Потім настала черга сугубо драматичних ролей: невелика, але знакова роль графині Вронської – матері головного героя у виставі «Анна Каренина» за Львом Толстим, яскрава і велика роль, що запам'ятовується, Світлани Василівни Сверчкової у сумній комедії О. Галіна «Аккомпаниатор», прониклива роль колишньої акторки, що бере за душу, Сесіл Робсон у виставі «Квартет» за п'єсою Р. Харвуда. Зовсім недавня за часом робота акторки – роль Хавронії у суперпопулярній виставі театру – мюзиклі «Вий» за творамиМ. В. Гоголя.
«Русская глава» біографії Людмили Сатосової триває. Людмила Іванівна сьогодні перебуває у гарній творчій формі. Свій 80-й день народження вона зустрічає на сцені: у спеціально поставленій з такого приводу святковій виставі вона знову грає, танцює і співає для своїх глядачів. Роман не закінчений, він поповниться ще не однією яскравою сторінкою. І до його епілогу ще дуже далеко!
Здоров'я Вам, чудова акторко! Радості Вам і нових ролей, рідна і люба, наша мама Люся!
