ПРАВА ДИТИНИ В СВІТЛІ ДІЮЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ТА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Кожна сім’я – це частина держави.Аристотель

Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини.

Найважливішою умовою для розвитку дитини є її виховання в сім’ї. Це очевидно, тому не випадково, що Конвенція ООН про права дитини 1989 року (далі Конвенція), ратифікована Україною 27.02.1991 р., містить перелік норм, які повинні забезпечувати захист сім’ї.

Дитина з самого народження має право знати своїх батьків та користуватися їх піклуванням (ст. 7 Конвенції). Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і належного виконання батьками своїх обов’язків.

Взаємні права і обов’язки між батьками і дітьми виникають на підставі походження дитини від цих батьків, засвідченому законом порядку.

В разі, коли батьки дитини на час її народження перебувають у зареєстрованому шлюбі, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини. Походження дитини від батька, у такому випадку, визначається за заявою матері та батька дитини, за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, за рішенням суду.

Якщо ж батько не погоджується добровільно визнати походження цієї дитини від нього, то цю обставину може встановити суд за заявою матері, опікуна дитини, особи, на утриманні якої перебуває дитина. В разі незгоди матері подати спільну заяву з батьком до органу РАГСу, до суду з вимогою встановити батьківство може звернутися і сам батько. Закон передбачає обставини, які особа, що звертається до суду, зобов’язана довести. Крім того, важливе значення мають експертизи (зокрема, судово-медична, судово-біологічна та ін.). Особливого значення набуває генетична експертиза, оскільки процент помилки в такій експертизі зовсім незначний. Саме ця експертиза майже достовірно підтверджує батьківство чи материнство. Отже, в разі під¬тверд¬ження походження дитини від цих батьків, між ними виникають взаємні права та обов’язки.

Особисті права та обов’язки дітей тісно пов’язані між особою: їх не можна подарувати, відмовитися від них. Загалом ці права та обов’язки тривають до досягнення дитиною 18 років або до часу одруження, вони також припиняються зі смертю однієї зі сторін.

Коли дитина народжується, вона має право отримати ім’я. Батьки мають право та обов’язок призначати прізвище, ім’я та по батькові дитини. Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище отримує і дитина. Якщо у батьків прізвища різні, в виборі імені закон обмежень не встановлює, але батьки повинні дуже відповідально поставитись до вирішення цього питання, щоб у майбутньому не виникало для дитини негативних наслідків. Також можна присвоювати дитині подвійне ім’я (ст., ст. 145, 146 СКУ).

Батьки мають право визначати місце проживання дітей. Діти можуть тимчасово проживати у родичів, як правило, у бабусі та дідуся, але ця обставина не позбавляє їх батьківських прав та не знімає обов’язку по вихованню. Стаття 29 Цивільного кодексу України чітко закріпила, що місцем проживання неповнолітніх у віці від 10 – 14 років, визнається місце проживання їх батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Коли батьки розлучаються, часто в судовому порядку вирішується спір між ними про визначення місця проживання їх дитини.

У випадку, коли дитина тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, вона має право на особливий захист і допомогу держави, як це передбачено у ст. 20 Конвенції. А стаття 21 Конвенції проголошує вимоги, на яких має базуватися законодавство щодо факту всиновлення та процедури його здійснення.

Держава, в свою чергу, повинна надавати допомогу багатодітним сім’ям для забезпечення дитини харчуванням, одягом та житлом (ст. 27 Конвенції). Цей обов’язок Україна прагне виконувати, про що свідчить прийнятий Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”.

Багатьох з нас цікавлять майнові права та обов’язки між батьками та дітьми. Такі права та обов’язки можуть виникати з приводу майна, яким володіє сім’я, а також з приводу отримання аліментів.

За життя батьків діти не мають права на їх майно так само, як і батьки не мають право на майно дітей, так, наприклад, майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини (ст. 174 СКУ).

Якщо діти мають власне майно, закон встановлює обмеження в розпорядженні ним: майном дитини до 14 років (малолітня дитина) розпоряджаються її батьки без спеціального на те повноваження. Така дитина може укладати лише дрібні побутові угоди, у тому випадку, коли дитина може самостійно визначати такі потреби та інтереси (ст. 177 СКУ). Батьки управляють майном дітей лише до досягнення останніми 18-ти років, або до моменту їх одруження, бо з цього часу вони можуть самостійно вчиняти усі дії, пов’язані з майном.

З моменту досягнення дитиною 14 років, обсяг її майнових прав збільшується. На власний розсуд, крім побутових угод, неповноліття особа у віці від 14 – 18 років має право розпоряджатись своїм заробітком, стипендією, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом; неповнолітня особа може бути учасником юридичної особи; вправі самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку), та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я. На вчинення неповнолітньою дитиною правочину щодо транспорт¬них засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нота¬ріально посвідчена згода батьків.

Батьки мають утримувати своїх дітей до 18 років. Але якщо пов¬нолітні дочка чи син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, то батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання (ст. 199 СКУ).

У випадках, коли батьки добровільно не бажають утримувати своїх неповнолітніх дітей, до виконання цього обов’язку їх може бути зобов’язано в судовому порядку примусово. Немає значення, чи працює особа, з якої стягують аліменти. Якщо ж дитина досягла повноліття, але є непрацездатною, батьки надалі повинні утримувати її.

Права та обов’язки батьків і дітей є взаємними, тобто закон передбачає умови, при яких право на утримання може виникати не лише у дітей, але й у їхніх батьків.

Найкращим шляхом життя сім’ї, безумовно, є порозуміння, повага, свідоме дотримання всіма її членами правових і моральних норм по відношенню одне до одного. У такій сім’ї і діти, і батьки будуть щасливими, збережуть вдячність і готовність допомагати один одному до глибокої старості й у будь-яких ситуаціях життя. Іноді, на жаль, буває навпаки, і тоді люди звертаються по допомогу до закону...

Одеське обласне управління юстиції

КОМУ НЕ ПОЛОЖЕНА СУБСИДИЯ?

Субсидия не назначается, если в жилых помещениях (домах) зарегистрированы гра欬дане трудоспособного возраста, которые не работают и не учатся на стационаре в высших учебных заведениях I – IV уровня аккредитации или в профессионально-технических учебных заведениях в течение трех лет, предшествующих дате обращения за субсидией, и не были зарегистрированы в службе занятости населения как нуждающиеся в трудоустройстве. За исключением граждан:

– досматривающих детей до трехлетнего возраста или шестилетнего – при наличии ВКК о необходимости дополнительного ухода;

– имеющих трех и более детей в возрасте до 16 лет и ухаживающих за ними;

– осуществляющих уход за инвалидами І группы и детьми-инвалидами в возрасте до 16 лет, а также лицами, достигшими 80-летнего возраста.

Субсидия также не назначается, если:

– собственник жилья (независимо от формы собственности), на которого открыт лицевой счет, или другое лицо, зарегистрированное вместе с ним на данной площади, сдает по договору в аренду жилое помещение, имеет в своем владении или во владении мужа, жены, несовершеннолетних детей в совокупности больше чем одно жилое помещение (дом), общая площадь которых в сумме превышает установленную норму (21 кв. м на владельца расчетного счета и каждого из прописанных здесь лиц);

– граждане, имеющие транспортные средства, кроме средств, которые согласно законодательству не являются объектами налогообложения и срок эксплуатации которых не больше 10 лет с момента выпуска, за исключением транспортных средств, полученных на льготных условиях через органы труда и социальной защиты и зарегистрированы в установленном порядке;

– несовершеннолетние дети, имеющие родителей, зарегистрированы в квартире (доме) сами.

АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Важливою гарантією захисту прав та законних інтересів громадян при здійсненні судами правосуддя є можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.

Конституцією України (стаття 129) до загальних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, встановлених Законом.

Інститути апеляційного та касаційного провадження включені у цивільне судочинство України Законом України від 21 червня 2001 року “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України”.

Порядок оскарження судових рішень по цивільним справам в апеляційній та касаційній інстанціях передбачено, відповідно, главами І та ІІ розділу V Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України.

Згідно з ЦПК України 1963 року право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції мали тільки сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи. Але цим суттєво порушувалися права осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Після прийняття нового ЦПК України 18.03.2004 року право на апеляційне оскарження судових рішень по цивільним справам мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки. Також ЦПК України передбачено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду (ст. 293 ЦПК України).

Для реалізації свого права на апеляційне оскарження судових рішень необхідно дотримуватися передбачених законом для цього термінів. А саме, заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали, а апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у термін, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження). Але у випадку пропуску цих термінів потрібно подати разом з апеляційною скаргою заяву про поновлення терміну на апеляційне оскарження, де вказати причини його пропуску (стаття 73 ЦПК України). Положення про заяву про апеляційне оскарження є новелою нового ЦПК України.

Також ЦПК України передбачає необхідність дотримання письмової форми та встановленого законом змісту апеляційної скарги, інакше скаргу може бути залишено без руху.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. В теперішній час копію апеляційної скарги не потрібно одночасно направляти до суду апеляційної інстанції.

На відміну від ЦПК України 1963 року за новим ЦПК питання щодо відповідності апеляційної скарги закону вирішується апеляційним судом. Згідно з ЦПК України 2004 року питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом вирішує суддя-доповідач протягом трьох днів після надходження справи до апеляційного суду.

Також новим цивільним процесуальним законодавством зменшено термін, протягом якого справа після закінчення дій щодо підготовки справи до розгляду має бути призначена до розгляду – з місяця до п’ятнадцяти днів.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Але якщо під час роз¬гляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги. Також якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеля¬ційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Апеляційний суд діє тільки в межах повноважень, закріплених в ЦПК України, а саме:

1. За наслідками розгляду апеля¬ційної скарги на рішення (ухвалу) суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення (ухвали) без змін;

2) скасувати рішення (ухвалу) суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або відпо¬відно нову ухвалу;

3) змінити рішення (ухвалу);

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду (скасувати ухвалу) першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Значення апеляційного провадження полягає в тому, що воно є однією з форм, що забезпечує однакове застосування судами законів при розгляді ци¬вільних справ. Розгляд справ за апеля¬ційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції та направляти їх роботу, забезпечуючи правильний та однаковий підхід до норм мате¬ріального та процесуального права та попереджаючи порушення норм права фізичними та юридичними особами.

Виходячи з того, що діяльність судів по апеляційному та касаційному перегляду судових рішень по цивільним справам у найбільшій мірі забезпечує виконання задач держави по захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, зміцненню законності та правопорядку, затвердженню принципу справедливості, розвитку демократії, апеляційне та касаційне провадження є одним з основних принципів судочинства в Україні.

Прес-група територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА І ПЕРЕПІДГОТОВКА НЕЗАЙНЯТИХ ГРОМАДЯН

Відповідно до статті 24 Закону України «Про зайнятість населення» професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян, визнаних в установленому порядку безробітними, може провадитись у випадках:

– неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв’язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина;

– втрати здатності виконання роботи за попередньою професією;

– пошуку роботи вперше і відсутності професії, спеціальності.

Більш того, законодавство передбачає, що у разі відмови безробітного, який не має професії, спеціальності або займав робоче місце, яке не потребує спеціальної підготовки, від проходження професійної підготовки до нього центром зайнятості застосовуються санкції – скорочується тривалість виплати допомоги по безробіттю на термін від 30 до 90 календарних днів.

Безробітним, які потребують професійного навчання, з метою визначення професійних інтересів, від¬повідності професійним вимогам і професійної придатності центром зайнятості надаються послуги з профорієнтації.

Професійне навчання безробітних проводиться з урахуванням вимог ринку праці, перспектив розвитку регіону, у тому числі для зайняття підприємницькою діяльністю.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне со¬ціальне страхування на випадок безробіття» у разі припинення безробітним професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації без поважних причин чи відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) з цієї особи стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

Начальник інспекції по контролю за дотриманнямзаконодавства про зайнятість населенняОдеського обласного центру зайнятості О.А. ОТРАДНОВА

ЗАКОН СМІШНИЙ, АЛЕ ВІН – ЗАКОН!

Подаємо добірку найодіозніших законодавчих актів різних країн світу. Деякі з них збереглися в кодексах з давніх часів, бо їх не побачили законодавці, інші, навпаки, – викликані актуальними проблемами дня. Але всі вони – бездоганно! – відображають характерні риси менталітету народу-творця. Отже…

АВСТРАЛІЯ

Заборонено під загрозою тюремного ув’язнення виходити на вулицю, намазавшись гуталіном.

БРАЗИЛІЯ

Заборонено неприбавливим жінкам з’являтися на громадських пляжах без верхньої частини купальника.

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

Заборонено наклеювати догори ногами поштову марку із зображенням королеви або короля – це вважається державною зрадою.

ІЗРАЇЛЬ

Заборонено брати із собою на пляж ведмедів. (Хайфа)

ІНДІЯ

Заборонено залишати більше 5 щурячих шерстинок на кілограм рису, пшениці, кукурудзи або крупи.

КИТАЙ

Заборонено під загро-зою нетривалого тюремного ув’яз¬нення дивитись на голі ноги одягненої жінки.

Заборонено рятувати потопаючу людину, оскільки це є втручанням в її долю.

НОВА ЗЕЛАНДІЯ

Заборонено під загрозою судового переслідування кабанам розкопувати вночі поля для гольфу.

Заборонено кішкам виходити з дому без трьох дзвіночків на шиї.

ПАРАГВАЙ

Заборонено дуелі, за винятком осіб, що заповіли свої органи медичним або науковим установам.

ПІВДЕННА КОРЕЯ

Дорожня поліція зобов’язана повідомляти начальству про отримання від водіїв за день хабарі.

Але навіть усім цим країнам, разом узятим, не під силу змагатися в кількості оригінальних законів з батьківщиною демократії – США.

ШТАТ АЙДАХО

Заборонено рибалити зі спини верблюда.

Заборонено чоловікові підморгувати жінці, якщо він з нею не знайомий.

ШТАТ АЛАБАМА

Заборонено кричати на жінок у межах міста. (Мобіл)

ШТАТ АЛЯСКА

Заборонено викидати живого лося з ілюмінатора літака, що летить.

Заборонено будити ведмедів, щоб їх сфотографувати.

Заборонено напувати спиртними напоями лосів.

ШТАТ ЗАХІДНА ВІРДЖИНІЯ

Заборонено свистіти під водою.

Заборонено дантистам застосовувати до жінок анестезію без присутності третьої особи.

ШТАТ ЛУЇЗІАНА

Заборонено прив’язувати крокодилів до пожежних гідрантів.

ШТАТ МЕН

Заборонено квартиронаймачам кусати домовласників.

ШТАТ ТЕННЕССІ

Заборонено жабам квакати після одинадцятої вечора. (Мемфіс)

ШТАТ ФЛОРИДА

Заборонено незаміжнім жінкам стрибати в купальнику з парашутом у неділю.

ПЕНСИИ ВОЕННЫМ БУДЕТ НАЗНАЧАТЬ ПЕНСИОННЫЙ ФОНД

Стратегией развития пенсионной системы Украины, которая была утверждена распоряжением Кабинета Министров Украины от 15.12.2005 г. № 525-р, в 2007 – 2009 годах предусмотрено ввести общеобязательное государственное пенсионное страхование для военнослужащих, а также других лиц, для которых законодательством не предусмотрена уплата взносов на общеобязательное государственное пенсионное страхование.

Согласно распоряжению Кабинета Министров Украины от 20.06.2006 г. № 344-р о некоторых вопросах организации пенсионного обеспечения граж¬дан Пенсионный фонд вместе с заинтересованными министерствами и ведомствами отработали законопроект относительно определения порядка осуществления с 01.01.2007 года начисления и выплаты пенсий военнослужащим, лицам начальствующего и рядового состава органами Фонда, а также уплаты взносов на общеобязательное государственное пенсионное страхование указанной категории граждан.

Кабинет Министров Украины 2 ноября 2006 года принял постановление о передаче органам Пенсионного фонда Украины функций по назначению и выплате пенсий некоторым категориям граждан. Кроме того, проектом закона «О государственном бюджете Украины на 2007 год», который был принят в первом чтении Верховной Радой 31.10.2006 г., предусмотрена передача с 1 января 2007 года функций по назначению пенсий от Минобороны, МВД, МЧС, СБУ, Департамента Украины по вопросам исполнения наказаний и ГНА органам Пенсионного фонда Украины.

Необходимость принятия таких мер вызвана несколькими причинами. Во-первых, это внедрение в Украине общеобязательного государственного пенсионного страхования. Эту функцию осуществляет относительно абсолютного большинства граждан именно Пенсионный фонд.

Во-вторых, сейчас в Украине пенсии фактически назначают семь министерств и других органов государственной исполнительной власти, в каждом из которых установлены разные правила назначения пенсий и оформления соответствующих документов, созданы отдельные подразделения, собственная инфрастуктура для обеспечения выполнения этой задачи.

В свою очередь, объединение функций по назначению и выплате пенсий в пределах единого специализированного органа государственной власти безусловно будет содействовать уменьшению административных затрат на указанные цели, даст возможность комплексно решить проблемные вопросы пенсионного обеспечения различных категорий населения.

В-третьих, решается вопрос объединения в пределах единого органа всех финансовых ресурсов государства, которые направляются на пенсионное обеспечение. Это позволит избежать случаев недофинансирования пенсионных программ и возникновения задолженности по выплате пенсий.

Понятно, что у многих военных пенсионеров возникают опасения: не уменьшаться ли размеры выплат, не изменятся ли вообще условия пенсионного обеспечения?

Следует успокоить граждан: ни одна пенсия после передачи функций не уменьшится, конечно, если ее размер установлен согласно действующему законодательству.

Относительно изменения условий пенсионного обеспечения, то они регулировались и в дальнейшем будут регулироваться нормами Закона Украины «О пенсионном обеспечении лиц, уволенных с воин¬ской службы, и некоторых других лиц», а также другими правовыми актами, принятыми на его выполнение.

Передача функций по назначению пенсий органам Пенсионного фонда Украины будет способствовать улучшению условий обслуживания военных пенсионеров. К тому же порядок выплаты таких пенсий не изменится.

Т. ЯВОРСКАЯ, заместитель начальника Главного управления – начальник управления пенсионного обеспеченияГлавного управления Пенсионного фонда Украины в Одесской области

ВАША ЛИ ЭТА КВАРТИРА

При каких условиях возможно продать свою квартиру

В первую очередь, необходимо быть собственником квартиры, в которой проживаешь.

Документами, подтверждающими право собственности на квартиру, могут быть:

– свидетельство о праве собственности;

– договор купли-продажи;

– договор дарения;

– договор мены;

– свидетельство о вступлении в наследство;

– свидетельство о приобретении недвижимого имущества с публичных торгов;

– решение суда о признании права собственности.

Правоустанавливающий документ должен быть обязательно зарегистрирован в ОГБТИ и РОН, так как, согласно ст. 334 Гражданского кодекса Украины, право собственности на имущество возникает именно с момента его государственной регистрации.

Договора купли-продажи квартиры оформляются в письменном виде и подлежат нотариальному удостоверению. При этом не имеет значения, будет ли такой договор удостоверен в государственной нотариальной конторе либо частным нотариусом.

Среди всех вышеперечисленных правоустанавливающих документов на квартиру, договор купли-продажи, офор¬мленный на бирже, необходимо выделить особо. Ни для кого не секрет, что сегодня ни один нотариус в городе не удостоверит сделку, где правоустанавливающим документом выступает так называемый биржевой договор. Нотариусы требуют предоставить судебное решение о признании биржевого договора действительным.

Важное значение для возможности продать квартиру имеет наличие несовершеннолетних лиц в числе собственников квартиры либо в числе прописанных в ней, поскольку при продаже такой квартиры необходимо получение согласие местных органов и попечительства на отчуждение квартиры.

Такое согласие органы опеки и попечительства предоставляют при условии обеспечения несовершеннолетнего жильем взамен продаваемого.

Для отчуждения квар¬тиры необходимо получить в ОГБТИ и РОН извлечение о регистрации права собственности недвижимого имущества.

Необходимо отметить, что согласно Семейному кодексу Украины имущество, приобретенное супругами во время брака, является их общей совместной собственностью. Поэтому, если в правоустанавливающем документе на квартиру собственником указан только один из супругов, при продаже квартиры нотариус обязательно потребует письменное, нотариально заверенное согласие другого супруга.

После того, как все правоустанавливающие документы представлены нотариусу, послед¬ний обязательно проверит квартиру на наличие либо отсутствие на нее запретов на отчуждение (арест). Арест может быть наложен судом, государственной исполнительной службой, следственными органами.

Довольно часто встречаются случаи, когда собственники квартиры даже не подозревают о наличии арестов на свою недвижимость, так как арест может быть наложен на ту или иную квартиру ошибочно. Иногда бывает, что при прекращении производства по гражданскому делу в суде, элементарно забывают отменить определение о наложении ареста. Для решения данного вопроса необходимо обратиться в соответствующий орган за снятием ареста с квартиры.

В данной связи рекомендуем заранее представить нотариусу правоустанавливающие документы на квартиру для их проверки на качество, комплектность.

О. ВОЛКОВА,юрист корпорации «Альянс»

ЯВЛЕНИЕ РЕЙДЕРСТВА

В настоящее время в стране набирает обороты новый вид промышленного захвата, именуемый рейдерством. Этот захват тихий и в какой-то степени даже неприметный, связанный, как правило, только с бумагами. Под рейдерством (от англ. raid – внезапное нападение, налет) понимают захват чужой собственности с целью ее дальнейшего использования или перепродажи.

Рейдеры знают столько же, относительно «законных» методов отъема собственности, сколько знал Остап Бендер. Они делят собственность, прежде всего, при помощи мошенничества и использования недостатков законодательства. И в этой ситуации очень важна работа судов, направленная на защиту нарушенных прав и законных интересов субъектов хозяйствования – предпринимателей и юридических лиц (предприятий, учреждений, организаций).

Способы захвата у рейдеров очень разнообразные. Наиболее популярным способом является самовольное внесение изменений в регистрационные или учредительные документы предприятия.

Так, например, в производстве Одесского апелляционного хозяйственного суда рассматривалось дело, где право открытого акционерного общества, условно назовем его "А", на конфедициальность информации, содержащейся в системе реестра акционеров общества, а так же предоставление информации с реестра на запрос ОАО, было грубо нарушено обществом с открытой ответственностью, которое условно назовем "Б".

Постановлением Одесского апелляционного хозяйственного суда право открытого акционерного общества "А" на конфедициальность информации, содержащейся в системе реестра акционеров общества, а также предоставление информации с реестра по их запросу было восстановлено.

Постановление суда было мотивировано тем, что во время исполнения своих обязанностей по договору регистрационного обслуживания, заключенного между сторонами, ответчик ("Б") допустил нарушения его условий, в следствии чего истец ("А") был лишен возможности получить реестр собственников именных ценных бумаг и расторгнуть заключенный между сторонами договор.

Вследствие этого, руководствуясь требованиями ст. ст. 525, 526 и ч. 2 ст. 651 Гражданского кодекса Украины о том, что обязательства должны исполняться надлежащим образом, в соответствии с условиями договора и требованиями действующего законодательства, а односторонний отказ от обязательства или одностороннее изменение его условий не допускается, если другое не предусмотрено договором или законом, то договор может быть расторгнут только вследствие решения суда по требованию одной из сторон, в случае его существенного нарушения другой стороной. Постановление Одесского апелляционного хозяйственного суда было вынесено в пользу истца.

Однако, ответчик ("Б"), воспользовавшись своим конституционным правом (ст.55 Конституции Украины) на обжалование в суд вышестоящей инстанции решений суда нижестоящей инстанции, подал кассационное заявление в Высший хозяйственный суд Украины (ВХСУ). Но, определением ВХСУ от 24 июня 2005 года кассационную жалобу на постановление Одесского апелляционного хозяйственного суда было возращено заявителю ("Б") по причине несоответствия ее процессуальному закону.

Таким образом, мы видим, что в случаях нарушения законного права или интереса лиц, занимающихся хозяйственной деятельностью без создания юридического лица или создавая его, они имеют возможность и гарантированное Конституцией Украины право на защиту своих прав и законных интересов в Хо¬зяйственном суде.

Но если все-таки вы и ваш бизнес стали жертвой деятельности рейдеров – не откладывайте решение данной проблемы, подавайте жалобы в Хозяйственный суд и отстаивайте свои законные права.

Рада МИНЮХИНА, специалист І категории отдела статистики, аналитики и обобщения судебной практики Одесского апелляционного хозяйственного суда