Святкування Дня сміху-2007 розпочалось не в неділю, 1 квітня, а в п’ятницю, 30 березня. І не на вулицях і площах міста, а в Золотій залі Літературного музею: там був репрезентований збірник “Музейники посміхаються”. Ця презентація відкрила цикл заходів, присвячених тридцятиліттю музею.
Отже, новий збірник – це “єдине у своєму роді видавництво, в якому Одеський літературний музей на прикладі своєї тридцятилітньої історії, викладеній в жанрі капусників, анекдотів, афоризмів і крилатих фраз, репрезентує істинне лице сучасного музейника”. Сміх музейників – це “нервова реакція” на події, які відбуваються в самому музеї та за його стінами. Після презентації відбулось відкриття виставки карикатур одеського художника Бориса Лукіна.
Першоквітнева програма за багаторічною традицією повинна була б розпочатися у дворику Літмузею – у Саду скульптур, де в цей день з’являлась статуя чергового героя одеського фольклору. Однак навіть в цьому році – жодних скульптур. Чому? Існує дві, суперечливі одна одній, версії, проголошені міськими чиновниками на брифінгу і прес-конференції, присвяченій “Гуморині”. Перша: у саду немає місця для нових скульптур; друга: до появи скульптур міськрада не мала жодного стосунку, ідея їх встановлення йшла від ентузіастів, і цього разу ніяких пропозицій не надходило. …Що це було? Напевне, фірмова вікторина міської влади, що передувала “Гуморині”. Нам залишається тільки “підкреслити правильне”…
Театральна і Грецька площі, Приморський бульвар – концертні майданчики “Гуморини”. Родзинка свята – карнавальний хід по Дерибасівській через центр міста до Куликового поля. Під девізом “Одеса – свято, яке завжди” розпочався Новий рік гумору. Ожили листки пересувного календаря – по місту в мальовничих колонах пройшли чергою свята: День зарубіжної поезії; Маленького Парижа у великій Одесі; Безкоштовного лікування; Не вимкненої праски; високого гістя; роздутих тарифів; невідомого юриста; Об’єднаних політиків; День тещі і Міжнародний день Одеси-мами, а також ще цілий ряд таких змістовних Днів, які неодмінно треба відзначити. Карнавальні колони, в яких були засновники Одеси, правнуки О.С. Пушкіна, мушкетери, пожежники, юристи, кришнаїти, казкові герої і так далі вітали численні глядачі – одесити і гості.
Втім, вони і самі себе розважити змогли – за допомогою “гуморинних” атрибутів, які продавались тут, на Дерибасівській: різнокольорових пінопластових бантиків, косичок, кумедних носів, віслючих і заячих вух, масок, явно, які залишились від Хелуїна, і клоунських перук. Але найбільшою популярністю користувалися надувні берцові кістки і особливо молоти, якими натхненно колошматили один одного діти і… дорослі.
До пізнього вечора тривав концерт на Куликовому полі за участю запрошених “зірок” – Єфима Шифріна, “Кроликів”, Вірки Сердючки та інших. Так закінчився цей День сміху, – він же День геолога, – а також день, коли на вулиці Дерибасівській буває найбільше сміття. Заради жарту.
