13-14 березня група журналістів з України відвідала резиденцію Його Святійшества Вселенського патріарха Костянтинопольського Варфоломія І та поклонилася святим християнським реліквіям. Серед прочан був і наш спеціальний кореспондент, який взяв інтерв’ю у глави Секретаріату Вселенського патріарха отця Андреоса. Подаємо його нотатки.
Стамбул, Костянтинополь, Новий Рим, Візантій... Цьому містові, що марить вселенськими видіннями і святощами на берегах Босфору та затоки Золотий Ріг, судилося пройти дивовижний шлях від малесенького рибальського містечка Візантія – до столиці трьох велетенських імперій: Східної Римської, Візантійської та Османської. Споруджений на місці Візантія за наказом римського імператора Костянтина Великого в 324 – 330 роках, Костянтинополь від перших днів свого існування перетворюється не лише на великий політичний та культурний центр східних провінцій Римської імперії, але й стає одним з основних центрів нової релігії – християнства. Й оскільки розбудова Костянтинополя співпала з визнанням християнства як провідної, державної релігії Римської імперії, то й Костянтинополь в релігійних колах почали називати Новим Римом, зверніть увагу: не “другим”, а саме “новим”, і це мало принципове значення, оскільки незабаром, коли християнство поділилося на католицьку та православну конфесії (течії, напрями, церкви), Костянтинополь стає центром вселенського Православ’я.
Церковна традиція стверджує, що першим Візантійським єпископом був Стахій, якого рукопокладав апостол Андрій Первозванний. І хоча серйозні науковці ставлять цю традицію під сумнів, оскільки вона не узгоджується з фактом появи Костянтинополя за наказом імператора Костянтина Великого і нібито не збігається з ним у часі, але ми в цю полеміку істориків та богословів не втручатимемося. Натомість для нас важливо, що вже в 1381 році, під час Другого Вселенського Собору, за ним, як єпископом Нового Рима, було затверджене друге “за честю” місце серед християнських єпископів. Третій канон цього Собору прямо визначав: “Костянтинопольський єпископ хай має перевагу честі після Римського єпископа, тому що град цей є Новий Рим, місто Царя і Сенату”.
– Християнство усе ще залишається поділеним на православну, католицьку та греко-католицьку віри-церкви; з’явилася значна кількість всіляких християнських “церков” та сект, – звертаюся до глави Секретаріату Вселенського патріарха отця Андреоса. – Чи не планує Вселенський патріархат проведення найближчим часом чергового Вселенського Собору, на якому були б розглянуті проблеми єднання всіх християнських конфесій та співпраці з іншими релігіями?
Отець Андреос:
– На жаль, зараз поки що рано говорити про дату проведення Вселенського Собору та про ті проблеми, які будуть розглянуті на ньому. Але ми існуємо в реальному світі, в якому життя Церкви і життя світське, політичне – тісно поєднані. Ось і зараз, коли відбувається ця наша зустріч, Його Святійшество Вселенський патріарх Варфоломій І перебуває з пастирським візитом в Австрії. Відомо, що він взяв участь і виступив на першій сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка відбулася 22 січня 2007 року в Страсбурзі. З трибуни сесії він порушував важливі проблеми буття сучасної Європи і світу.
Вже після відвідання резиденції патріарха Варфоломія І, я ознайомився з текстом його виступу на сесії Парламентської Асамблеї. “Впродовж кількох десятиліть Костянтинопольський патріархат вдавався до багатьох зусиль, спрямованих на зміцнення діалогу між трьома великими монотеїстичними релігіями, – промовляв до сильних світу цього Вселенський патріарх. – Внаслідок цього було підписано такі важливі декларації, як Босфорська та Брюссельська. Виходячи з необхідності зміцнення взаєморозуміння між релігіями, патріархат прийняв представників різних мусульманських країн, таких, як Бахрейн, Катар, Казахстан і Іран. Останнім часом необхідність в релігійному діалозі стала завданням всесвітнього масштабу. Зараз усі усвідомлюють, що впродовж віків і навіть у недавньому минулому релігійні мотиви використовувалися деякими силами для того, щоб подвигнути народи на війни. Ці люди, які сіють смуту, стверджують, що криваві конфлікти між релігіями неминучі... Але цивілізації Західного світу знають, що релігії не покликані розпалювати війни між віруючими, не повинні супроводжувати озброєні армії, і не повинні сприяти приходу до влади того чи іншого клану”.
Історично склалося так, що резиденція Вселенського патріарха виявилася посеред величезного, чотирнадцятимільйонного, майже суціль мусульманського Стамбула, в оточенні великої кількості мінаретів. Це досить скромна будівля, споруджена ще в ХVІІ ст., яка, до того ж, зазнала страшної пожежі в 1941 році. Знадобилося – зверніть увагу! – майже 46 років, щоб патріархія змогла отримати дозвіл від міської влади на реконструкцію цієї будівлі, але й у сучасному вигляді, якого вона набула в 1989 році, резиденція все ще видається затісною і занадто скромною. Так само, як скромною видається і невеличка старовинна церква св. Георгія, при якій ця резиденція перебуває.
Споруджена ще в 1320 році, ця церква впродовж віків залишається хранилищем однієї з найзначніших християнських святинь – фрагмента мармурового стовпа, до якого, за біблійною легендою, було прикуто Ісуса Христа перед розп’яттям, і який окроплений кров’ю Христа, оскільки біля нього він витримав 40 ударів бичем. Один фрагмент цього стовпа зберігається в Римі, в храмі св. Петра, другий тут, в церкві св. Георгія, а третій – в Єрусалимі. Крім того, прочани можуть помолитися біля мощів святих та перед старовинними іконами, і постояти біля трону патріарха.
Будь-яка релігійна активність патріарха викликає невдоволення і різку реакцію мусульманських ортодоксів Туреччини. У що це виливається, свідчить офіційна статистика: у травні 1994 р. спецслужбам вдалося знешкодити перед патріаршою резиденцією три вибухівки; у вересні 1996 – стався вибух гранати; у грудні 1997 від вибухівки постраждав сусідній житловий будинок і були жертви; у січні 1998-го екстремісти пограбували і підпалили один із православних храмів Стамбула. На тлі цих провокацій уряд США змушений був в жовтні 1998-го прийняти спеціальний закон про те, що, в разі потреби, США візьмуть Вселенського патріарха під свій державний захист.
– Якою бачиться Вам роль Вселенського патріархату в єднанні усіх християнських церков, та яким Вам бачиться подальша доля Православної церкви?
Отець Андреос:
– Основну роль Вселенської патріархії ми вбачаємо в тому, щоб привести до єднання всі православні і всі християнські церкви. Вселенський патріарх Варфоломій сподівається, що патріархії вдасться подолати всі ті проблеми, які існують між православними церквами. А вони справді існують.
– У зв’язку з цим... Чи була у нас останнім часом делегація Української православної церкви Київського патріархату, чи підтримуєте ви постійні контакти з цим патріархатом, і які перспективи співробітництва з ним?
Отець Андреос:
– Ні, останнім часом ніяких делегацій від Київського патріархату у нас не було. Постійних контактів з цим патріархатом ми теж не підтримуємо. Але ми сподіваємося, що між православними конфесіями в Україні буде налагоджене взаєморозуміння. Ми розуміємо, що в цій проблемі проявляються певні історичні аспекти існування Православ’я в Києві, і, водночас, накладає свою печать сучасна ситуація, що склалася у взаєминах між конфесіями вашої країни. Від імені Вселенського патріарха, передаю пастирське благословення присутнім тут журналістам та їх читачам, і народу вашої країни.
Як бачимо, до міжконфесійних взаємин в Україні і, зокрема, взаємин між Московським та Київським патріархатами, глава Секретаріату Вселенського патріарха поставився досить дипломатично. Але такою є й офіційна позиція Вселенського патріарха, хоча, звичайно, в патріархаті добре розуміють, що проблема все ж таки існує. До речі, мабуть далеко не всі наші читачі знають, скільки ж патріархів та патріархатів має в світі сучасне Православ’я. Ще в середині V ст. утворилися чотири православні центри і чотири патріархати (в той час, як у католиків досі існує єдиний центр – Ватикан, на чолі з єдиним Папою Римським).
На Четвертому (Халкидонському) Соборі, що відбувся 451 року, було визнано Костянтинопольський, Олександрійський. Антиохійський та Єрусалимський патріархати, при цьому другим після Папи Римського залишався Костянтинопольський патріарх. А вже 36-м каноном Трульського собору (691-692) складено церковно-ієрархічний диптих, згідно з яким “Костянтинопольський престол має рівні переваги з престолом Старого Рима, і, як і той, хай звеличається в церковних діях, будучи другим після нього, а потім престол великого міста Олександрії, потім Антиохійський престол, а за ним престол Єрусалима”. Та минав час і, станом на березень 2007 року, патріархи стоять уже на чолі Московської, Грузинської, Сербської, Румунської та Болгарської церков; крім того, православні Церкви Польщі, Албанії, Греції, Кіпру, Чехії, Словаччини і США мають на своїм чолі митрополитів та архієпископів.
Хоча першим за честю визнається Костянтинопольський патріарх, одначе він не має права втручатися у внутрішні справи Помісних церков; інша річ, що статус “першого серед рівних” дозволяє, і навіть спонукає його координувати церковне життя в православному світі; давати роз’яснення з проблемних питань, ініціювати та займатися організацією проведення Вселенських соборів. Нинішній Патріарх, повний титул якого “Святійший архієпископ Костянтинополя – Нового Рима і Вселенський патріарх” Варфоломій І (Дімітріос Архондоніс) є 232-м за ліком на патріаршому престолі. Він 1940 року народження, патріархом його обрали на засіданні Священного Синоду в 1991 році. До речі, список кандидатів на патріарший трон складає Синод, але чинності він набуває лише після затвердження урядом Туреччини, і в цьому вже проглядається суттєвий елемент втручання держави у церковні справи. Ще одне... Патріарх обов’язково має бути громадянином Туреччини, і, крім духовного служіння, на нього покладається участь у певних урядових церемоніях, він має певні публічні функції.
Що ж до Священного Синоду, який постійно діє при Патріархові, то він завжди складається з дванадцяти діючих єпископів, єпархії яких обов’язково мають перебувати на території Туреччини. А для ведення церковних справ, при Синоді діє 23 комісії. Серед найважливіших можу назвати комісію з православних та загальнохристиянських питань, канонічну, економічну та з питань гори Афон. Крім того, до Синоду входить один мирянин, який, за посадою великого логофета, представляє патріарха у відносинах з турецьким урядом.
Церква св. Георгія... Мабуть, кожен православний християнин повинен мріяти про те, щоб торкнутися рукою фрагмента “мученицького стовпа”, замислитися над складнощами свого буття біля мощів святих Феофано, Соломони та Євфімії; пройнятися духом високого мистецтва і мистецтвом високої духовності, перед ликами древніх святих ікон та біля підніжжя патріаршого трону...
Розумію, що резиденція Вселенського патріарха в сьогоденному її вигляді, в комплекс якої входить і церква св. Георгія, не розрахована на широке паломництво. Але в Стамбулі, в Туреччині, збереглося чимало інших християнських храмів і святинь, таких, як храм-музей Святої Софії, Влахернська церква та церква Марії Монгольської; до того ж на прочанина чекають древні, освячені вічністю руїни Ефеса, на околиці якого, в скромному будиночку, за церковними легендами, провела останні роки свого життя Діва Марія, і де виступав зі своїми проповідями Св. Павло, що родом з містечка Тарсуса, теж розташованого в сучасній Туреччині. Й існує одеська морська агенція “Укрферрі”, з чудовим флагманом пасажирського флоту України “Южная Пальмира”, яка готова організовувати тури прочан, як це вона організувала прощу для групи українських журналістів (безпосереднім організатором подорожі став прес-секретар СК “Укрферрі” Олександр Федоров). Зрештою, ми ніколи не повинні забувати, що Стамбул – то не лише турецький ширпотреб, але й візантійське минуле та патріарше сьогодення християнського світу. Тож нехай вам святиться на дорогах до християнських святинь, до пізнання власної душі.
