ЯК НА МЕНЕ – ТО ХОЧ І ДО АЛЬЯНСУ
Уважно прочитую всі матеріали на сторінках «Одеських вістей» з приводу того, бути чи не бути нашій багатостраждальній Україні в НАТО. І мене дивує, що ті, хто завзято виступає проти приєднання до альянсу, оперують фактами з минулого і не прагнуть заглянути у майбутнє, спираючись на його уроки. А головний урок, на мій погляд, полягає у тому, що потрібно використовувати будь-яку можливість, щоб послабити протистояння між державами з різною системою правління, з їх тактичними і стратегічними ідеями. І якщо до того ж самого НАТО приєднається якнайбільше країн, то ослабне можливість впливу на них з боку інших. НАТО, відчуваючи свою силу, маючи певні ресурси, не переслідуватиме мету захопити чиїсь території, тому що в його бік не виникатимуть якісь серйозні загрози зовні. Якщо ж з'явиться вогнище агресії, тоді НАТО вдасться до адекватних заходів. Зараз і політологи, і громадяни, далекі від політики, зіставляють у першу чергу дії НАТО і Росії. Дехто схильний приписувати останній прагнення диктувати свою волю світові, а дехто – США. Україні ж приділяється роль дитини, яка не вирішила ще, до кого зробити перший крок – «до мами чи до тата».
Хоч всім зрозуміло, хоча б за результатами соціологічних опитувань, що більшість її населення вважає приєднання до НАТО недоцільним. Звичайно ж, представники цієї більшості не поділяють мою позицію. Проте я закликаю їх не поспішати з висновками, а відповісти на запитання: чи більше сьогодні у нашій державі порядку і законності, ніж у країнах, які пов'язані своїми зобов'язаннями з НАТО? І ще – де більше демократії? Чи так у нас забезпечуються права людини і чи такі умови життя як там, «за бугром», в альянсі? Запитань – безліч. І тільки ґрунтуючись на голому патріотизмі, керуючись принципом надуманої, а не об'єктивної боротьби протилежностей, не варто шукати на них відповіді.
Важливо, щоб Україна переступила поріг натовського дому не в ролі безправної попелюшки, сподіваючись на казкове диво, а повноправною його мешканкою. З твердою впевненістю у тому, що її голос буде не тільки почуто, а до неї дослухатимуться як до рівної, самодостатньої, принципової партнерки. Щоб ніхто не міг відповісти на її законні вимоги відмовою, придатною для всіх ситуацій: ми вас силоміць не заганяли до НАТО, ви самі просилися.
І ось про що я ще думаю. Можливо, цивілізоване союзництво з НАТО навчить наших політиків не породжувати конфлікти і протистояння у суспільстві, а попереджувати їх з однією метою – щоб суспільство жило за законами, обов'язковими для всіх, і всі у ньому мали можливість нормально трудитися й одержувати гідну плату за свою працю. Поки що у нас цього немає. І якщо говорити про розв’язання багатьох проблем, які породили безробіття, бідність, повальну еміграцію, ґрунт для процвітання криміналу, рейдерство, безкарність за протиправні дії, епідемію туберкульозу і СНІДу, розвал сільського господарства тощо, то не варто зопалу відмітати геть-чисто і такий варіант поліпшення становища, як членство у НАТО. Така ось моя точка зору на проблему.
Арсентій КОВАЛЬОВ
УЧЕНИЙ РАТУЄ «ЗА» НАТО. З «ПРОСТОТИ»?
Кандидат політичних наук Поліна Сіновець як старший науковий працівник Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень робить прямий підштовхуючий вплив на розв’язання питання про вступ України до НАТО. Але при цьому багато її висловлювань “за” вступ при уважному розгляді, по суті, є аргументами “проти”, які підтверджують невигідність для нашої країни перебування у цьому блоці.
Автор заявляє: “...жоден з членів НАТО не вступає у війну без схвалення такого кроку парламентом держав”, переконуючи читача, що й Україна, вступивши до альянсу, завжди, за всіх випадків, братиме участь або не братиме участі у воєнних конфліктах НАТО лише зі згоди Верховної Ради. Розмірковувати так дозволяється лише недосвідченій у політиці людині, але аж ніяк не кандидату політичних наук.
Справді, у локальних, «хуліганських» війнах, таких як югославській або іракській, коли доблесні натовці воюють в основному з мирними жителями чергової країни-жертви, і зона бойових дій перебуває поза територіями країн – учасниць НАТО, парламенти цих країн та їхніх правителів, демонструють мниму незалежність своїх позицій. Тому що в цих випадках їм дозволяється, щоправда із сердитим бурчанням господаря – згадаємо позицію Німеччини, яка не побажала вступити в іракську бойню та обурення США з цього приводу, – самим вирішувати, навалитися, нічим не ризикуючи, на слабкого і безневинного чи з боку подивитися, адже зі слабаками і без них обійдуться.
Але у разі виникнення воєнного конфлікту НАТО з могутніми державами, ситуація буде принципово іншою. Ніхто не збиратиме парламенти і «ради» під ракетами і бомбардувальниками з ядерними боєголовками, що летять на супротивників, щоб вирішувати: воюємо чи не воюємо. Щодо цього є суворі директиви, які визначають необоротний алгоритм обов'язкових і невідкладних дій кожної країни, котра входить до блоку, при прямому воєнному зіткненні з державами, що дорівнюють своєю військовою силою північноатлантичному союзу. І ніхто з могутніх опонентів НАТО, а це не лише Росія, але й у найближчому майбутньому Китай, Індія, Бразилія і низка інших країн, проти яких, не дай Боже, навіть помилково чи технічному збоєві комп'ютерних систем, буде застосована зброя масового знищення, не буде проводити нараду, щоб вирішити: завдати ядерний удар у відповідь тільки по одній країні блоку чи проти всіх його учасників. І послів не запрошуватимуть, щоб з'ясувати, парламент їхньої країни схвалив чи не схвалив напад блоку. Отож збоку, вступивши до НАТО, у випадку серйозного конфлікту, не відсидимося і за Верховну Раду не сховаємося.
Наступний аргумент прихильниці НАТО: «...теза про позаблоковий статус України з позиції армії є просто безглуздим». Це чому ж? Хіба наша армія створена і фінансується заради забезпечення інтересів іноземних держав, які об'єдналися у блоки? Хіба це не наша національна армія, покликана захищати національні інтереси України, а не нав'язувати керівництву країни бажану комусь з політичних маріонеток зовнішньополітичну лінію?
Заява про те, що існування нашої армії без членства в НАТО втрачає будь-який сенс, настільки відверто прояснює справжнє, уготоване нашій армії призначення, як гарматного м'яса і громовідводу для натовського блоку, що дивно, як цього не зрозуміла сама кандидат політичних наук. А якщо на хвилинку уявимо, що НАТО саморозпустився, що нам, за цією логікою, армія стане взагалі не потрібна? Якщо ж хтось мріє, що країни блоку нас переозброять, навчать, та ще заплатять за це, то подивіться на тих, кого вони недавно прийняли до своїх рядів, що, дали їм усе це? Ні, звичайно, і не дадуть! Жодна країна, ні за яких часів, добровільно і безкорисливо не оплачувала утримування чужої армії, хоча б і своєї спільниці. Навіть у роки Другої світової війни, коли народи СРСР і його армія, знемагаючи у дуже жорстокій сутичці з фашистським звіром, рятували не тільки себе, але і ті ж США, американський уряд виділяв допомогу не безкорисливо, а за ленд-лізом, за який Росія розплачуватиметься аж до 2030 року, тобто протягом 85 років із дня закінчення Другої світової війни. Чи наш учений про це не знає?
Ще одне лукавство, або наївна фантазія: «...величезні площі землі, що належать нашому Міністерству оборони, здані в оренду під натовські бази, могли б приносити досить солідні кошти для життєво необхідного матеріально-технічного забезпечення української армії, підвищення... умов проживання і зарплат військовослужбовців». О як! Вона, «патріот», розмріялася про те, щоб всі «...величезні площі землі, що належать нашому Міністерству оборони», виявилися зданими «в оренду під натовські бази...». І це говориться серйозно, з надією, що читач цього захоче і повірить у те, що НАТО кине на найнебезпечнішу ділянку прямого контакту з Росією – на територію України – величезну масу своїх солдатів, для яких і будуть потрібні «...величезні площі землі...», і відповідно заплатить нам «досить солідні кошти». Цього не станеться. А станеться те, що нам, платникам податків, доведеться за свій рахунок переозброювати, утримувати армію, авіацію і флот, що значно подорожчають при вступі до альянсу. А НАТО буде використовувати територію нашої країни для розташування своїх засобів розвідки, засобів ППО, а згодом і ракетно-ядерних систем. Для цього «...величезні площі землі» не знадобляться. Орендна плата за те, що буде здано під ці натовські об'єкти, і у малому не відшкодує всіх армійських потреб, що знову відкриються, та до того ж значною своєю частиною опиниться в західних банках на рахунках багатьох пронатовських вищих чиновників, які особливо відзначилися.
Такі ж необґрунтовані ілюзії П. Сіновець про те, що до України, як тільки вона вступить до НАТО, буквально потечуть американські інвестиції, тому що з'являться бази з американськими солдатами, а міжнародний імідж України та її інвестиційна привабливість одразу зростуть. Наш шановний учений, крім своїх мрій щодо цього і бездоказових тверджень, жодних наукових викладок і конкретних прикладів цього чудесного явища не наводить, щодо жодного нового члена альянсу. Скільки і в що Захід інвестував за три минулі роки з часу вступу до НАТО в Естонії, у Литві, у Латвії, у Словаччині, у Румунії, у Болгарії, у Словенії?
Автор заявляє: «...друг – це той, кому ми служимо за дешеву годівлю...», маючи на увазі Росію, якій ми, до речі, ніколи не служили і не прислужували, «чи той, хто дозволить нам повноцінно зажити власним домом», маючи на увазі під таким другом Захід. На це зауважимо, що дозволяє або не дозволяє не друг, а господар.
Неважко довести, що виступаючи «за» НАТО, кандидат політичних наук, старший науковий працівник Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень відбувається туманними фантазіями і не змогла навести жодного реального, позитивного, вивіреного і переконливого факту, який говорить про доцільність вступу нашої країни до НАТО. Це і є найкращим доказом того, що цього робити не слід. Тому що, якби у її розпорядженні, зважаючи на її посаду і звання, справді були б позитивні факти, що говорять на користь альянсу, вона б їх не приховувала.
Володимир ПАВЛИНОВ
І НЕ МОЖУ ЗМОВЧАТИ…
Уважно прочитав матеріали, надруковані у рубриці «Бути чи не бути Україні в НАТО», і не можу змовчати.
Оголосивши себе незалежною державою, Україна заявила про свій нейтралітет і здала свій ракетноядерний боєзапас і озброєння.
Референдум 1991 р. затвердив нейтральний, без'ядерний статус держави Україна.
У 1994 р. було підписано Будапештський меморандум, за яким Франція, Велика Британія, США, Росія, Китай стали гарантами нашої безпеки як нейтральної країни.
Рішення референдуму 1991 р. про нейтральний статус України в силі. Його ніхто не скасовував, і немає ніякої необхідності проводити новий референдум (до скасування чинного). Наші буржуазні законодавці у ВРУ в 2003 р. ухвалили неконституційний Закон про членство у ЄС та НАТО, що суперечить Декларації про державний суверенітет України, рішенню Референдуму 1991 р.
Ми – нейтральна держава. Крапка. Це – відгук на статтю доктора економічних наук академіка В. Осипова.
У відповідь Л. Базай, який закликає не боятися змін, скажу, що зміни в Україні після вступу до НАТО – це понад 100 військових аеродромів, 16 портів, ракетно-ядерні бази, склади боєприпасів. Майданчики ПРО НАТО на нашій території проти Росії, тобто сотні цілей для ракетних ударів з Росії. А Росія оголосила, що завдаватиме превентивні удари по будь-яких цілях, які становлять загрозу для безпеки Росії. (Давно сказано: «Не будіть російського ведмедя»).
У відповідь Олегові Півтораку, який не проти бути у НАТО, скажу: утримання однієї дивізії НАТО дорівнює утриманню всієї сучасної Української армії. Скільки покоління Олега зможе матеріально утримувати дивізій НАТО в Україні? Наше покоління мало могутню Радянську Армію, армії «друзів» наших, тому населення країни і «звикло» жити за нормами воєнного часу вже 100 років. У Європі, куди нас не пускають, так не живуть. Та й не зможуть європейці жити так, як пристосовувалися ми. Вимруть. Швидше, ніж вимираємо ми. Інвестицій до нашого ВПК не буде. Збуватимуть нам своє застаріле і не дуже озброєння за пристойні гроші (30 мільярдів доларів на переозброєння армії).
А Москва нам не диктує. Просто захищатиметься, коли з території України на неї готуватиметься чийсь напад. Імідж нашої країни не підніметься, а впаде, як після ядерного роззброєння України. Перестануть з нами рахуватися. Тому я згодний з іншими авторами листів із Саврані: НАТО нам не потрібне.
Ф. ФАЛЬКО, депутат Арцизької районної ради
Р.S. Солдат НАТО, який скоїв злочин у країні перебування, відповідальності за свій злочин за законами країни перебування не несе. Скажімо, задушив п'яний натовець вашу дитину машиною, зґвалтував вашу дружину або дочку – відправлять його від гріха подалі до іншого гарнізону і все. З цим уже стикалися наші сусіди з Прибалтики. Хіба це добре? Нам би жити без НАТО у нейтральній державі, як шведи, австрійці, швейцарці.
