З ТВОРЧИХ СТУДІЙ ЕМІЛІЇ РАШКОВЕЦЬКОЇ
Справжній поет іноді пізнається за одним образом, по одній, в поетичний рядок втіленій, філософській думці; одному, на полотні долі людської майстерно покладеному, штриху...
Так ось, у рукопису другої збірки віршів Емілії Рашковецької таким рядком, такою філософською сентенцією став вислів “Учиться мужеству травы”, яку, як це часто трапляється у поетів, сама для себе автор ніяк не виділяла і яку взагалі, що називається, не помітила.
Але ж який глибинний підтекст у цих слів! Як життя кожного з нас нагадує життя стеблинки трави, яка пробивається крізь асфальт великих міст, виживає у кам’яних пустелях, відроджується посеред мертвезни ядерних звалищ.
В поезії Емілія Рашковецька заявила про себе ще у сімдесяті роки. Вона народилася і багато років прожила в Одесі. Одержавши диплом Ізмаїльського педінституту, впродовж багатьох років викладала у молодших класах однієї з одеських середніх шкіл і напористо випробовувала свої здібності у віршах та у ... в’язанні. Так-так, ще у ранній юності ритм, зміст і гармонію її буття почали визначати два захоплення, дві творчі фантазії, дві неприборкані пристрасті – в’язання і віршування. Причому одне і друге вона завжди намагалася робити найвищою мірою майстерно і неповторно, і найвищою мірою художньо.
Вже з перших своїх спроб у в’язанні Емілія поставатаваправжньою майстринею, чиї вироби з успіхом експонувалися на багатьох міських, республіканських та міжнародних виставках і художніх галереях. Те, що для багатьох жінок залишалося поверховим захопленням або ремеслом для приробітку до сімейного бюджету, Емілія поступово перетворювала на високе мистецтво чаклування над ниткою, формою, кольором та візерунком. І коли в 1996 році вона емігрувала до США, обравши своїм місцем проживання бурхливий, з цілими російськомовними та російськохарактерними районами Нью-Йорк, художнє в’язання стало і предметом її творчості, і професійним захопленням, та й хлібом насущним.
Але так вже склалося у неї, що нові вишукані моделі в’язаного одягу, всіляких прикрас і творів художньо-сюжетного в’язання найкраще і найталановитіше зароджувалися в Емілії під філософське мудросплетіння поетичних строф; а поезія житейської мудрості – зароджувалася з краси і духовного піднесення в’язанням створюваних візерунків.
Там же, у Нью-Йорку, у 1998 році, у видавництві з ностальгійною назвою "Київ”, з’явилася і перша збірка віршів Емілії Рашковецької “Любимый, послушай”. Це був своєрідний огляд всього того, що створено поетесою за майже чотири десятиріччя “проби пера”. А я добре пам’ятаю її житейським досвідом змудрені вірші, з якими вона свого часу виступала на сторінках одеських газет і на засіданнях обласного літоб’єднання “Гроно”, керівником якого мені тоді випало бути, і яке діяло під егідою одеської обласної молодіжної газети та міського Палацу студентів. Вже тоді було зрозуміло, що за всієї ще не зовсім сформованої творчої постаті поетеси до літератури приходить яскрава, незалежна особистість – яка вміє пізнавати світ, створений Богом, творячи при цьому свій власний, печаткою творця позначений світ. Світ жінки, яка наслідує “мужество травы”.
Искусство быть самой собой
И жить вороной белою:
За убежденья принять бой,
Своим девизом сделаю:
Учиться мужеству травы…
* * *
Под гарячим асфальтом
Погибает трава?
Так и я не погибла,
Я осталась жива.
Я пробилась на свет
К людям, к солнцу, смеясь…
Якщо підходити до її поезії з мірками професіонала, то в неї, звичайно ж, можна знайти і певні суто літературознавчі погрішності: невдалий рядок, порушений розмір, десь прослизнула не зовсім вдала рима... І все ж в Емілії є свій, стійкий читач, якого вона бачить перед собою, сідаючи за письмовий стіл; якого вона захоплює щирістю оповідання, глибиною проникнення у філософію та психологію житейських буднів, відвертим поглядом на ту чи іншу ситуацію, в якій опинилася людина, яка знає ціну вірності, доброти і людяності. У третій збірці, один з розділів якої склали невеликі філософсько-ліричні новели (“Раскаяние”, Измаил, 2006), Емілія опублікувала солідну добірку читацьких листів і відгуків, котра дозволяє простежити “зворотній зв’язок” між творіннями поетеси та їх шанувальниками. В одному з них Лариса Осодоєва з Нью-Йорка пише:
«Прочитав стихи Эмилии Рашковецкой, нельзя остаться к ним равнодушной. В них все: и радость материнства, и боль расставаний с любимым человеком, и счастье встречи с любовью. Простыми и искренними словами в этих стихах выражены все те чувства, которые обычно прочтешь в себе, в самом затаенном уголке сердца… В этой кажущейся простоте строк – их сила». А й справді: поетеса не боїться писати стільки разів відхилені манірною критикою відверто “жіночі” вірші. Навпаки, багато її творив підкреслено адресовані таким же, як сама вона, читачкам, які встигли пізнати справжню ціну життя, з якими Емілія віртуально сідає пізнього вечора у скромній кухні, щоб чисто по-одеському “поговорити за життя”: але не таке, яким ми його хочемо бачити, а таке, яким воно є насправді.
До честі Емілії, вона рідко спускається до побутописання, і все ж, поезія її вражаюче особистісна, і майже у кожному вірші – оголена доля та збуджена душа вчительки, матері, дружини і, звичайно ж, відкритої, розкритої для кохання жінки, яка шукає своє щастя. А ще – одеситки-емігрантки, яка начебтоебтоогано прижилася за океаном, але все ж знудьгованої за своєю “тринадцатой станцией Большого Фонтана”. Втім, одесити емігрантами не бувають. Так вже ми влаштовані, що, виїжджаючи до інших міст, країн і навіть на інші континенти, ми не залишаємо своє місто, не відрікаємося від нього, а творимо в собі, для себе і навколо себе якусь емігрантську ностальгійну Одесу, яка завжди залишається частинкою нашого внутрішнього світу, формою і сутністю нашого буття.
Цьому, власне, і присвячені твори третьої поетичної збірки Емілії Рашковецької “Раскаяние”, зі сторінок якої перед нами постає жінка, яка не лише вміє дивуватися мужності трави, але і вміє цій мужності навчатися. У неї, стійкої, навченої, – це виходить. А от про те, наскільки і якою ціною дається це вчення, найкраще дізнаватися з її віршів, кожен з яких – це і своєрідна поетична сповідь, і каяття, і надія, втілювана у прийдешньому дні творчості.
