Цього року минає 195 літ від початку і завершення франко-російської (Вітчизняної) війни 1812 року, під час якої, у битвах з армією Наполеона, брали участь десятки тисяч українців, в тому числі й українських козаків та їхніх нащадків. Сьогодні ми продовжуємо розповідь про ті події, яка ґрунтується на документальних свідченнях тих часів.
Окрему сторінку в цій боротьбі написано було українськими козаками, які входили до складу так званого летючого корпусу генерал-ад’ютанта графа Ожаровського. “Команда” генерала Ожаровського, яка згодом переросла в “летючий”, тобто в рейдовий, корпус, завершила своє формування в жовтні 1812 року. Серед перших документів, які засвідчують участь у формуванні та бойових діях цього корпусу українських козаків, віднаходимо лист чергового (по Генеральному штабу) генерала Коновніцина до калузького губернатора Каверіна, яким повідомлялося, що до міста Юхнова відряджається “один із Полтавських козацьких полків”, який має надійти в розпорядження генерала Ожаровського.
Про який саме з полтавських полків (а козацьких полків, які мали найменування “полтавських”, існувало щонайменше вісім) ідеться, в листі не мовиться. Але ставиться вимога, щоб цей полк (який, можливо, вже досяг Калуги) негайно, “форсованим маршем”, ішов до Юхнова. А вже з листа калузького губернатора Каверіна генералові Коновніцину стає зрозумілим, що йдеться про 3-й Полтавський козацький полк. Губернатор повідомляє, що цей полк уже прибув, і він передав розпорядження штабу його командирові штабс-капітанові Оверну, щоб той негайно виступив у напрямку сіл Роговичі та Щелканове, а через них – на Юхнов. Водночас губернатор повідомляє, що, з дозволу Кутузова, він має намір використати 1-й ескадрон 6-го Полтавського полку для конвоювання військових обозів, і використовуватиме його в цій ролі доти, доки “цей полк залишатиметься тут, у Калузі”. Цікаво, що тим самим 17-м жовтня було датовано й розпорядження Коновніцина про те, що “по повелению его светлости (тут мається на увазі Кутузов) назначается ваше сиятельство (генерал Ожаровський) с отрядом, состоящим из 19-го Егерского полка, 6-орудийной конной артиллерии, Мариупольского гусарского, двух полков Донских и двух Малороссийских казачьих, следовать через Юхнов в направлении к Смоленску”. У цьому ж наказі було визначено и головне завдання “летючого корпусу” – діяти в тилу ворога, на його комунікаціях, дезорганізовуючи постачання французької армії та винищуючи невеличкі ворожі загони. “Главный предмет действий наших, – читаємо в цьому наказі, – должен состоять в том, чтобы нападать на неприятельские малые отряды, транспорты, по Смоленской дороге идущие, истреблять учрежденные на сем пути неприятельские магазейны (склады) истреблять по селениям в сем направлении находящийся фураж, и тем отнять все способы продовольствия для неприятельской кавалерии и артиллерии».
Згодом, уже 28 жовтня, генерал Ожаровський отримує наказ вести активну бойову розвідку, подаючи всі відомості про пребування та пересування значних сил армії Наполеона генерал-лейтенантові Шепелеву, який наступав у напрямку Мстиславця. Одначе під час першого ж розвідувального рейду козаки натрапляють на скупчення французьких військ поблизу містечка Красного. Другого листопада корпус нападає на колону піших французьких єгерів, які супроводжують обоз, в багнетному бою знищують їх і, захопивши обоз, атакують гарнізон Красного.
Проте довго утриматися в цьому містечку, через яке армія Наполеона виступала на Смоленськ, корпус не міг, і генерал Ожаровський, аби уникнути значних втрат, відгодить його до села Кутькова, що за три кілометри. Одначе розвідка козацька продовжувала діяти, і саме вона доповіла, що в Красне увійшли елітні підрозділи Старої гвардії Наполеона та польський корпус під командування князя Понятовського. Як повідомлялося в цьому донесенні, під час операції під Красним воїни корпусу взяли в полон 11 штаб- та обер-офіцерів і понад 900 нижніх чинів; і як уже мовилося, великий обоз.
Перебування “летючого корпусу” поблизу дороги, якою відступала французька армія, дуже непокоїло Наполеона. Саме Наполеона, а не когось із його маршалів. Все ще перебуваючи в Кутьково, за три версти від Красного, Ожаровський з допомогою козацької розвідки з’ясував, що в ніч з 4 на 5 листопада в цьому містечку ночував сам Бонапарт.
“Дивизия неприятельской гвардии, – повідомляв Ожаровський в рапорті на ім’я Коновніцина, – находится в оной деревне (тобто в Красному). Мои казачьи пикеты около самой нее, и я посылаю еще полк казаков, чтоб там обеспечить совершенно левый фланг главной армии. Через Красное в продолжение двух дней прошло уже множество армии французской, которая потянулась к Лядам; кроме польского корпуса, который потянулся к Могилеву.
Вчера сам император ночевал в Красном со всею своею гвардиею, атака, сделанная им на мой отряд, имела причиною, я полагаю, чтоб меня отдалить от большой дороги, и тем успокоить ретирующиеся войска от Красного к Лядам”.
До речі, в цей час Ожаровський уже був витіснений з Кутькового, але тримався поблизу нього, очікуючи нагоди здійснити черговий рейд. Зараз важко перевірити, чи справді Наполеон ночував у цьому містечку, але все свідчить про те, що козаки-розвідники не помилялися. Говорячи про атаку гвардії, Ожаровський мав на увазі напад дивізії (7 тисяч багнетів) під командуванням генерала Роге, якому, як доповідав у своєму рапорті Ожаровський, “самим імператором було наказано оточити село (Кутьково) і несподіваним нападом взяти загін, яким я командую”. Саме в цьому рапорті генерал повідомляв ставку Кутузова про те, що Наполеон прибув 4 листопада до Красного.
Зрозуміло, що такі дані не могли не зацікавити головнокомандувача російської армії, і Кутузов сам пише листа Ожаровському, повідомляючи, що армія його розташувалася табором в селі Шиловому, а відтак просив генерала прикрити своїм корпусом лівий фланг армії. Але основне його прохання полягало в іншому. Кутузов просив Ожаровського вжити всіх заходів для “узнавания, где именно тепер находится французская гвардия”, маючи при цьому на увазі, що там, де гвардія, там перебуває і Наполеон, відступ штабу якого гвардія постійно прикривала.
І своїм рапортом, датованим 5 листопада, на який я вже посилався, Ожаровський повідомляє, що Наполеон ночував у Красному, і що армія його рухається в бік местечка Ляди. При цьому він зауважує, що, поки французька гвардійська дивізія перебуває в захопленому нею Кутькові, можна вважати, що вся армія французів Смоленською дорогою ще не пройшла. І це вже була аналітика розвідника.
Кутузов максимально використав розвіддані українських козаків, оскільки вже вранці 6 листопада авангардні частини його армії повели наступ на Красне. Зазнавши там поразки, французькі частини змушені були зійти зі Смоленської дороги і відступати кружними шляхами. Саме цим і скористався генерал Ожаровський, який доповідав, що того дня козаками багато підрозділів ворога було розбито та розвіяно, і чимало французів потрапило в полон. Особливо запеклі сутички відбувалися поблизу містечка Лядове, де “много казаками истреблено, и взято в продолжение всего дня большое число пленных”.
Проте святкувати перемогу не було коли, бо того ж дня генерал отримує наказ вести свій дуже поріділий корпус (Ожаровський, наприклад, повідомляв, що він заборонив підбирати покинуті французами гармати, аби не обтяжувати своїх козаків, яких у нього “і так уже дуже мало”) у бік містечка Горки. Але, йдучи туди, козацька розвідка виявила, що в містечку Дубровні, що лежало на шляху корпусу, у ніч на 8 листопада ночував “Наполеон зі своєю гвардією”. При цьому козаки добули досить точні відомості складу ар’єргарду, який прикривав Наполеона. “Ар’єргард його, – повідомляв генерал Ожаровський, – складений з 1-ї дивізії, 1-го корпусу, досить слабкої; й одного полку Нової гвардії”. Зрозуміло, що таким донесенням Ожаровський спонукав Кутузова до рішучого рейду на ставку Наполеона, яка, як бачимо, справді мала вже дуже слабке прикриття.
До речі, цікава деталь. Повідомляючи про атаку Старої гвардії Наполеона на його загін під Кульковим, Ожаровський, як істинний рицар, писав: “Малый мой отряд имел честь быть атакован дивизиею французской гвардии, состоящей из 7000 человек”. Зверніть увагу на формулювання: “мав честь бути атакованим”, в якому закладено виняткову повагу до війська противника. Зберігся і рапорт Головнокомандувача армії Кутузова імператору Олександру (від 10 листопада), в якому він докладно описує розгром французів під Красним, і зазначає, що Наполеон зі свитою “був свідком цієї жорстокої поразки його військ, і, не чекаючи кінця битви, зі свитою своєю поскакав до м. Ляди, залишивши корпус (маршала) Давуста на жертву переможцям”. А коли цей корпус розсіявся і лісами почав відступати до Дніпра, козаки та єгері Ожаровського своїми нападами “довершили завдану поразку”. У цьому ж рапорті Кутузова від 10 листопада повідомлялося, що в полон було взято 2 генерали, 58 штаб- та обер-офіцерів і понад 9000 нижніх чинів. Крім того, захоплено було 70 гармат, 3 прапори і (що вже зовсім виглядало ганебним) жезл маршала Давуста.
Цікавий випадок стався під Могильовом. Згідно з повідомленням зі штабу, Ожаровський знав, що ще 9 листопада місто було здобуте російськими військами, отож 11 листопада він рухався до цього міста, будучи впевненим, що французів там нема. Та щойно він добувся Шклова, як розвідка доповіла, що насправді в місті перебувають французькі підрозділи, і вони мають наказ під час відступу Могильов спалити. Тоді Ожаровський підсилює козацькі полки солдатами-єгерями, яких посадив на запасних коней полтавських козаків, підкріплює українців артилерією, і вривається до міста, винищуючи та розсіюючи всіх, хто там залишався. Другий загін Ожаровського обійшов місто і переслідував відступаючих французів, захопивши в полон понад сто солдатів. Важливим було те, що козакам Ожаровського вдалося захопити чимало запасів продовольства та фуражу, яких так потребувала російська армія. Причому частину провіанту одразу ж було направлено до регулярної армії, що було відзначено у спеціальній подяці, висловленій Кутузовим у листі до Ожаровського від 13 листопада.
Чимало наших земляків з півдня України воювало в Першому Бузькому полку, який діяв у складі партизанського загону Давидова. З документів тих часів дізнаємося, що козаки-бужани прославилися в битві під Вязьмою, яка відбувалася 12 вересня 1812 року і під час якої козаки 1-го Бузького та Тептярського козацьких полків близько 150 французів узяли в полон, а також захопили 20 підвід з фуражем і провіантом та 10 фур зі снарядами, чим значно ослабили боєздатність французького корпусу.
З усього випливає, що проти Наполеона українське козацтво виступало досить охоче і рішуче, отож російському військовому відомству не доводилося вдаватись до якихось складних пропагандистських заходів, аби спонукати його до вступу в імператорську армію. В книзі М. Дубровіна “Отечественная война в письмах современников” подається лист англійського військового агента при головній квартирі російської армії Вільсона до своєї дружини, датований 24 листопада 1812 року. Так от, серед іншого, цей військовий агент торкнувся і питання патріотизму “малоросійської міліції”, як часто називали українське козацьке ополчення. “...Щоб подати ідею щодо сили держави, скажу, що фельдмаршал наказав малоросійській міліції наблизитися до Могилева, і припускав, що надійде тільки 15 тисяч осіб, насправді ж, замість цього, з’явилося 20 тисяч кінноти ти 20 тисяч піхоти”.
Навіть потрапляючи в полон до французів, українські воїни, здебільшого, поводилися мужньо, здійснювали втечі, створювали партизанські козацькі загони, які діяли на комунікаціях ворога. Ось як згадує про один з таких подвигів офіцер Єлисаветградського гусарського полку Остен-Сакен. “Взятый в плен раненным в Бородинской битве… рядовой Самусь – высокий, стройный, сметливый и блистательной храбрости, явился к графу (Милорадовичу), как начальник 3-тысячного партизанского отряда, им самим собранного из крестьян окрестных деревень. Бежав из плена, Самусь нашел местность близ Колоцкого монастыря весьма выгодной для партизанских действий, и предложил крестьянам составить отряд, нападать на проходящие по операционной линии неприятельские обозы и команды, вооружив себя неприятельским оружием и патронами. …Сначала нападал он на малые команды, а, когда оружия и патронов было достаточно, и отряд его возрос до 3000 ратников, то он, сосредоточивая войска свои по звону колоколов, нападал уже на значительные команды, и один раз разбил наголову целый батальон… Герой Самусь просил графа послать с ним доверенное лицо в леса и пересчитать убитые отрядом тела. Проверявший насчитал до 3 тысяч, граф Милорадович произвел Самуся в унтер-офицеры, наградил знаком отличия военного ордена, и, по представлению графа, Самусь скоро был произведен в офицеры”.
І подібних прикладів мужності та істинної звитяги українських козаків, нащадків давніх запорожців, віднаходимо чимало.
