Для місцевої дітвори і нинішнє перше вересня – свято незвичайне. І хоча вселилася дітвора у нове приміщення школи рік тому, кожен день перебування тут для неї, як і раніше, світле і радісне. «Нашим дітям пощастило, – кажуть їхні батьки, у більшості своїй колишні учні Новокапланівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. – Вони навчаються у справжньому храмі знань». Але ж історія спорудження нової школи непроста.
Колись будувалася вона на 450 учнівських місць, триповерховою, з тим, щоб і діти із сусіднього села Василівка тут навчалися. Коштів потребувала ця новобудова – хай і бажана – дуже великих. І все ж від своєї мрії – спорудити чудову школу – директор тодішнього місцевого радгоспу Степан Іванович Карагяур відмовлятися не збирався. Але з реформуванням сільського господарства припинив своє існування і радгосп. І новобудова завмерла на десять, а то і більше років, і два зведені вже поверхи почали “тріщати по швах”. Але й навчатися далі у старому приміщенні було вже просто неможливо. Ось тоді, напередодні наступних виборів до обласної ради, і привіз сюди, до Нових Капланів, кандидата у депутати Георгія Івановича Арабаджи голова (на той час) районної ради Костянтин Костянтинович Пеліван. Далі Георгій Іванович розповідає сам.
– ... Привіз прямо до старої школи і каже: “Можна у ній навчатися?” Не можна. Нова школа дітям потрібна. Це наш перший вам наказ”. Але за минуле десятиріччя багато що змінилося. Немає вже тієї кількості учнів, тому добудовувати і далі школу у кілька поверхів просто недоцільно. Вирішили робити її одноповерховою. До роботи енергійно долучилася районна рада, районна райдержадміністрація, директор ТОВ “СПМК” Михайло Лебеденко, керівник ПП “Граніт” Василь Драганов та одноіменного приватного підприємства – Василь Костенко. Тоді всюдисуща Марія Миколаївна Захарова, нинішній сільський голова та директор школи Наталя Володимирівна Арабаджи майже на передовій перебували. Районний відділ освіти весь цей час теж у напруенні був. Без перебільшення, працювали всі дуже дружно”.
Коштувала новобудова державі майже три мільйони гривень, за нинішніми цінами – мільйонів шість. Воно, до речі, і зі спорудженням газопроводу цікаво виходить, що і відзначив у розмові з вчителями хвилин за десять до урочистої лінійки Георгій Іванович. Потрібно на нього 34 мільйони гривень, освоїли 8,5. А потрібно для завершення будівництва на сьогодні... 39 мільйонів гривень. Вчителі невесело іронізують: “Такими темпами будувати – удвічі більше коштів потрібно буде”.
Бачити Георгія Івановича у своєму селі новокапланівці завжди раді. З’являється він – з’являються і добрі вісті. Завжди оптимістично налаштований, дуже демократичний – як тут кажуть, “до нього нестрашно підійти” – він з відкритою душею і готовністю долучається до розв’язання будь-якої скрутної ситуації. Ось і тепер, чую, говорить Наталя Володимирівна: “Часу не гайте, готуйте документи негайно. Я, зі свого боку, на рівні області постараюся обов’язково допомогти”. А йшлося про колишнього учня (йому зараз 20 років) цієї школи, який виявився заручником нещасного випадку: перелом хребта, повна нерухомість. Потрібна дуже дорога операція, а зібраних коштів не вистачає. “Постараюсь допомогти” Георгія Івановича – як рятівний круг. Слово його тут давно авторитетне.
Не раз доводилося звертатися по допомогу до депутата, заступника голови обласної ради. Ось і сучасні, “з голочки” меблі у кожній класній кімнаті (а коштують вони у підсумку 250 тисяч гривень), новий комп’ютер у кабінеті директора – теж результат безпосередньої участі Георгія Івановича у справах школи. Він і зараз приїхав з “возом” канцелярською приладдя, якого вистачить на весь навчальний рік і дітям, і вчителям.
Ну, а урочиста лінійка виявилася яскравою, по-справжньому святковою, веселою. Із зворушливими напутніми словами і учням, і вчителям, склад яких оновився наполовину, поповнившись молодими кадрами, але насамперед – першокласникам. Їх всього п’ятеро: два хлопчики і три дівчинки. Але ж у сусідній Василівці немає в цьому році жодного першокласника... Найтепліші слова цього дня прозвучали у привітанні Президента України Віктора Ющенка з початком нового навчального року, а також у виступах депутата районної ради Костянтина Пелівана, сільського голови Івана Мігова, завідувачки відділу освіти районної держадміністрації Людмили Завальнюк. Слово Георгія Івановича Арабаджи було коротким і нагадувало діалог з дітьми:
– ... Коли я сьогодні пройшов класами і побачив, скільки в них життя, тепла, і світла – сповнився почуттям великої вдячності – вчителям, батькам. Так, будинок спорудили, але саме вашими руками він перетворений у храм для дітей – чудову школу При цьому таке запитання напрошується: якщо дострокові вибори потребуватимуть витрат у 300 мільйонів гривень, а на спорудження вашої школи побрібно було понад два мільйони, – то скільки таких чудових шкіл можна було б на ці гроші спорудити!
Дружний дитячий хор відповів без найменшої паузи: “150!”. “То кому вони потрібні, ці вибори?” – промовила мама, яка стояла поруч. – Чи там у Києві, більше нічим зайнятися? Адже все одно у парламенті залишаться ті ж самі?”
Цікаво, що саме цієї ж хвилини Георгій Іванович звернувся із запитанням до дітей: “А що потрібно робити, щоб до парламенту прийшли розумні, талановиті, високоосвічені люди?”. І знову прозвучало дружне дитяче: “Навчатися!”
“Це не я сказав, – посміхнувся Георгій Іванович. – Це сказали ви, і цілком вірно. Я дуже хочу, щоб виросли ви гідними, гордими, красивими людьми, щоб у будь-якій хорошій справі ви були першими, примножуючи славу нашої України”.
Після лінійки Наталя Володимирівна зізналася у деяких побоюваннях, що її непокоїли: “Знала, що першого вересня Георгій Іванович повинен був бути в Одеському держуніверситеті, і сумнівалася: а раптом не приїде?” Але депутат обласної ради приїхав саме сюди, до цієї маленької сільської школи на краю Арцизького району, школи, до якої вклав він і частинку своєї душі.
