Почорнілі від згорілої стерні поля у Білгород-Дністровському і Саратському районах вздовж дороги Одеса – Рені – картина для ока звична. Щоправда, до середини серпня деякі керівники господарств все-таки заметушилися і переорали обпалений чорнозем. А багато хто приховувати навмисні підпали не квапиться. Роблять ставку на непорушну істину: те, що набуває масштабу і стає типовим, дуже скоро сприйматиметься як буденність або навіть норма.
Раптом за склом автомобіля, немов яскрава рекламна картинка, “спалахує” поле соняшнику. Та ще якого! Його “голови” величезного діаметру посміхаються яскравому сонцю золотими пелюстками. І це, непорівнянне за красою і рідкісною силою для посушливого літа диво, схоже зі спекотним міражем. Через кілька кілометрів від кордону цієї золотої пишноти починається Миколаївка-Новоросійська Саратського району.
Кому вдалося виростити таке поле? – дізнаюся у селян, і вирушаю за вказаною адресою до контори СВК «Прогрес». Новий керівник господарства – Павло Миколайович Домусчи зустрічає нежданих гостей без подиву:
– Ми встигли звикнути до таких візитів. На розкішний соняшник, який Бог дав цього року, багато хто звертає увагу. Як і ви, заїжджають, цікавляться. Якщо не заперечуєте, можна прямо на полі розглянути ближче терпляче очікуваний нами майбутній врожай...
Після заливного дощу пройти до рослин, що насолоджуються вологою, через розорану крайку виявилося нелегко: волога жирна земля провалювалася під ногами, як пухова перина. Павло Миколайович обхоплює руками «сонячне коло» соняшника.
– Добрячий дощ пройшов! Рослини хоч і міцні, але помітно зраділи подарованій волозі! Наш соняшник буде ще кращий! – по-дитячому радіє керівник «Прогресу». – Недаремно люди говорять: ці поля – найкращі у районі. А багато аграріїв з інших районів помічають, що і по області сонячної квітки кращої не знайти!
У нинішньому році на 200 гектарах площ трудівники СВК «Прогрес» посіяли югославські сорти соняшнику «Президент» і «Конгрес», закуплені завдяки ТОВ «Сади України». Насіння лягло у підготовлений і удобрений ґрунт. Заощаджувати на агротехніці не стали, хоча рекламні прокламації про якість зерна і без того обіцяли потужний врожай. Про те, скільки ж намічається зібрати, Павло Миколайович намагається не говорити, щоб не наврочити. Проте натякнув, що приблизний мінімум врожаю соняшнику – 1,5 тонни з гектара.
– Знаєте, – ділиться спогадами Павло Домусчи, – як у цьому році вийшло з яровим ячменем? Ми дотрималися агротехніки з усіх нормативів, внесли добрива, з чудовими міцними сходами увійшли у весняну фазу. У ячменів сорту «Водограй» одеської селекції натура гарна, і колосся вийшло шикарне! Перші дні жнив показали врожайність по 25 ц з га. А потім підвела погода: злива, град пішов з куряче яйце! Добре, що тільки хвилин 10 стихія тривала! У підсумку зібрали залишки, всього по 10 центнерів на круг. Але в цілому результати врожаю непогані: озимий ячмінь дав по 27 ц з га, пшениця по 22 ц, горох по 12 ц. Непоганої врожайності досягнуто завдяки чудовим новим сортам одеської селекції «Леда», «Фантазія», «Прерія», які ми купували в ДДГ «Андріївське» Білгород-Дністровського району. Краще за всіх виявили себе «Фантазія» і вже традиційна «Селянка». У наступному році плануємо спробувати новий сорт «Куяльник». Трудові результати цього року дозволяють вчасно розраховуватися за паями. У нас 350 пайовиків, даємо по 2 тонни зерна на сертифікат, по 10 кг цукру і 10 кг олії. Дотримуємося розрахунку і за майновими паями. Заборгованості щодо зарплати також немає.
Розмова непомітно з'їдає час. Повертаючись, буркотлива «нива» підкочує до центру села. Молодий голова дивиться запитально, мовляв, що ще? З усього видно, у самого справ непочатий край: час спекотний, жнива. А тут і дзвінок на мобільний телефон надійшов, потрібно заглянути на тваринницькі ферми:
– Впевнено почуваєшся, коли поруч трудиться згуртована команда. І такі гідні і довірені люди як завідувач ферми ВРХ Олександр Максимович Чорноморченко і головний зоотехнік Сергій Іванович Андріанов, – зауважує голова «Прогресу». – Завдяки їхнім старанням ферма перебуває у належному стані. Корови нагодовані, доглянуті. Іноді, якщо навіть не виникає видимої необхідності в особистій присутності на фермі, мені приємно побувати там і подякувати колективу за сумлінну працю. Особливо нашим провідним дояркам Надії Паркаєвій і Наталі Білоусовій. У цих неперевершених майстринь багато років буквально кожна корова дає дуже високі результати. Якось вони по-особливому вміють «домовлятися» з тваринами.
Голова спішно поїхав у справах. А я вирішила поговорити з «байрамчанцями», як по старинці називають місцеве населення.
Історію, коли у 2000 році до зубожілого «Прогресу» на прохання мешканців Миколаївки-Новоросійської прийшов керівником Василь Комаров, тут пам'ятають добре. Тому що за досить короткий термін господарство піднеслося над попелищем, входячи щороку до першої трійки районних переможців врожайності. Через п'ять років Комарова покликали назад, до рідної Кулевчі. У СВК «Росія», де він пропрацював практично все життя, починаючи простим виноградарем у бригаді, такі керівники самим потрібні. Повертаючись, Василь Костянтинович порекомендував на своє місце молодого, ініціативного завідувача млина Павла Домусчи. Пайовики, покладаючись на непорушний авторитет Комарова, проголосували одноголосно. І не помилилися!
– У минулому році у «Прогресі» знову придбали нову техніку. Новий голова намагається утримати господарство на плаву, – розповідають селяни.
– А нові башти артезіанські замінили і кабель за рахунок колгоспу купили! Тепер ось як вода добре йде!
Механізатор, який назвався Василем, розповів:
– Голова наш совісний і справу знає! Ось у минулому році два трактори МТЗ купили, дві сівалки, дискові борони, ґрунтообробні агрегати – це дуже гарна підмога для роботи. І як обіцяє голова, нові сівалки і культиватори будуть закуплені і в нинішньому році. На зборах ми розмовляли на ці теми. Павло Миколайович хоч і порівняно молодий, але до порад прислухається, і говорить, що витрати для якісної підготовки ґрунту, як і придбання міндобрив, необхідні. Якщо наша сільгосппродукція буде максимально здешевлена, то господарство залишиться конкурентоспроможним у порівнянні з іншими виробниками. Ми добре пам'ятаємо непевні часи, тому повернення до минулого не повинно бути!
Сонце піднімалося до зеніту, коли я від’їжджала з Миколаївки-Новоросійської. З долини вітерець, що охолоджував спеку, доніс солодкуватий запах напівдостиглого соняшнику. Це був запах врожаю, спокою і добробуту.
