У нинішньому році, коли виповнилося 120 років з дня народження легендарного повітряного аса Петра Миколайовича Нестерова, на жаль, на офіційному рівні не згадали про нього. Але ж навіть далекі від авіації люди, напевно, хоч щось чули про знамениту «петлю Нестерова». Її автор і перший виконавець дав вичерпне пояснення: «Це фігура вищого пілотажу, при виконанні якої літальний апарат летить по замкнутій кривій у вертикальній площині і виходить із фігури без зміни напрямку і поперечних кренів».
Саме таке диво побачили тисячі глядачів на Сирецькому аеродромі в Києві 9 вересня 1913 року. 26-річний льотчик Петро Нестеров, який всього лише роком раніше закінчив офіцерську повітроплавальну школу, продемонстрував дуже високу майстерність, відвагу й зухвалість, пролетівши вниз головою над зібранням людей. Російські і закордонні газети назвали побачене смертельним трюком, що загрожував втратою літака й загибеллю пілота, а тому не приживеться в авіації, не одержить практичного застосування.
Знавці-консерватори того часу помилилися. Нестеров дав стрімкий поштовх прогресу в техніці пілотування. Повторення його фігури стало найбільш престижним знаком якості при перевірці вміння повітряних асів.
Перша світова війна, звичайно ж, закрутила у своєму несамовитому смерчі й штабс-капітана Петра Миколайовича Нестерова. Улітку 1914 року в невеликому стародавньому містечку Жовкві поблизу Львова розташовувався штаб 14-ї російської армії. Тут же перебував і 11-й корпусний авіазагін, начальником якого був Нестеров. Він і його підлеглі вже не раз відзначалися при розвідці позицій супротивника й у бомбометаннях по ворожих цілях.
Одного серпневого дня (за старим стилем), коли на фронті було тимчасове затишшя, командувач улаштував бал для панів офіцерів у місцевому замку. Запрошення на нього одержав і Нестеров, хоча пихаті аристократи-золотопогонники не приховували зневаги до цього вихідця з різночинців. Але в той же час вони його відверто побоювалися. Дуже вже самостійний і прямий був у своїх судженнях штабс-капітан, що ніколи не опускався до звичного для багатьох холуйського чиношанування. Навіть у розмовах із начальником особливого відділу армії генералом Бонч-Бруєвичем він був настільки незалежний, що той позаочі прозвав його «хуліганом».
У розпал балу до генерал-лейтенанта Бонч-Бруєвича підбіг захеканий ад'ютант і щось схвильовано прошепотів на вухо. Сухорляве обличчя генерала спотворила характерна для нього гримаса невдоволення. Оглянувши зал, він знайшов поглядом того, кого шукав:
– Штабс-капітане Нестеров, Ви, здається, обіцяли командувачу покінчити з цим бароном Ротшильдом. А мені тільки но доповіли, що він знову літає й веде розвідку наших бойових позицій. Доки усе це терпіти?!
– Пане-генерале, адже в нього літак у три рази більший мого, та й потужність двигуна непорівнянна з моїм «нюпортом». Я не можу його ні наздогнати, ні піднятися на велику висоту, щоб атакувати...
– Ви чуєте, добродії, – сказав гнівно генерал, апелюючи до зали, – і це говорить наш герой «мертвої петлі»! Хм, напевно, Вас, штабс-капітане, перехвалили.
– Даю слово офіцера, – сполотнів Нестеров, – австрійський барон більше над нашими позиціями літати не буде!
Віддавши честь, він стрімко повернувся до дверей і вийшов із зали.
Незабаром Нестеров отримав можливість поквитатися з австрійцем. І це не було жестом розпачу: у планшеті штабс-капітана були детальні розрахунки й схеми майбутньої повітряної дуелі.
Погожий день не відшукав нічого незвичайного, як раптом надійшло повідомлення про те, що в повітрі знову маячить ненависний Ротшильд. Не втрачаючи часу, Нестеров застрибнув у кабіну літака.
Земля вже далеко внизу. Петро збоку підібрався до австрійця. На тлі величезного літака Ротшильда біплан Нестерова виглядав іграшковим. Але льотчик знав, що робити. Пропелер його літака дістав крило супротивника. Від цього страшного удару вирвався з кріплень двигун «нюпорта», і літак став падати. А австрієць, як ні в чому ні бувало, продовжував летіти. Але це було лише кілька секунд. Перейшовши в круте піке, він врізався в землю...
Цей день став останнім у житті російського льотчика, що здійснив безприкладний ратний подвиг, пізніше названий «тараном Нестерова».
Ось так Петро Миколайович назавжди вписав своє ім'я в історію світової авіації двома видатними вчинками, яких до нього не робив ніхто.
Нестеров практично все своє свідоме життя прожив на Україні, тут уславився в небі й загинув смертю хоробрих у бою, похований на Байковому цвинтарі в Києві.
У 1984 році, до 70-річчя загибелі Нестерова, біля села Воля-Висоцька Львівської області було споруджено художньо-меморіальний комплекс. Майже 45-метрову стелу, облицьовану чорним мармуром, увінчав літак, що вийшов із віражу, чудово виготовлений майстрами зі сталі. Неподалік відкрився овальний будинок-музей, у якому були зібрані унікальні експонати. Тисячі і тисячі екскурсантів із благоговінням читали на гранітній плиті: «На цьому місці 8 вересня (26 серпня) 1914 року в повітряному бою, вперше в історії авіації застосувавши таран, героїчно загинув славний син російського народу, видатний військовий льотчик, основоположник вищого пілотажу, перший у світі, хто виконав «мертву петлю», Нестеров Петро Миколайович. Вічна пам'ять герою!»
Побувавши нещодавно в селі Воля-Висоцька, я здригнувся від побаченого – всесвітньо відомий туристам багатьох країн комплекс перетворено у руїни, немов тут проходили запеклі бої. Музей цілком розграбовано, від нього залишилися тільки стіни. Воістину безпам'ятство безмежне.
