ЦИМИ днями міністр із питань надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич нагороджував працівників відомства, що рятували людей після вибуху газу в Дніпропетровську. Віддаючи належне виявленому героїзму, подумалося, напевно, не мені одному: хотілося б, щоб не було приводу для подібних нагород.
Зараз, коли біль – ні, не затих, а притлумився, виникло ряд питань, так би мовити, супутнього характеру. Давайте згадаємо кілька заяв, що пролунали з телеекранів. По-перше, Президент Віктор Ющенко поцікавився: а чому власники «Дніпрогазу» відразу після того, що відбулося, не вважали за потрібне надати допомогу потерпілим? Міністр Шуфрич обурився тим, що товстосуми рангом нижчі – ділки ринку нерухомості – підняли ціни на квартири, довідавшись про намір влади придбати житло для потерпілих. Запам'яталися і висловлювання людей простіших: самі мешканці, що вижили в катастрофі, повідомили, що в медзакладах, усупереч розпорядженням високого начальства, з них «брали гроші за лікування і ліки». До справи втрутився в.о. губернатора В. Бондар. Якщо згадані неподобства, озвучені на всю країну, мали місце бути, саме якраз згадати мамашу Кураж і її діток. Ах, ви таких не знаєте? Ну що ж, тоді звернемося до народної мудрості. Кому війна...
«Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Залишіть скептичні посмішки. Це стаття 3 Конституції. Після вибуху свідок подій розповів, як незадовго до трагедії до будинку під'їхала чорна машина. Підозрілі люди залізли в люк, щось зробили і швидко виїхали. Через якийсь час бабахнуло... І справа зовсім не в тім, що версія теракту не підтвердилася. Гірше інше: якби ця гіпотеза виявилася вірною, ніхто б не здивувався! У країні, де споруджувані хмарочоси або загадкові пожежі руйнували Софію Київську та інші пам'ятки культурної спадщини, де процвітають рейдерство і захоплення чужої землі, цитовані вище статті Основного Закону звучать порожніми деклараціями. У їхнє виконання, на жаль, ніхто не вірить...
ПОБАЧИВШИ страшні кадри з Дніпропетровська, напевно, не один одесит запитав себе: невже й у нашому місті таке можливо? Поточну ситуацію я попросив прокоментувати головного інженера управління експлуатації газового господарства міста Одеси Івана ШАЛАПСЬКОГО.
– Сталася трагедія. Пішла поголоска «стрибок тиску», «ГРС»… Йде розслідування, висловлюються найрізноманітніші думки. Ви, професіонал, можете припустити, що ж відбулося насправді?
– Я не можу, та й не маю права робити якісь висновки. Потрібно бачити, що трапилося там, на місці. Скажу одне: як правило, газорозподільні станції (ГРС) будуються за межами міст – так, наприклад, як це зроблено в Одесі. До ГРС підходить газопровід високого тиску – до 50 кг на 1 кв. см. Потім блакитне паливо надходить на газорегуляторний пункт – ГРП. На шляху до споживача тиск знижується за допомогою спеціальних приладів, і наші абоненти користуються газом з показником до шести кілограмів на квадратний сантиметр. Що викликало той самий стрибок у Дніпропетровську? Коментувати не беруся.
– Скільки таких ГРП в Одесі?
– Близько чотирьохсот. Хочу заспокоїти одеситів: розміщення подібних пунктів у житлових будинках строго заборонено. Кожен ГРП розташовується або в будинку, що стоїть окремо або на спеціальних опорах.
Чи може відмовити обладнання? Бачте, для того, щоб газ середнього тиску не потрапив у внутріміські мережі, передбачено три ступені захисту. Аварія може статися, якщо відмовлять одночасно і регулятор, і забірний клапан, і скидний клапан. Теоретично такого бути не може. Повторюю: теоретично. А життя, як відомо, підносить нам постійні сюрпризи.
– Газовики Одеси до них готові?
– Наступного дня після аварії почалася позачергова масштабна перевірка газового господарства міста. Наші співпрацівники ретельно досліджують всі газорегуляторні пункти – нагадаю, їх близько чотирьохсот. Зазвичай один раз на чотири дні фахівець оглядає кожен ГРП, що працює в автоматичному режимі. У разі виявлення якихось несправностей або підозрілого поводження приладів, обхідник відразу викликає чергову бригаду.
– А якщо щось трапляється не під час обходу?
– Тоді автоматика відключає подачу газу. Це видно на приладах, аварійники відразу виїжджають на місце.
– Чому б не встановити на газорегуляторних пунктах сучасну систему оповіщення, а не чекати відключення з причини позаштатної ситуації?
– Справа ця дорога. Модернізуємо наші шафові, закуповуємо імпортне обладнання. У ГРП на Махачкалінській працюють сучасні телемеханічні прилади, що дозволяє на відстані дізнатися про тиск газу будь-якої миті. Поки що це єдиний такий пункт.
Можливо, багатьох здивують мої слова, але нормальна робота служби газового господарства міста залежить від своєчасності і повноти платежів абонентів за спожитий газ. З часу нашої останньої бесіди ситуація кардинально не змінилася – борг населення складає близько тридцяти мільйонів гривень. «Одесагаз» розрахувався за постачання блакитного палива лише на 72%. Плетемося в хвості колег з інших областей.
– Виходить, безпека в обмін на платежі?
– Ні в жодному разі. Безпека абонентів – це святе! Зрозуміло, ніхто з газовиків не буде абияк ставитися до своєї роботи через несумлінних споживачів. Однак ми змушені відмовляти собі не тільки в модернізації мереж, але й у відновленні автопарку, – а від цього, самі розумієте, залежить оперативність прибуття за викликом. Я вже не кажу про вільні кошти для матеріального стимулювання співробітників.
У нас, як і в будь-якого підприємства, є свої проблеми. Ми забезпечуємо своїм співробітникам так званий соціальний пакет, але ж кожен хоче працювати за комп'ютером, а не біля труб. І все одно, на внутрішніх іспитах найголовніше запитання до персоналу одне: забезпечення безпеки мереж.
– Одна з московських газет зі спеціальним українським випуском повідала, що люди перед вибухом у Дніпропетровську телефонували в службу газу, а їм нібито відповідали: «Немає грошей на бензин», «Почекайте, ми ще не поснідали». Схоже на побрехеньку, та хто знає…
Замість відповіді Іван Михайлович набирає «04». «Аварійна, слухаю!» – лунає в динаміку чоловічий голос.
– І так буде завжди, запевняю вас, – говорить головний інженер. – Знову заявляю: не можу говорити про Дніпропетровськ. Але в Одесі бути не може відповіді, ми не приїдемо!
– Одесити старші згадують, як часто раніше по будинках ходили фахівці з міськгазу, перевіряли прилади і внутрібудинкові мережі.
– Відповідно до діючих норм, перевірка газових плит здійснюється один раз на три роки. Там, де стоїть АГВ, – один раз на рік. Намагаємося охопити всіх, хоча не завжди вдається зайти в квартири абонентів з не залежних від газовиків причин.
Нагадаю: подаваний у квартири газ – речовина без запаху і кольору. Щоб споживачі помічали витік до настання так званого нижнього порога вибуховості, блакитне паливо одорирують: 16 міліграмів спецречовини на одну тонну палива. Почувши характерний запах, потрібно перекрити кран, відкрити вікна. І викликати аварійну службу. Відповідально заявляю: співробітники газового господарства Одеси роблять все, щоб виключити найменшу можливість аварії. Будь-якої аварії. А наших партнерів – абонентів – ще раз переконливо прошу: сплачуйте за спожитий газ!
