У квітні нинішнього року після реорганізації було створено Придунайський сектор Одеської обласної екологічної інспекції, якому підконтрольні чотири райони: Ізмаїльський, Болградський, Ренійський, Кілійський і місто Ізмаїл.
Про насущні, найзлободенніші проблеми ми попросили розповісти завідувача Придунайського сектору охорони навколишнього середовища К.В. ЧУМАЧЕНКА.
– Костянтине Володимировичу, які ваші основні завдання і з чим вони пов’язані?
– Час вимагає значного посилення контролю за дотриманням основних вимог екологічного законодавства. Те, що нині посилилися різні природні катаклізми, зовсім не випадково. Якщо ми ставимося до природи, як до мачухи, то і добра не повинні чекати. Ми беремо участь у розробці і виконанні екологічних програм, у роботі екологічних комісій райдержадміністрацій і міст нашої зони та Ізмаїльської міськради як дозвільна система щодо розміщення тих чи інших об'єктів, ділянок, введення їх в експлуатацію, разом з іншими службами перевіряємо санітарний стан населених пунктів і підвідомчих їм територій.
– Які основні напрями вашої роботи?
– Працюємо ми за декількома напрямами, забезпечуючи контроль за впливом людської діяльності на навколишнє середовище: воду, повітря, землю, ліс.
Почну з води. Водокористування в Україні є платним, а спецводокористування – удвічі. Кожне підприємство повинне мати відповідний дозвіл, що дає йому право використовувати воду з власною метою. На жаль, сьогодні до 70 відсотків підприємств відповідних дозволів не мають.
– І чим це пояснюється?
– Справа у тому, що нові вимоги щодо дозвільної системи впроваджено відносно недавно. Керівники підприємств, які працюють з радянських часів, коли таких вимог не було, відхрещуються тим, що про нововведення не чули. Те ж саме стосується і тих керівників, хто підприємства тільки-но відкрив. Але, як кажуть, незнання закону не звільняє від відповідальності. Втім, питання це розв’язується більш-менш успішно, зокрема завдяки консультативній, роз'яснювальній роботі.
І все б нічого, але в Ізмаїлі, Рені, Кілії, існує інша проблема, пов'язана з вторинним спецводокористуванням. Підприємства цих міст (особливо з переробки м'ясопродуктів, хлібопекарні тощо) беруть з місцевих водопроводів воду з промисловою метою без визначення і дотримання лімітів споживання. Оскільки водокористування є платним, такий забір води ми маємо право вважати несанкціонованим. Положенню про контроль за вторинним водокористуванням немає і двох років, що, знов-таки, не може виправдовувати тих, хто його не дотримується.
Повітря. Та ж сама дозвільна процедура, яка стосується роботи котелень та інших об'єктів. Але тут хотів би особливо зупинитися на варварському ставленні людей до самих себе: щоосені опалюють листя, і повисає над містами і селами густий і досить шкідливий смог, від якого насамперед потерпають саме ті, хто спалює листя.
Земля. Найбільше непокоїть антисанітарія, велика кількість несанкціонованих звалищ. Гнітюча картина на околицях багатьох сіл Ізмаїльського, Кілійського, Ренійського, Болградського районів, у самих містах, зокрема – в Ізмаїлі. Побувайте біля Ларжанки, і побачите купи сміття. Справжня біда – під Броскою. Тут сільський голова В.Н. Жеребко досить багато робить, щоб село було чистим. Але Броска межує з містом, і деякі хитрі городяни вивозять сміття на околиці села!
– Як розв’язувати цю проблему?
– Якщо говорити про місто – потрібно, щоб «не спали» відповідні служби. Їх в Ізмаїлі дві: комунальна інспекція і відділ екології міськради. Структури ці наділені достатніми повноваженнями, але, наскільки я вважаю, далеко не завжди досить ефективно їх застосовують. Робота провадиться в міру фінансування. А фінансування залежить від суми штрафів, які надходять до місцевого бюджету. І добре було б, якби і в місті, і на його околицях не було стихійних звалищ. Але ж їх більше ніж досить!
– Щодо безладу, що спостерігається під Броскою – чи не повинно бути знайдено певний консенсус районної і міської влади?
– На жаль, сьогодні такої взаємодії, на мій погляд, недостатньо. Питання по суті найчастіше не розв’язуються.
Окрема тема – зелені насадження. Якщо за лісовим господарством є кому дивитися, то, на жаль, триває вирубування лісосмуг, багато їх після реформування стали безгоспними. Вирубуються нещадно, тому що їх ніхто не взяв на баланс. Що буде завтра? Давайте замислимося. Оголимо землю і знову перетворимо її у напівпустелю? Вже сьогодні нарікаємо на кліматичні катаклізми. Але ж повинні зрозуміти, що в цьому є і частка провини жителів регіону!
Але ж є і позитивні приклади. Навесні нинішнього року спільними зусиллями Ізмаїльського держлісгоспу і мешканців Лощинівки було відновлено 400 гектарів лісопосадки під селом. Чому б цю ініціативу не запозичити мешканцям інших сіл?
Але є в мене і таке зауваження. Держлісгосп виростив по дорозі на Лощинівку, одразу після переїзду, березовий і сосновий гай. Але подивіться, у що перетворилися його узбіччя – у справжнє звалище. Але ж у цього лісу є господар.
До наших обов’язків входить також проведення заходів щодо охорони живих водних ресурсів і тваринного світу в лісах. У зв'язку з цим зараз ми суворо контролюємо, як провадиться зариблення в озерах Придунав’я; у мисливських угіддях ведемо підрахунок диких тварин і порівнюємо з даними минулого року, у зв'язку з цим установлюємо норми відстрілу.
– Ось Ви говорите про необхідність посилення штрафних санкцій. Ви їх теж застосовуєте?
– Обов'язково! Час домовленостей минув. На жаль, наскільки я вважаю, сьогодні жорстких заходів не уникнути. Хоча, звичайно, це не означає, що ми, як кажуть, тільки те і робимо, що штрафуємо. Ні, звичайно. Подача документів на штрафи не була і не буде для нашої служби самоціллю. Головне – виховати в людях почуття відповідальності за спільний наш дім, у якому ми живемо, почуття розуміння, що, захаращуючи його, ми, насамперед, караємо самі себе! Все-таки природа насамперед – Храм, а вже потім – майстерня.
