Коли мова заходить про “Авантаж”, пригадую, як на початку минулого року одна жінка сказала: “Де мій чоловік не працював, а так, як в “Авантажі”, до людей ніде не ставились. Коли нас запросили на святкування з нагоди Нового року та Різдва, я була дуже здивована. Адже раніше ніколи на такі урочистості дружин не запрошували. Свято було організовано у вигляді “вогника”. Керівництво підприємства підбивало підсумки попереднього року, називало кращих трудівників, вшановувало їх, вручало премії, дякувало за хорошу роботу і не тільки їм, а й членам сімей. Щоб ви знали, як це було приємно!
А ще чула, як молода жіночка говорила іншій: “Ого! Твій працює в “Авантажі”. Це ж круто!”
Що ж то за фірма, на якій так престижно працювати?
ОФ ТОВ “Авантаж” з’явилось в Савранському районі сім років тому. Замість напівзруйнованих будівель міжколгоспбуду почали виростати нові цехи, сушильні камери, завезли сучасне обладнання. Тоді нове підприємство забезпечило роботою 24 чоловіки. Нині ж тут трудяться 130. Сюди охоче йдуть працювати й випускники місцевого ПТУ. Є й такі, що заочно навчаються у вузах і технікумах.
Сьогодні продукція ТОВ “Авантаж” відома не тільки на Савранщині, а й далеко за її межами. Досвідчені майстри виготовляють меблі, декоративні прикраси, заготівки для паркету та меблів. Продукцію цього деревообробного підприємства, зокрема заготівки для паркету, закуповують Франція, Бельгія, Польща, Угорщина, Італія та інші країни. Крім того, “авантажівці” постачають сосновий клеєний брус, з якого будують теплі, міцні і, головне, екологічно чисті будинки.
А почалось з того, що вісім років тому на Савранщині з’явилось троє киян, людей з підприємницьким хистом: Олександр Загребін, Олександр Куруч та Ігор Дергачов. Змінивши столичну прописку на савранську, енергійні, молоді підприємці поставили собі за мету: “Дати людям роботу та можливість добре заробляти”.
Погодившись взяти участь у створенні деревообробного підприємства в Саврані, круто змінили не тільки свою долю, а й багатьох савранців. Очоливши у 2001 році Одеську філію деревообробного підприємства “Авантаж”, Ігор Володимирович Дергачов вирішив зробити Саврань комфортним містечком. Всі прибутки вкладались у розвиток виробництва. Дуже велике значення надавав молодий керівник підбору кадрів. Основні умови при прийомі на роботу – це тверезий спосіб життя, високопродуктивна праця, а звідси й гідна заробітна плата. В містечку, де дуже високий рівень безробіття, де молодим людям нічим себе зайняти, таке виробництво стало своєрідною паличкою-виручалочкою.
Крім того, ТОВ “Авантаж” останнім часом є спонсором багатьох благодійних справ. Без його участі не проходять новорічні ранки в дитсадках, у місцевій школі, дбають в міру своїх можливостей і про ветеранів ВВВ. Не забувають про потреби райлікарні.
Займаючись переробкою деревини, колектив “Авантажу” піклується й про екологічний стан району. “Авантажівці” беруть активну участь у відновленні лісового фонду, разом з держлісгоспівцями займаються садінням нових масивів молодого дуба.
Звичайно, це не означає, що на цьому підприємстві немає проблем, що тут все йде рівно й гладко. Саме за стабільною роботою колективу стоїть напружена праця її директора, спеціалістів. Адже виготовити продукцію – то лише пів справи. Знайти сировину, ринки збуту, налагодити стосунки з партнерами, узгодити ціни. До речі, саме цінова політика, точніше її нестабільність, найбільше дошкуляє переробникам.
Як розповів Ігор Володимирович, найбільша проблема полягає в тому, що безпідставно зростають ціни на сировину. Нині вже вартість одного кубічного метра “кругляка” вища, ніж в Західній Європі. Нерідко вона переростає ціну на готову продукцію. Працюючи за такими умовами, переробники замість прибутків матимуть збитки.
– Сьогодні у нас в Україні такі закони, що простіше побудувати магазин, зайнятись перепродажем якихось товарів, ніж щось виробляти, – говорить Ігор Володимирович. – Основна проблема всіх переробників – великі податки і дуже складна система обліку. Найприкріше те, що ця система призводить до того, що переробні підприємства змушені закриватись. Нині економічні обставини складаються так, що вижити можуть тільки дуже сильні, великі підприємства, ще трохи зможуть протриматись середняки. Дрібні ж переробники вже гинуть. На сьогоднішній день “Авантаж” ще тримається на плаву тільки тому, що виробляє сосновий клеєний брус, який купують вітчизняні “товстосуми”. Причому сировину для його виготовлення завозимо із Київської області. Якщо й далі так піде, то доцільність розміщення нашого підприємства в Одеській області буде під великим знаком питання. До речі, за останні шість років 70 відсотків малих, та вже й середніх деревопереробних підприємств, які я знав особисто, закрились. Все це мало б змусити замислитись тих, хто пише наші закони, хто мав би подбати про вітчизняного виробника, про його підтримку.
Всі ці проблеми керівництво “Авантаж” намагається вирішувати так, щоб це якомога менше відчували члени колективу. Більш того, воно турбується не тільки про створення нормальних умов праці, ай дбає про відпочинок підлеглих. В цьому році було створено футбольну команду з членів трудового колективу, закуплено форму, м’ячі, виділявся транспорт для поїздок на матчі. До речі, ця молода футбольна команда стала переможцем чемпіонату району і чемпіонату, який проходив у Любашівці на Кубок БЮТ. Особлива значимість цієї події полягала ще й в тому, що на змаганнях був присутній легендарний футболіст Ігор Бєланов, який, звертаючись до переможців, пообіцяв у наступному сезоні привезти свою команду. Тож побажав команді “Авантаж” не розслаблятись.
Хоча членам цього колективу, як і їхньому керівникові, розслаблення не притаманне. Ігор Володимирович крім важкої ноші директорства, ще й депутат райради від БЮТ. Свої депутатські повноваження він виконує з повною відповідальністю. В міжсесійний період провадить прийом громадян. По можливості, допомагає виборцям розв’язувати назрілі проблеми. Переймається депутат такою ситуацією, що в радіусі 40 кілометрів від Саврані є газ, а в нашому райцентрі ніяк ця проблема не розв’язується. Ігор Володимирович прораховує альтернативне вирішення цього завдання. Враховуючи, що в Україні є державна програма “електрифікації” негазифікованих населених пунктів, якою передбачено значне зниження тарифів на електроенергію, можливо доцільніше буде переобладнати електролінії, встановити в районі потужні підстанції, ніж прокладати труби газогонів. Та ще й оплачувати газ по постійно зростаючих цінах.
Щоденно в призначені години спеціальний автобус привозить робітників на роботу та розвозить по домівках. І кожен, хто сідає в цей помаранчевий автобус, відчуває особливу відповідальність, а іноді й гордість за те, що він працівник “Авантажу”, який є своєрідною візиткою Саврані, і працювати в якому престижно.
