Тамара Іванівна неквапом заходить до хліва, звично поглажує Марту, а та, відчуваючи руки господині, задоволено помукує. Для жительки Саврані, пенсіонерки Т.І. Нев’янцевої починається звичний день. Корову тримає давно. Бувало, що й по дві мали.
– Тепер, – пояснює господиня, – сили не ті, та й утримувати худобу з кожним днем стає дедалі важче. Тепер же вся земля належить конкретним господарям. Площі, які колись були пасовищами, розорали. Отож і пасти корівку ніде. А тримаємо тому, що хочемо хоч в такий спосіб допомогти своїм дітям. У нас троє синів і вже четверо онуків (не без гордості каже жінка). Ми з чоловіком обоє на пенсії. Цілий день вдома. Тож клопочемось біля нашої годувальниці. Сім’я велика, то майже все молоко йде на власні потреби. Якщо трохи залишається, то продаю.
Ще Тамара Іванівна розповіла, що за останній рік дійне стадо, в яке виводять свою Марту, дуже скоротилось. Важко стало людям утримувати худобу.
А от жителька села Осичок Любов Григорівна Конюченко, яка теж майже впродовж всього життя тримає корову, казала, що у них люди охоче займаються цією справою.
– Інакше не можна. Корова в сільському подвір’ї – це не тільки годувальниця, вона ще й єдине джерело надходження грошей. Є такі сім’ї, що навіть собі не залишають молока. Все здають заготівельникам, – розповідає жінка.
На запитання, хто заготовляє молоко, відповісти не змогла, бо сама майже не здає, своя сім’я чимала, тож і молочної продукції потребує багато. Зате начальник виробничого відділу управління агропромислового розвитку РДА Сергій Леонідович Ченчик сказав, що заготівельники – здебільшого жителі нашого району, зате молоко відправляють до Балти, Гайворона та Первомайська.
Крім того, що мешканці району, реалізуючи свою продукцію по дві гривні за літр, одержують засоби для існування, район ніякого зиску немає.
А міг би. Адже в районі є ВАТ “Савранський маслозавод”, який кілька років тому було реконструйовано, ним освоєно новий вид продукції – сир “чеддер”. А вершкове масло за якісними показниками в окрузі не мало собі рівних. Тепер це підприємство законсервовано. Щоправда, є охорона. Тобто все зберігається. Щоб з’ясувати, коли ж запрацює завод, звернулася до голови Савранської райдержадміністрації Миколи Миколайовича Базея. Ось що він розповів:
– Складність ситуації в тому, що це підприємство є приватною власністю. Його господар живе далеко за межами району, аж в Луцьку. І вже тривалий період зв’язатися з ним ніяк не вдається. Щоправда, цими днями я мав розмову із його заступником з економічних питань Миколою Івановичем Максимцем, який розповів, що відновлення роботи Савранського маслозаводу проблематичне. Якщо дослівно, то він сказав: “Нічого не можу повідомити про його розвиток. Нині існує ціла низка проблем, що не сприяють роботі аналогічних переробних підприємств. Одна з них – це те, що наша продукція не може потрапити на російський ринок, а працювати на наш, вітчизняний, не ефективно”.
Звичайно, ми шукаємо шляхи, які приведуть до відновлення роботи заводу. Зокрема, це питання зафіксоване в “Програмі стратегічного розвитку Савранського району до 2015 року”. У зв’язку з цим ми навіть внесли вже низку пропозицій, які сприяли б ефективності роботи цього підприємства. Наприклад, можна скористатись тим, що наше савранське масло вже здобуло популярність. То чому б не розфасовувати його і на упаковці ставити назву, а не відправляти в торгівлю, як колись, у великих ящиках, без реклами району. До того ж нині навіть на вітчизняному ринку ціна на якісне масло зросла майже до 40 гривень за кілограм. Та й відвійки можна розливати в пляшки й реалізовувати по 50 копійок за літр, а не виливати просто в Буг. І таких “дрібниць” є чимало.
Тож, будемо оптимістами і будемо вірити, що з часом наш ВАТ “Савранський маслозавод” знову запрацює. А це означатиме, що зо два десятки людей знову одержать роботу, а в бюджет району почнуть надходити узаконені відрахування.
Та повернемось до дійного стада. Чи буде через кілька років що переробляти?
Як повідомили у відділі статистики району, на сьогоднішній день в агроформуваннях утримується всього 187 дійних корів, хоч на перше січня поточного року їх було ще 407. Дещо більше дійне стадо в приватному секторі – 1892 голови. Але й тут спостерігається скорочення поголів’я.
До речі, зменшується не тільки кількість великої рогатої худоби, а й свиней. А нинішній недорід зернових, викликаний посухою, став причиною скорочення поголів’я птиці.
Тож стоять пусткою корівники, свинарники та пташники не тільки в агроформуваннях, а й в приватних господарствах. В основному, сьогодні тримають худобу ті, хто має земельні паї та вирощує на них кормові культури. Хоча більшість господарств, схильних до аналізу та підрахунків, теж відмовляються від тваринництва.
Один землевласник, який має понад 30 гектарів поля, так і сказав: “А навіщо мені бабратися в багнюці цілий рік, та ще й зазнати збитків. Адже тепер тонна ячменю коштує дорожче, ніж стокілограмова свиня”.
...Дивлячись, як смакує молочком від бабусиної корови Лідочка Васильєва, згадала одну картинку, бачену влітку. До бабусі в село вперше приїхав з міста чотирирічний онук. І коли та почала йому наливати молоко із відра від щойно видоєної корови, малюк сказав: “Я не буду це пити. Такого молока не буває. Справжнє молочко привозять в магазин із заводу”. Звичайно, за декілька днів Максима не тільки привчили пити парне молоко, а навіть зуміли подружити з Ласійкою.
Аналізуючи все, що нині діється в аграрному секторі, в підсобних господарствах, у переробній промисловості, додаю зростання цін на енергоносії і з сумом думаю: “А чи не станеться так, що через кілька років діти взагалі не знатимуть смаку молока з-під корови”. А дуже б цього не хотілося.
