Україна ось уже який день живе без уряду. Колишній, на чолі з Віктором Януковичем, начебто дозрів для відставки. Багато міністрів навіть забрали з кабінетів всі речі. Новий склад Кабміну, проте, не може приступити до роботи, оскільки підлягає затвердженню Верховною Радою. Найбільш нетерплячі з членів демкоаліції обіцяють зробити акт голосування не в сесійній залі (там такі спроби одразу ж блокуються депутатами від Партії регіонів), а десь в іншому приміщенні Ради, і навіть поза її межами.
Наскільки можливе повторення історії 2000 року за нинішніх реалій? Своїми міркуваннями з читачами «ОВ» ділиться директор Центру політичного аналізу «Пента» Володимир ФЕСЕНКО.
– Володимире В'ячеславовичу, Ви у минулому вже неодноразово аналізували безпрецедентний в історії українського парламентаризму «загальний збір» в Українському Домі на початку 2000-го. Наскільки законними були тодішні рішення народних депутатів, незгодних з «комуністичними методами» керівників Ради?
– Глибока криза, яка спіткала Верховну Раду третього скликання, теж утворилася внаслідок її розколу на пропрезидентську та опозиційну частини. Закінчилася вона тим, що пропрезидентська частина ВР проголосувала в Українському Домі. Їхні колеги, що залишилися в будинку парламенту по вул. Грушевського, не визнавали це голосування. Але в результаті нове керівництво Верховної Ради приступило до своїх обов'язків, тим більше, що їх цілком підтримував Президент Леонід Кучма.
Якщо нинішні події підуть за таким же сценарієм, дуже багато що залежатиме від того, яка сторона виявиться рішучішою і енергійнішою у своїх діях. Звичайно, якщо голосуватимуть десь у коридорі Ради, без присутності свідків, то це голосування навряд чи може вважатися легітимним. Якщо нова коаліція (БЮТ і «Наша Україна» – «Народна самооборона» – авт.) все-таки вирішить щоб там не було проголосувати за Тимошенко протягом найближчої доби, то вона постарається забезпечити максимальну публічність, хоча б формальне дотримання парламентських норм (наприклад, голосування іменними бюлетенями або голосування шляхом оголошення свого рішення кожним з депутатів, які входять до коаліції), щоб це було офіційно зафіксовано.
Звичайно ж, такого роду рішення опозицією буде оскаржено і якийсь час не буде визнаватися.
– А далі що?
– Все залежатиме від громадської легітимності: чи будуть визнані підсумки голосування українським суспільством, Президентом Ющенком та іншою протиборчою стороною. Питання лише у тому, чи піде нова коаліція на такі рішучі дії.
Якщо у них сьогодні є у наявності 227 депутатів, я не виключаю, що БЮТ і «НУ» – «НС» можуть здійснити таку процедуру. Хоча для цього потрібна певна підготовка, зокрема організаційна. Поки що, як мені здається, вони всього лише лякають своїх опонентів: мовляв, якщо регіонали, комуністи і Блок Литвина не відмовляться від тактики блокування, то вони використають «свій» спосіб голосування.
– Але тоді ПР, КПУ і «литвинівці» спробують оскаржити підсумки голосування в суді…
– Судове оскарження, звичайно ж, буде. Інша справа, що, на жаль, ціна (зрозуміло, у переносному значенні) і вага судових рішень в Україні останнім часом стрімко впали…
