В Одесі функції Державної спеціальної аварійно-рятувальної служби на водних об'єктах України виконує Морський координаційний аварійно-рятувальний центр, який координує роботу всіх рятувальних підрозділів на водних об'єктах Одеської, Миколаївської і Херсонської областей, а також в акваторії Чорного моря – від дельти Дунаю до мису Тарханкут у Криму.
Зрозуміло, що така відповідальна служба МНС з широкими повноваженнями та обов'язками не може адекватно функціонувати без відповідної бази і, насамперед, приміщень, обладнаних всіма видами зв'язку, а також автономними засобами життєзабезпечення, які дозволяють цілодобово координувати аварійно-рятувальні операції на великій території.
Тому попередник Державної спеціальної аварійно-рятувальної служби – Державний координаційний центр реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах у лютому 2000 року уклав з Представництвом з управління комунальною власністю Одеської міської ради договір оренди на платне користування приміщенням, загальною площею 170 квадратних метрів, за адресою: місто Одеса, вул. Ришельєвська, 25. Термін оренди було встановлено сторонами – десять років, до 28 лютого 2010 року.
Проте вже у жовтні 2003 року між вищезгаданими сторонами раптово були укладені додаткові угоди про розрив договорів оренди № 27/6 і 27 а/6 від 28.02.2000 і від 26.06.2002 років з 29 жовтня 2003 року, тобто тих самих, згідно з якими Морський координаційний аварійно-рятувальний центр в Одесі займає приміщення і горище по вулиці Ришельєвській, 25.
А менше ніж через місяць, 21 листопада 2003 р. Указом Президента України № 1328/2003 «Про вдосконалення управління у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру» створено Державну спеціальну (воєнізовану) аварійно-рятувальну службу Міністерства України з надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, зокрема, на базі ліквідованої Державної пошуково-рятувальної служби на водних об'єктах та її регіональних підрозділах.
Пішли відповідні накази і по МНС, зокрема № 37 від 27.01.2004 р. «Про передачу майна», відповідно до якого Державна спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба стала правонаступником майна, прав і обов'язків юридичної особи своєї попередниці.
У лютому цього ж року відповідним наказом було ліквідовано Морський регіональний рятувально-координаційний центр в Одесі, а в листопаді вже 2005 року видано наказ за № 13, на підставі якого було створено новий.
Таким чином, реорганізація служби розтяглася на два роки. І це за наших умов цілком закономірно. Але головна інтрига полягає саме у тому, що за кілька тижнів до видання Указу Президентом України були підписані додаткові угоди про розрив договорів оренди приміщень і горища в будинку № 25 по вулиці Ришельєвській, де розташовувався і поки що розташовується Морський регіональний рятувально-координаційний центр.
Чому так сталося, ніхто сьогодні зрозумілої відповіді дати не може. Проте точно відомо, що ця обставина дозволила Представництву управління комунальною власністю Одеської міської ради вимагати від орендаря звільнити приміщення за вищезгаданою адресою.
У той же час кожній розсудливій людині зрозуміло, що не можна таку важливу державну аварійно-рятувальну службу просто «викинути» на вулицю без надання їй іншого приміщення. Тим більше, що на ремонт будинку по вулиці Ришельєвській, 25 вже витрачено близько 280 тисяч гривень державних коштів.
Враховуючи ситуацію, яка утворилася, Морський регіональний рятувально-координаційний центр у місті Одесі від імені Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби 17 травня 2006 року подав позовну заяву до Представництва з управління комунальною власністю Одеської міської ради до Господарського суду Одеської області про визнання недійсними додаткові угоди про достроковий розрив договорів оренди – тих, про які говорилося вище.
До честі начальника Морського координаційного аварійно-рятувального центру в місті Одесі Дмитра Українця і начальника юридичної служби Олега Карбовського, вони підготували переконливі пояснення і докази на користь своїх вимог, в основі яких лежить серйозна законодавча база. Зокрема, постанова Верховного Суду України «Про судову практику у правах про визнання угод недійсними» № 3 від 28.04.78 р., роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення справ, пов'язаних з визнанням угод недійсними» № 02-5/ІІІ від 12.03.99 р., які діють на час укладання додаткових угод про розрив договору оренди.
Їхній головний аргумент полягає у тому, що у разі дострокового розриву договору оренди і виселення центру із займаного ним приміщення, буде припинено виконання центром своїх статутних зобов'язань і завдано значного збитку інтересам держави і суспільства. Зокрема, у сумі коштів, витрачених на ремонт. А в кінцевому підсумку, паралізовано роботу з попередження аварійних ситуацій на водних об'єктах і рятування людей у разі морських катастроф.
Проте Господарський суд Одеської області не задовольнив позов Морського регіонального рятувально-координаційного центру.
У зв'язку з цим центр подав скаргу до Одеського апеляційного господарського суду, який, розглянувши всі матеріали вищезгаданої справи, ухвалив позитивне рішення. Тобто визнав недійсними додаткові угоди щодо дострокового розриву договорів оренди № 27/6 від 28.02.2000 р. з 29.10.2003 р. і № 27а/6 від 26.06.2002 р. з 29.10.2003 р.
Здавалося б, істину знайдено. Інтереси держави і суспільства захищено рішенням апеляційного суду. Та, на жаль.
За заявою відповідача, тобто Представництва з управління комунальною власністю Одеської міської ради, цю справу розглянув Вищий господарський суд України і... скасував обидва рішення – і Господарського суду Одеської області і Одеського апеляційного господарського суду, відіславши його на повторний розгляд.
Цього разу вже Господарський суд Одеської області детально вивчивши матеріали справи, задовольнив позовну заяву Морського регіонального рятувально-координаційного центру, визнавши недійсними додаткові угоди щодо дострокового розриву договорів оренди. У той же час, Одеський апеляційний господарський суд скасував його рішення...
Справа знову перебуває на розгляді у Вищому господарському суді України.
У зв'язку з цим виникає чимало запитань. Проте читач, який бачив споруду за адресою, – місто Одеса, вулиця Ришельєвська, 25, – може запитати: а чи варта ця споруда того, щоб заради неї запускати в дію мало не всю судову систему держави?
Мабуть, відповідь на це запитання знають тільки у Представництві з управління комунальною власністю Одеської міської ради.
