24 січня Конституційний суд України визнав незаконним розповсюдження і демонстрацію іноземних фільмів, що не дубльовані (не озвучені і не субтитровані) українською. Справа мала місце напередодні вихідних. Витримавши паузу, 28 січня Глава держави доручив уряду «забезпечити виконання рішення КС». У листі на ім'я Юлії Тимошенко Президент наполягає на збільшенні українського кіновиробництва в поточному році, на звільненні від ПДВ квитка на український фільм і зарубіжний (якщо той для показу в кінотеатрах дубльований на державну мову) і на відшкодуванні з Держбюджету витрат на дубляж іноземних фільмів, якщо ті відносяться до «високохудожніх або експериментальних» творів кіномистецтва.
Така жвава реакція на загалом прогнозоване рішення КС викликала у російськомовних регіонах України реакцію, близьку до панічної. Кореспондент «ОВ» у відповідь на прохання прокоментувати президентський лист почув від керівників кінопрокату Півдня України, м'яко кажучи, невтішні фрази щодо «примусової українізації кіноекрану». Мовляв, навіть якщо держава й покриє витрати на дублювання «імпортних» фільмів, – хто ж їх дивитиметься в «традиційно російськомовних» Криму, Одесі або Миколаєві?..
– Ми вже почали підраховувати ймовірні збитки від нововведення, – констатувала одна із спеціалісток в даній сфері кінобізнесу, яка не побажала «засвічувати» в газеті своє прізвище. – А що буде влітку, коли до нас приїдуть відпочивальники з Росії та інших республік СНД? Як їм розібратися в хитросплетіннях сюжету і діалогах акторів, – за допомогою перекладача з української на російську?!
Іншої точки зору дотримується київський політолог, доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв:
– Проблема «нерозуміння» україномовних і дубльованих на українську кінокартин – надумана. Причина її – в традиційному сприйнятті українцями російської мови масовою свідомістю. Попри всі ритуально-офіціозні фрази про «братній український народ», в Росії, як і раніше, громадян України сприймають наче своєрідну етнографічну групу на кшталт архангельських поморів або донських козаків. Ці міфічні уявлення укорінювалися і у сфері кіномистецтва: українці в масі своїй звикли чути в американських, німецьких, французьких та інших кінострічках російський, а не український переклад.
На Заході України, навпаки, після появи листа Президента пришвидшеними темпами реанімується акція «Не піду на фільм з російськомовним перекладом!» Щоправда, не всі львів'яни, івано-франківці й тернопільці поспішають до неї «під'єднатися». Частина жителів краю схиляються до думки про те, що останнє рішення КС України передбачає обов'язкове дублювання/переклад/субтитрування фільмів з Європи, США і т.д.; радянські ж, так само як і російські, фільми зрозумілі всім і без «надмірностей» з ідеологічним присмаком.
Більш обізнані у даній проблемі вбачають в обов'язковості дубляжу фільмів на українську безперечний позитив. Не секрет, що Україна в минулі роки була своєрідним «відстійником» для кінострічок з Росії, які у себе на батьківщині провалилися на основних екранах. Тепер їхні продюсери навряд чи стануть якомога глибше запускати руку до своєї кишені, аби заплатити за україномовний дубляж. Планка якості фільмів з РФ завдяки даній обставині, напевно, значно підніметься.
...Варто нагадати: спроби «українізувати» кіноекран траплялися у нас і раніше. Зазвичай все стихало при першому ж «жорсткому зіткненні» із суворою фінансовою дійсністю. Держбюджет на дублювання і субтитрування гроші, як правило, виділяв і виділяє як кіт наплакав. Знаючи не з чуток про недосконалість схеми держфінансування, іноземні інвестори не надто поспішали на український кіноринок. Як правило, потрібні кошти, передбачені бюджетом на фінансування кінематографії України, надходять наприкінці року, що ускладнює розрахунки з іноземними компаніями.
У супротивників ідеї «кіноукраїнізації» жевріє також надія на «самостійність» нового українського Прем'єра. Річ у тім, що Секретаріат Президента України мало не щодня видає розпорядження і укази, які інакше як втручанням в роботу найвищого органу виконавчої влади не назвеш. Останні приклади «батьківського нагляду» за урядом – документи щодо плану приватизації на 2008 рік і повернення українцям «згорілих» внесків до радянського «Ощадбанку». Коли на чолі Кабміну був Віктор Янукович, його найближчі підлеглі завжди знаходили вагомі аргументи для невиконання «президентських побажань».
Чи зуміє Юлія Володимирівна скористатися досвідом Віктора Федоровича і не «наступати на горло» естетичним запитам свого південно-східного електорату? Як-не-як 2009-й – рік виборів чергового Президента України – не за горами.
