Жителі Москви та Підмосков'я стали першими глядачами нової прем'єри Одеського російського драматичного театру – ліричної комедії «Маэстро, на выход!» (друга назва вистави «...А за окном шумело море»). 24 квітня пройшов робочий показ вистави у підмосковному місті Звенигороді, а суботнього вечора 26 квітня, напередодні свята Великодня, відбулася урочиста прем'єра в Москві, в Театральному центрі «На Страстном». Прем'єра вистави «Маэстро, на выход!» на рідній одеській сцені відбулася 29 квітня.
Але усім переліченим вище датам передувала ще одна, найголовніша дата, яка послужила поштовхом до усіх наступних подій: 5 квітня цього року свій ювілейний, 80-й день народження відзначив один із провідних артистів Одеського російського театру, старійшина одеської театральної сцени, народний артист України Семен Крупник. Незважаючи на такий поважний вік, Семен Самойлович перебуває у чудовій творчій формі (свій день народження артист відзначив на сцені – 5 квітня в театрі йшла вистава "Гамлет", де Семен Крупник виконує роль 1-го Актора). Постановка вистави "Маэстро, на выход!" була присвячена до ювілею артиста. Літературною основою було обрано п'єсу, створену іншою досить відомою у театральних колах Одеси людиною – Євгеном Гімельфарбом, головним режисером та художнім керівником Одеського театру ляльок. Функції постановника вистави взяв на себе член режисерської колегії театру Олексій Литвин.
Ця вистава могла б стати звичайним акторським бенефісом, подієвим у рамках нашого міста, якби не ще одна обставина. У грудні минулого року наше місто відвідав Олександр Калягін, відомий та всенародно улюблений артист, нині голова Спілки театральних діячів Росії. Під час цього візиту Калягін особисто познайомився із Семеном Самойловичем Крупником і, довідавшись про майбутній ювілей, запросив актора відзначити це свято не лише в Одесі, але й у Москві. Тим більше, що із Москвою біографія Семена Крупника пов'язана найбезпосереднішим чином: він – випускник легендарної "Щуки" (театрального училища імені Щукіна при Вахтанговському театрі), товаришами студентських років Семена Крупника є такі метри російського театру та кіно, як Василь Лановий, Олександр Ширвіндт, В'ячеслав Шалевич, Олег Стриженов.
Запрошення було прийнято, і після обговорення деталей народилася ідея театральної акції "Одесса на Страстном бульваре". Підготовку акції із московського боку взяв на себе Центр підтримки російських театрів за кордоном СТД Росії. Окрім Москви, Російському театру було запропоновано показати виставу і в підмосковному Звенигороді. Звичайно, ця пропозиція була прийнята із радістю. Допомогу в організації виїзду до Росії з одеського боку Російському театру надали депутат Верховної Ради України Сергій Гриневецький та Генеральний консул Росії в Одесі Олександр Грачов.
Процес роботи над виставою не обійшовся без хвилювань і тривог. До прем'єри залишалося вже менше трьох тижнів, коли несподівано за станом здоров'я із репетиційного процесу вибула виконавиця головної жіночої ролі у виставі – заслужена артистка України Наталя Дубровська. Довелося терміново шукати заміну. До роботи над роллю приступила заслужена артистка України Юлія Скарга. Для Юлії це був маленький, але справжній акторський подвиг: адже паралельно випускалася прем'єра вистави "Женитьба", де Юлія Скарга також зіграла одну із центральних ролей – свахи Фьокли Іванівни. "Женитьбу" в Одесі зіграли 18 та 19 квітня, а 24 квітня Юлії вже потрібно було зіграти першу виставу "Маэстро, на выход!" у Звенигороді. У неї було всього кілька репетицій. Текст ролі довелося доучувати у буквальному розумінні на ходу – в купе поїзда "Одеса – Москва", в автобусі "Москва – Звенигород". Але, забігаючи наперед, скажу, що в результаті акторська робота Юлії вийшла настільки яскравою та майстерною, що російські глядачі віддали одеській акторці усі свої симпатії та оплески. Втім, ні – звичайно ж, не усі: левову частку глядацьких захоплень заслужено одержав сам винуватець урочистостей – Семен Самойлович Крупник.
Отже, як вже було сказано, першими глядачами вистави "А за окном шумело море" ("Маэстро, на выход!") стали мешканці Звенигорода. Виставу було показано на сцені нещодавно спорудженого там сучасного культурно-театрального центру імені Любові Орлової (ця видатна акторка радянського кіно – родом зі Звенигорода). Виставі передували виступи Генерального консула Росії в Одесі Олександра Грачова, який спеціально приїхав з цього приводу до Звенигорода, і заступника мера Звенигорода Олексія Оганесяна. Вони відзначили урочистість моменту й важливість оновлення культурних зв'язків між російськими та українськими містами. Зі словом-відповіддю виступив директор Одеського російського театру Олександр Копайгора, він висловив надію на те, що одеська вистава виправдає сподівання звенигородців. І ця надія, на щастя, справдилась.
Перші оплески пролунали одразу ж після відкриття завіси, звенигородці оцінили майстерність художника-постановника вистави Григорія Фаєра, якому вдалося лаконічними та точними штрихами відтворити на сцені шматочок справжньої Одеси: панораму старого одеського дворика, пізнавану вигородку старої комунальної квартири та куточок старого артиста-циркача, яким є за сюжетом вистави головний герой. До речі, цієї подробиці у п'єсі Євгена Гімельфарба не було: її придумали сам Семен Крупник і режисер Олексій Литвин. Але народилася вона не випадково: величезна любов до цирку та його акторів – це особисте уподобання ювіляра. Свого часу, працюючи в театрі Музичної комедії, молодий Семен Крупник грав роль циркового клоуна у знаменитій опереті Кальмана "Принцеса цирку". Донині він вважає цю роботу однією із найулюбленіших: спеціально для ролі в "Принцесі цирку" артист брав уроки у декількох провідних майстрів циркового мистецтва Радянського Союзу та навчався фокусам, які потім виконував у виставі. І у вісімдесят років актор довів, що є ще порох у порохівницях: у фіналі вистави "Маэстро, на выход!" він переодягається у вбрання Білого Клоуна і демонструє справжні циркові фокуси під бурхливі оплески глядачів.
Коли закінчилася перша вистава у Звенигороді, актори відкланялися, і завіса закрилася, – але глядачі залишилися сидіти на своїх місцях, їм хотілося продовження. Багато хто вірив, що це лише антракт, і зараз буде друга частина. "Добре – але дуже мало!" – із такими відгуками залишали залу перші глядачі вистави. Справді, тривалість вистави – всього одна година, і завдяки динамічності та майстерності акторів вона пролітає на одному подиху. Звенигородським глядачам не хотілося так швидко прощатися із героями одеської історії – і їх можна зрозуміти.
Не хотілося прощатися зі Звенигородом і одеситам – це невелике затишне місто зі стародавнім монастирем, церквами, старими дерев'яними будиночками і давно забутим в Одесі видовищем, яке тому й розчулило нас, – народними дружинниками із пов'язками на рукавах, які патрулюють вулиці, – припало нам до душі, тим більше, що приймання із боку господарів міста стосовно одеського театру було найпривітнішим. Але на нас чекала Москва, попереду було найвідповідальніше та найважливіше випробування – прем'єра для московської публіки. Хвилювалися усі, а найбільше, звичайно ж, сам ювіляр. Адже публіка підібралася найвимогливіша: 26 квітня у залі були присутні відомі московські театральні критики, члени керівництва СТД Росії, директори московських театрів, режисери, актори. Привітати ювіляра із московською прем'єрою прийшли його старі товариші та однокурсники, серед них – художній керівник Театру сатири, народний артист Росії Олександр Анатолійович Ширвіндт. Загальна кількість глядачів була такою, що до 500 стаціонарних крісел зали для глядачів було виставлено чотири ряди додаткових стільців. Але й вони повністю не розв’язали проблему: бажаючих потрапити на одеську виставу було дуже багато.
Але ось усі зрештою розсілися по місцях, продзвенів третій дзвінок, відкрилася завіса... І знову 60 хвилин вистави пролетіли як одна мить. Це була справжня переможна прем'єра. У московських театрах сьогодні не прийнято аплодувати акторам стоячи, але цього разу традицію було частково порушено: глядачі піднялися й привітали Семена Крупника та Юлію Скаргу найщирішими оплесками. До речі, в московських афішах вистави не було зазначено, що вона присвячена акторському ювілею, і тому оплески багаторазово підсилилися у ту мить, коли заступник голови Спілки театральних діячів Росії Геннадій Смирнов, вийшовши на сцену, оголосив, що Семену Крупнику у цьому місяці виповнилося 80 років.
Але святковий вечір на цьому не закінчився. Була ще друга частина із фуршетом, привітаннями, тостами на честь ювіляра. Одеської екзотики вечору додав музичний виступ Олега Золоєва із фрагментами авторської музичної вистави про Одесу та одеситів і піснями із репертуару зірок європейської естради. Вечір "Одесса на Страстном" вийшов світлим та гучним – у доброму значенні цього слова.
А потім був святковий великодній день у Москві та радісне повернення до рідного міста. Поїзд прибув на одеський перон 28 квітня, і вже наступного вечора, 29 квітня Семен Крупник та Юлія Скарга зіграли свою виставу для одеситів. Зізнатися, я не майстер читання думок на відстані, але гадаю, не помилюся: виходили на одеську сцену Семен Самойлович та Юлія із думкою справжніх героїв: "Відступати нікуди – позаду Москва!"
