До зали вела галерея скульптурних портретів. Щоправда, фотографічних. З великих аркушів дивилися на відвідувачів Благодійного фонду «Хесед Шаарей Цион» обличчя людей, відображених у бронзі і камені Петром Криворуцьким. А в залі зустрічав гостей його скульптурний автопортрет. Творчості скульптора і була присвячена чергова недільна зустріч у клубі.
Майстра давно немає на світі, але, на щастя, залишився друг, який скромно називає себе його учнем. Відомий одеський скульптор, заслужений художник України Олексій Копйов робить все можливе, щоб не розчинилася в річці часу пам'ять про видатного Художника. З його ініціативи і було зібрано виставку фотографій скульптурних робіт, і організовано вечір пам'яті. Про життя Криворуцького розповіла заслужений вчитель України Ірина Ковлакова. А спогадами про друга поділився Олексій Володимирович. Світлій пам'яті скульптора присвятили свої виступи соліст Одеської філармонії, викладач школи ім. професора П.С. Столярського Євген Перепльотчик та його учень Антон Герасимов, а також студент-вокаліст Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової Сергій Молчанов.
…Квітневого ранку двері скульптурної майстерні одеського художнього училища імені Грекова відчинилися, і в контражурі сонячного світла окреслився силует незнайомця. Він підійшов до студентів. Відчувалося його хвилювання. Четвертокурсник Копйов запитав, чи не потрібна допомога.
– Ні, просто спогади нахлинули, – відповів той. – Я Петро Криворуцький. Я навчався в «Греківці» до війни. З навчанням пов'язані найкращі дні мого життя. Тут з мене зробили скульптора, і це стало моєю улюбленою справою. Живу в Ленінграді. Але ось опинився в Одесі і, як магнітом, повабило до училища.
Зустріч сорокарічної давнини назавжди збереглася в душі Олексія Володимировича. Не випадковою виявилася вона, а стала початком дружби на все життя. Петро Мойсейович постійно приїжджав до Одеси, довго жив у друга, з великим натхненням працював. Моделями найчастіше були одесити. Деяких навіть відображено в роботах обох майстрів. Наприклад, інженер Міра Ревеліс, яка нині мешкає в Німеччині. Її виразне обличчя привернуло увагу Криворуцького, і він створив скульптурний портрет. А Копйов ліпив з неї уклінну жінку-матір при роботі над пам'ятником євреям, розстріляним у роки війни у Великій Михайлівці.
Випускник Одеського училища у 1940 році був призваний до армії. А війна надовго відсунула його майбутнє як скульптора. З вересня 41-го Петро – на Ленінградському фронті. Воював, як слід, за що нагороджений медалями. Отримав важке поранення. Але з першою ж нагодою, вже у рік Перемоги, вступив до Ленінградської академії мистецтв. Закінчив її з відзнакою. Дипломну роботу «Некрасов на полюванні» відразу придбав музей письменника, а автора прийняли до Спілки художників. Дві копії цієї скульптури були відлиті в бронзі для садиби Некрасова в Карабисі і для селища Чудового.
Понад сорок років Криворуцький працював у скульптурі. День у день, напружено, натхненно. Навіть смерть наздогнала його в мить, коли він створював скульптурний портрет свого шкільного вчителя в рідному Бердичеві. Сталося це в 1987 році.
Понад триста скульптур – така творча спадщина майстра. Працював він у різних матеріалах, у різних жанрах. Але справжнім його покликанням був психологічний портрет. Дивлячись на галерею створених ним образів, згадуєш висловлення Ромена Роллана про те, що скульптурний портрет можна прирівняти до літературних мемуарів. Він відображує людину в її неповторності, але в той же час робить образ узагальненим, який увібрав дух епохи.
Криворуцький – автор скульптурних портретів діячів науки і культури, воєначальників. Він створив поетичні образи Пушкіна, Чайковського, Ціолковського. Йому належать портрети представників одеської творчої інтелігенції. Серед них – портрет Шолом-Алейхема, письменника І. Друкера, який пройшов усі кола Гулага (Криворуцький – автор надгробка на його могилі на Єврейському цвинтарі – на жаль, занедбаній).
За знімками, репрезентованими у БФ «Хесед Шаарей Цион», відчувається, наскільки талановитий і небайдужий був Петро Криворуцький. Йому вдавалося схопити і відобразити характер людини, її психологічний стан, показати внутрішню красу кожного – будь то генерал чи медсестра. Відчувається рух почуттів, робота думки. Дивно: у скульптур живий погляд, і він не відпускає тебе, коли йдеш по галереї. У скульптора небагато портретів молодих людей, які радіють буттю. З його героями життя обійшлося неласкаво, покрило обличчя зморшками. Вони умудрені досвідом, а мудрість, як відомо, породжує смуток. У багатьох портретах відчувається внутрішній драматизм долі. Із цих конкретних образів склався образ покоління, до якого належав автор. Себе він теж відобразив як сувору людину, яка багато побачила. Його високе чоло видає мислителя і у той же час особистість, яка завзято долає перешкоди. У записах, звернених до глядачів, скульптор називає себе щасливою людиною, бо займався мистецтвом. А воно давало йому можливість пізнавати людей, глибоко проникати в їхні характери.
Можна лише подякувати Олексію Володимировичу Копйову за його трепетну пам'ять про друга. Він зберіг безліч фотографій робіт Криворуцького. Дві його скульптури періоду навчання в «Греківці» він відвіз свого часу автору до Ленінграда. Третя, автопортрет, буде відтепер виставлена в залі Культурного центру «Хеседа». А Одеське художнє училище може пишатися таким випускником.
