ЗА ЦЕ ЮРІЯ ЛУЖКОВА ЗРОБЛЯТЬ... «ПОЧЕСНИМ»
У вівторок сесія Севастопольської міської ради закликала Службу безпеки України та МЗС скасувати рішення про заборону на в’їзд на територію України мера Москви Юрія Лужкова. В ухваленому на пленарному засіданні рішенні депутати наголосили, що «плідні і взаємовигідні обом містам зв’язки створювалися і розвиваються завдяки позиції мера Москви Юрія Михайловича Лужкова, який багато зробив і продовжує робити для нашого міста... Беручи участь в урочистостях з нагоди 225-річчя створення Чорноморського флоту Росії, Ю. Лужков не робив заяв експансіоністського, агресивного або загрозливого характеру. Він говорив про своє розуміння конкретного факту... Сьогодні основою двосторонніх відносин між Росією і Україною є Міждержавний договір про дружбу і співробітництво від 1997 року, згідно з яким Росія визнає цілісність української території в її нинішніх кордонах».
Заклик «помилувати» московського градоначальника пролунав через 10 днів після чергової появи Лужкова на Сонячному Півострові. Немовби знаючи про невідворотність чергових лужковських ескапад, керівництво Служби безпеки України доручило своїм кримським співробітникам зустріти московського гостя ще в Сімферополі й офіційно попередити про «неприпустимість дій, що порушують українське законодавство». Наступного дня Юрія Михайловича, однак, «прорвало» на мітингу у Севастополі: «...Я получил бумагу от СБУ, которая предупредила, чтобы я молчал. А правильно нам молчать? Мы не хотим раскола между нашими государствами, но мы хотим говорить правду! До сих пор по историческим документам Севастополь никогда не передавался Украине. Вопрос по Севастополю должен быть передан в Международный суд. Мы говорим о возможности нормального и законного решения этого вопроса и он должен быть решен в Международном суде. Я официально обращусь к руководству нашего государства, официально обращусь в Совет Федерации и Государственную Думу, чтобы снова поставить вопрос по Севастополю».
МЗС Російської Федерації, коментуючи скандальну заяву співгромадянина, у своєму коментарі зауважило, що йдеться лишень про особисту думку Лужкова, яка, втім, «збігається з точкою зору більшості росіян, котрі хворобливо сприйняли розпад СРСР, – що, як уявляється, жодним чином не є замахом на суверенітет України».
СБУ ж розцінила виступ московського мера інакше: «Громадянин Росії Юрій Лужков не дотримувався умов попередження СБУ щодо неприпустимості вчинення дій, що завдають шкоду національним інтересам України та її територіальній цілісності».
На батьківщині висловлювання Лужкова (притім що його ніхто не уповноважував робити заяви від імені РФ) підтримали віце-спікер Державної Думи Любов Сліска, голова Комітету ДД щодо зв’язків із країнами СНД Олексій Островський, депутат нижньої палати російського парламенту Костянтин Затулін та низка політологів, здавна відомих негативним ставленням до самого факту незалежності України. Невдовзі думки свого боса розвинув Георгій Мурадов, керівник Департаменту зовнішньоекономічних і міжнародних зв’язків міста Москви. Настільки докладно, що слідом за Лужковим ризикує й сам отримати від СБУ «червону картку». За паном Мурадовим, «націоналістична правляча еліта України й сама неодноразово порушувала двосторонній Договір про дружбу, партнерство й співпрацю від 1997 року, термін дії якого завершується на початку 2009-го. Зокрема, власті України чітким курсом вступу до військово-політичного угрупування НАТО ігнорують статтю 6 Договору, в якій йдеться про зобов’язання сторін утримуватись від «укладення з третіми країнами будь-яких угод, спрямованих проти іншої сторони», та «використання її території на шкоду безпеці іншої сторони». У випадку ж загострення теперішньої конфронтації, на думку Мурадова, Росія сміливо може претендувати на стратегічно важливий Севастополь, на який нібито Київ свого часу «не оформив суверенітет». «По Криму у 1954 році документи оформлювали, – вів далі Мурадов, – а по Севастополю – ні». Крім того, у серпні 1994 року рішенням Севастопольської міськради був прийнятий російський правовий статус міста. «Чому б не провести іще один референдум, якщо не оформлений статус?!» – запитує пан Мурадов.
Правові підстави для скандальних випадів щойно «титулованої» «персони нон-грата» оцінюють і в Україні. На офіційному сайті блоку «НУ» – «НС» з’явилася думка глави парламентського комітету з питань євроінтеграції Бориса Тарасюка: «...Стосовно міста Севастополя пан Лужков каже неправду, – вважає Борис Іванович. – Він добалакався до того, що це питання буцімто повинне бути скероване до Міжнародного суду. В якому Міжнародному суді вони оскаржуватимуть, якщо Росія не визнає юрисдикцію Міжнародного суду ООН? А іншого – нема. По-друге, існує один-єдиний міжнародний документ, що однозначно поставив крапку у питанні Севастополя. Це – рішення Ради Безпеки ООН, котра 20 липня 1993 року консенсусом прийняла рішення про те, що зазіхання на статус Севастополя суперечить двостороннім угодам між Україною та Росією. І що рішення Верховної Ради РРСФР фактично не діє і не має ніякої юридичної сили. Тому пан Лужков стукає у відкриті двері. Адже міжнародна спільнота вже давно визначилася зі статусом Севастополя. І іншої позиції не буде. Треба припиняти ці провокації, позаяк, окрім збурення громадськості, вони ні до чого не призводять».
«Одеські вісті» попросили прокоментувати ситуацію відомого політолога А. ЄРМОЛАЄВА та не менш відомого дипломата і науковця С. КОМІСАРЕНКА.
Андрій Єрмолаєв, керівник Центру політичних і соціальних досліджень «Софія»:
– Питання території було врегульоване ще до розпаду СРСР, коли держави, що формувалися на так званому радянському майданчику, після оголошення про суверенітет підписували перші державні угоди. Вони спираються на міжнародну рамку, пов’язану зі збереженням кордонів у післявоєнний період, і скріплені рамкою ОБРЄ. Тому тут ніяких загроз нема. Ані правових, ані політичних Більше того, офіційне російське керівництво виступає за збереження дружніх відкритих взаємин та договірної бази.
– Тоді навіщо Юрій Михайлович «заспівав стару пісеньку»?
– Це може бути пов’язане із ротаціями всередині російської влади. У сусідів йде гра навколо формування пріоритетів російської зовнішньої політики. Не секрет, що у Росії є довгострокова стратегія щодо України. Та перед тим, як звинувачувати Москву, я б порадив спершу подивитись на себе. У нас останнім часом немає стабільної влади, відсутній єдиний центр прийняття рішень, українська влада часто скочується до інтриг. Тому Кремль узяв велику паузу і обмежується вирішення винятково поточних питань. Ну а радикальне крило (до якого належать, зокрема, Юрій Лужков та Костянтин Затулін) намагається у цей час зміцнити своє іміджеве становище у російській політиці за рахунок України.
– Чи є правомірною та адекватною реакція СБУ на виступ Лужкова у Севастополі?
– Якщо Служба безпеки має документальні факти зазіхання на суверенітет, дискредитацію держави і державних інститутів (що можна розглядати як провокаційну, підривну діяльність), – для такого звинувачення є підстави. У даному ж випадку бачимо проблему між заявленим (з боку української спецслужби) та доведеним.
Для того аби наділяти таким негативним статусом («персони нон-грата» – авт.) представника іншої держави, потрібні вагомі, юридично аргументовані факти й підстави. А ми, на жаль, оперуємо наразі лише даними, котрі надали нам ЗМІ. Тому я не готовий судити, чи були у СБУ докази і підстави для такого оголошення. Як на мене, такі заяви й оцінки, що ми їх почули від СБУ, логічніше пролунали б від дипломатів. Позаяк озвучене не ними, а силовиками створює додаткову напругу, це джерело чуток і кривотолків.
Сергій Комісаренко, у минулому заступник голови Ради міністрів Української РСР, віце-прем’єр-міністр, а також Посол України у Великій Британії:
– Навіщо Лужкову знадобилося знову піднімати застаріле «севастопольське питання»?
– Для цього у мера Москви могли б бути декілька причин. Можливо, мовлене під час пристрасного виступу у місті-герої – не більше ніж особиста думка громадянина Росії Ю. Лужкова. Можливо також, що воно було продиктоване необхідністю завоювати суспільне визнання тих людей, котрі виступають
а) проти поліпшення стосунків між РФ та Україною;
б) котрі вважають, що Крим необхідно повернути до складу Росії;
в) котрі вважають, що Севастополь необхідно повернути до складу Росії.
Він (тобто Лужков – авт.) вже давно про це говорить; мені лише незрозуміло, навіщо такі часті повтори...
– Свого часу член Конституційного Суду України Віктор Шишкін терпляче мені роз’яснював: «персонами нон-грата» можна оголошувати лише людей, які мають дипломатичний статус. Решту небажаних на території певної країни осіб треба йменувати «персонами нон-віта». На вашу думку, чи не помилилися у термінології щодо Лужкова офіцери нашої спецслужби?
– А ви не припускаєте, що пан Юрій цілком міг би мати дипломатичний паспорт?
– Справді...
– Тепер дозволю собі декілька думок, – вже не як людина, яка й дотепер має дипломатичний паспорт і ранг Надзвичайного і Повноважного Посла, а як пересічний громадянин України. Хоч я чоловік не такий вже й старий, менше з тим дуже добре пам’ятаю 1954-й. На початку того «післясталінського року» Микита Хрущов не мав у СРСР абсолютної влади. Він був лише однією з фігур, висунутих задля того, аби на нетривалий час посісти пост Першого секретаря ЦК КПРС, – доки остаточно не буде рішення щодо справжнього наступника Й. В. Сталіна.
– Себто, вирішувати «кримське» або «севастопольське» питання одноосібно Хрущов не міг?
– Звичайно, не міг.
Крим за радянських часів завжди був, так би мовити, в економічному оточенні України: сільськогосподарська продукція, енергоносії постачалися на півострів виключно з території нашої теперішньої держави. До речі, читачам «ОВ» варто нагадати й таке: після Другої світової війни й природний газ до Москви постачався з Дашави та Шебелинки, тобто з наших теренів. Але це – так, до слова...
– У виступах мера Москви ці не зовсім вигідні для нього подробиці, як правило, відсутні...
– На мою думку, і сам приїзд Лужкова до Криму, і його виступ у Севастополі – чистої води PR-акція, причому суто провокативного характеру. Як не прикро, подібними схемами викликання скандалу час від часу скористовуються не лише наші північні сусіди, а й деякі представники сучасного українського політикуму...
…Під час сесії Севастопольської міськради, з розповіді про яку автор почав цей матеріал, від однієї з фракцій надійшла пропозиція присвоїти Юрію Лужкову звання «почесний громадянин Севастополя». Згідно з інформацією, якою володіють «ОВ», пропозиція – за умови ретельного слідування процедурі – з часом може трансформуватися у «повноцінне» рішення. Яке, цілком ймовірно, спричинить на Південному березі Криму іще один спалах антиукраїнської істерії.
