Дев'ята година. Планерка закінчилася. Службовці зі стурбованими обличчями розійшлися у справах. Місяць тому призначений на посаду голови Кілійської райдержадміністрації І.І. Поджаров поспішає до міськради – на зустріч із керівниками підприємств, організацій та установ. Почав із переклички.
– Будь ласка, усіх хто проігнорував або спізнився на нараду, на дванадцяту годину запросите до мене у кабінет, – розпорядився керівник району й одразу перейшов до справи. – Тиждень тому ми зустрічалися у цій же залі. Сьогодні ми зібралися, щоб відповісти на запитання: що змінилося у Кілії за минулий тиждень? Особисто я жодних змін не помітив. Лише в парку трава стала ще вищою. Хто відповідає за міський парк?
– Ми, – встав керівник комунального підприємства. – У нас усього один кущоріз, та й той зламався. Не встигаємо, Іване Івановичу...
– І що, один поламаний кущоріз у нас у місті буде "робити політику"? Цим питанням ніхто не займався. Ми знаємо свої проблеми, то ж чому їх не розв’язуємо? Із приводу передсвяткових суботників: люди вийшли – фронту робіт не знають. Чому міськрада не розробила план?
– Хто до нас звертався, усім давали ділянки роботи, – виправдовувався виконувач обов'язків міського голови Юрій Пилипович Ніколенко.
– Ні, так не піде. Треба було мерії розподілити: хто, куди й навіщо. Ось подивіться Шевченкове: одразу видно, що є господиня села – усе побілено, пофарбовано, посаджено. Їдемо далі – Мирне: тяп-ляп! (по вихідних Поджаров об'їжджає весь район, – прим. авт.). Далі дивимося – Вилкове. Чудово! Хто із мешканців Кілії був у Вилковому, приїжджають і розповідають, який там порядок. І тут люди роблять висновки: хто – господар, а хто – не господар. Вибачте, але це так. Я не говорю, що в нас у районі погані керівники. Багато хто з них – лише дайте час – усе впорядкує. Ми зберемося ще неодноразово. Хочете ви чи ні, однаково я змушу навести елементарний порядок. Хто хоче висловитися?..
...Сьогодні – понеділок, прийомний день. Після наради Поджаров поспішає до свого кабінету, де буває дуже рідко – більше в роз'їздах. Біля самих дверей чекає бабуся – черга у приймальні пропускає вперед жінку похилого віку.
– Я вас прийшла привітати із поверненням, Іване Івановичу! – запосміхалася перша відвідувачка (до "помаранчевої революції" Поджаров очолював Кілійську РДА, – прим. авт.).
– Спасибі, Людмило Степанівно! Але, напевно, не це Вас привело?
– Так, я у справі. Мене люди давно просили надрукувати збірку віршів, і я замовила 200 примірників у друкарні, – жінка похилого віку подала сигнальний примірник.
– Знаю, у вас гарні вірші, і душевні. А, головне, вони про наш рідний край, про Кілію.
– А ось викупити книжки не можу – немає в мене таких грошей...
Іван Іванович натиснув на кнопку пульту:
– Запросіть, будь ласка, начальника відділу культури.
– Іване Івановичу, на зв'язку начальник міліції Майстро.
– З'єднуйте... Де горіло, у Фурманівці? Щось, Олеже Павловичу, у нас почали часто човни горіти? Мені не подобається ця система. Добре, розберетеся за фактом на місці, і заходьте – переговоримо.
До кабінету зайшла начальниця відділу культури Л.Ф. Опаріна.
– Лідіє Федорівно, ось – новий збірник. Треба викупити тираж для відділу культури та усіх шкільних бібліотек. Як це зробити?
– У нас передбачено гроші на передплату...
– Усе, домовилися!
– Здрастуйте, Іване Івановичу. Мені соромно, що я прийшла із таким питанням, – важко опустилася на запропонований стілець наступна відвідувачка. – Я втратила єдиного сина, тяжко захворіла, потрапила на операцію. Потім знадобилася друга, а це – дев'ять тисяч. Довелося терміново продати квартиру, за копійки. Документи ще не оформлено, і новий господар користується моєю субсидією. Хоча в нас була усна домовленість, що ці гроші він буде мені повертати – знімаю чужу хату, її треба опалювати.
Зателефонувавши до начальника управління соцзахисту, Поджаров попросив розібратися по суті питання.
Прийнявши ще кількох відвідувачів із особистих питань, о десятій годині Поджаров відкрив нараду, одразу обмеживши час її проведення – вісім хвилин. За цей час було вирішено питання надання матеріальної допомоги багатодітним сім’ям, дітям-сиротам та інвалідам. Розглянули питання щодо проведення у Кілії та Вилковому ярмарків сільгосппродукції, чітко визначивши, які підприємства району, який асортимент та за якими цінами запропонують городянам.
І знову – прийом громадян. Молодий інвалід на милицях, який виріс у дитбудинку, прийшов просити матеріальну допомогу на медикаменти та окрему кімнату в гуртожитку. Депутат Кілійської міськради Марія Медведенко – із пропозицією організувати біля ринку платне паркування: і порядку буде більше, і грошей до бюджету – теж. Важка, але відверта розмова відбулася із колишнім директором Кілійської школи № 3, тієї самої, де група підлітків побила свою однокласницю. Керівника школи звільнено за статтею.
– Зрозумійте правильно. Іншого рішення ми ухвалити не могли. Ви – ще молода людина, у житті є безліч можливостей.
Одинадцята година. До кабінету заходять директор дитячо-юнацької спортивної школи Валентин Іванович Скалецький та його колеги-тренери.
– Як ви дивитеся на те, щоб відновити у Кілійському районі роботу спортивної федерації "Колос"? – цікавиться Поджаров, заздалегідь знаючи відповідь – спортсмени завжди "рвуться в бій". Потім обговоримо можливість створення в Кілії нової спортивної секції з веслування.
За спортсменами – знову начальник відділу культури – доповісти про готовність до проведення в Кілії "Караоке на Дунаї" – а чим ми гірші за Київ з його "Караоке на майдані"?
– Мета нашої нової ініціативи – організувати сімейне дозвілля, щоб у вихідні дні, вечорами дорослі із дітьми приходили відпочивати та спілкуватися до міського парку. Асоціація підприємців, яку у нас в районі очолює Ярослав Рак, береться організувати в парку роботу літніх кафе.
Користуючись нагодою, Лідія Федорівна поділилася гарними новинами: три колективи із Кілії посіли призові місця на престижних всеукраїнських фестивалях: танцювальний – перше місце, піаністи – друге, гітаристи – третє.
– Треба б нашому хореографічному колективу пошити нові костюми... – "закинула вудку" Лідія Федорівна.
– Давайте свої пропозиції, розглянемо, – не заперечував голова.
Мені треба було виїжджати до району, і я попросила п'ять хвилин для інтерв'ю.
– Іване Івановичу, сьогодні Ви дали цілу низку доручень, розписали по службах листи та скарги. А які питання Ви залишаєте за собою особисто?
– У мене є велике бажання продовжити те, що починав – газифікацію району. Свого часу, коли я був депутатом Верховної Ради України першого скликання, мені вдалося провести перші 17 кілометрів магістралі, але труби лежать нікому не потрібні – це образливо. Наскільки я розумію, питання газифікації зрушило з мертвої точки: на перерахування документації цього року нам виділено понад один мільйон гривень. Цими днями я зустрічався із нашим земляком, заступником голови бюджетного комітету Верховної Ради Валерієм Борисовим, прикинули: будівництво "потягне" на 80 мільйонів, і за три роки, якщо постаратися, можна впоратися. Зате буде газифіковано два райони – Ізмаїльський та Кілійський. А інші проблеми в нас ті ж самі, що й в усьому Придунав’ї. Живемо на воді, але без води. Ті дороги, які є, важко назвати дорогами – нам соромно приймати в гості туристів. Але, головне завдання, яке ставлю перед собою, – відродження виробництва... Дуже важливо, що в нас є взаєморозуміння із депутатами районної ради. Взагалі розуміння та підтримка людей – найголовніша умова для успішної роботи.
Розмову перервав черговий дзвінок, цього разу – із облдержадміністрації.
– Зрозумійте, я ж цю кандидатуру на посаду першого заступника не просто так пропоную – він очолював господарство, результати показував добрі. Ми збирали керівників підприємств, запитали в них. Люди сказали: "Так, ця людина підходить, ми будемо з ним працювати".
Коли Іван Іванович поклав трубку, я поцікавилася пріоритетами при підборі кадрів.
– Є в нас у районі люди, із думкою яких рахуються, тому що вони показали себе на ділі. Такому дай прапор в руки – і він поведе за собою. А ще держслужбовець має бути людиною чесною.
...Рівно о дванадцятій до голови райдержадміністрації зайшли керівники підприємств, які не були на ранковій планерці.
– Скажіть, будь ласка, вас запрошували на нараду до міськради?.. – по-доброму поцікавився Поджаров. – Сподіваюся, надалі ми будемо працювати організовано?
На цьому потисли руки й розійшлися. До кабінету заглянув секретар:
– Іване Івановичу, що робити? У нас ще повна приймальня людей!..
– Працюємо без перерви.
