Господарства ці – товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнатурагро» (село Градениці) та товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяки» (село Маяки) Біляївського району – з дня заснування два з половиною роки тому Міжнародної агро-інвестиційної компанії входять до її складу. Обидва, маючи у своєму розпорядженні сумарно близько 3,5 тисячі гектарів землі, орендованої у селян-власників, спеціалізуються на вирощуванні зернових (озимі пшениця і ячмінь, яровий ячмінь), технічних (ріпак, соняшник), овочевих (капуста, томати) культур, а також займаються садівництвом.
Якщо «Укрнатурагро» створилося, разом з агро-інвестиційною компанією, 2,5 роки тому на залишках земель і вщент розікраденого машинно-тракторного парку колись потужного радгоспу «Україна», то «Агрофірма «Маяки» змогла зберегти у ході численних реформ і перебудовчих процесів увесь свій виробничий потенціал.
Об’єднуючим і суттєвим для обох сільгосппідприємств чинником є той, що практично всі їхні землі знаходяться на поливі. Правда, у Граденицях новим господарям знадобився рік, аби привести в порядок занедбану за останні п’ять років зрошувальну систему. Але, як би там не було, сьогодні керівники обох підприємств дбають про максимальну віддачу поливного гектара. Саме на цю тему зайшла розмова з директорами ТОВ «Укрнатурагро» Петром Гусєвим і «Агрофірми «Маяки» Валерієм Величком та віце-президентом Міжнародної агро-інвестиційної компанії Костянтином Любчиком, який до цього понад два десятки літ очолював (і доволі успішно) господарство у Маяках.
Усі вони зійшлися на тому, що полив вимагає до себе найсерйознішого ставлення. Його ефективність залежить від багатьох чинників. Перший з них – якість води, котра подається на поля. Тут біляївцям і овідіопольцям, що користуються послугами Дністровської системи, нема на що скаржитися. Вода, котра надходить з Турунчука, відповідає усім нормам щодо концентрації солей на відміну від тієї, яку отримують, скажімо, татарбунарці і саратці з Дунай-Дністровської зрошувальної системи. Як образно висловився Петро Гусєв, достатньо навіть здалеку глянути на трактор у борозні на граденицьких полях і на той, що працює поблизу Широкого, Тузлів, Жовтого Яру. Перший весело біжить, ледь попихкуючи світлим димком, другий – реве мотором, як голодний віл, з натугою тягнучи за собою плуг чи плоскоріз. «Закабаначена», як кажуть бессарабці, земля потребує значних додаткових коштів на пальне, компоненти її розущільнення. А врожайність зернових, посіяних на таких масивах, навіть у кращі роки ледь сягає 25 – 30 центнерів з гектара.
Звичайно, зрошення не є панацеєю від повітряної природної засухи. Але за його наявністю і грамотного застосування, втрати урожаю мінімізуються до 10 – 20 відсотків від передбачуваного. Торік, наприклад, за форс-мажорних обставин, у Граденицях і Маяках зібрали озимого ячменю від 30 до 40, ріпаку – у межах 18-ти, соняшнику – до 14-ти центнерів з гектара. Зазвичай же тут орієнтуються на 55 – 65 центнерів зернових, 30 – 35 центнерів соняшнику, 20 – 25 центнерів ріпаку.
Наступною складовою надійної віддачі зрошуваного поля є внесення мінеральних і особливо органічних добрив. Останніх особливо не вистачає у зв’язку з ліквідацією тваринницької галузі через її збитковість або низьку рентабельність.
– На сьогодні ми ще не маємо достатньої кількості оборотних коштів для серйозного відновлення крупнотоварного тваринницького виробництва, – говорить Петро Гусєв. – Хоча рано чи пізно життя примусить нас це зробити.
Втім той факт, що впродовж останніх п’ятнадцяти років на поля не було внесено жодної тонни органіки, примусив директора «Укрнатурагро» не лише серйозно замислитися, а й діяти. Поспілкувавшись з Граденицьким сільським головою Ігорем Пахомовим, він дізнався, що у приватному секторі налічується зараз півтори тисячі лише корів. Коли ж долучити молодняк – то буде всі три. Власне, наслідки діяльності цього потужного тваринницького цеху можна бачити біля кожного обійстя у вигляді великих куп перегною. Було прийнято рішення закуповувати добрива у населення, з подальшим їх буртуванням, а потім – внесенням у грунт у вигляді сипцю. Форму розрахунків введено наступну. Спеціально для жителів села, які тримають худобу, господарство сіє кукурудзу, силосує її і постачає корми на зиму пропорційно до зданого перегною. Отож цієї весни, наприклад, закладаючи 25 гектарів нового яблуневого та сливового саду, під кожне молоде деревце вносили по 10 – 12 кілограмів органо-мінеральних сумішей добрив. Отримали органічну поживу і поля, відведені під ярові культури та овочі.
Зараз вкрай важливо відновити чітку взаємодію між господарствами, що мають розгалужену зрошувальну мережу, і підрозділами облводгоспу, котрі подають воду споживачеві через систему головних насосних станцій і накопичувальних водосховищ, зазначає директор ТОВ «Агрофірма «Маяки» Валерій Величко. За існуючими умовами сільгосппідприємство провадить оплату (навіть передоплату) за надходження води з головної насосної станції безпосередньо на свої поля. Те ж, що поступає від першоджерела водопостачання (скажімо, з Турунчука, Дунаю чи озера Сасик) до головних насосних станцій, фінансується державою через підрозділи облводгоспу. У конкретному випадку – через управління Дністровської зрошувальної системи. На жаль, торік, наприклад, проплата на цьому етапі здійснювалася із значним запізненням. Відтак, водопостачальники невчасно сплачували енергетикам, а ті, в свою чергу, не подавали струм на головні насосні станції. Причому відбувалося це у найвідповідальніші моменти вегетації і дозрівання як зернових, технічних, кормових, так і, що особливо небажано, овочевих культур. Господарства ставали ніби заручниками неузгоджених дій «верхів». Чесно передоплативши постачання води, вони її не отримували у найвідповідальніші періоди, коли долю врожаю вирішували не лише дні, але й години. Керівники, агрономи сільгосппідприємств Біляївського, Овідіопольського, Білгород-Дністровського, Татарбунарського, Кілійського, інших районів, де присутнє велике зрошення, сподіваються, що ситуація зміниться на краще вже у поточному році. Адже облводгосп віднедавна очолив Михайло Мойсеєнко – людина, яка тривалий час пропрацювала начальником сільгоспуправління Овідіопольського району і знайома з ситуацією на поливі не з чужих слів. А те, що зрошувані землі забезпечують, при відповідній їх експлуатації, вагому віддачу, свідчить досвід фермерського господарства «Промінь» з Біляївки, очолюваного Ольгою Вовченко. Тут в останні роки, попри всі негаразди і неузгодженості, а також примхи погоди, нормою стали врожаї у 70-80 центнерів зернових з гектара (неодноразово господарство долало і стоцентнерний рубіж). Причому досягають цих результатів на великих хлібних масивах, що вимірюються сотнями гектарів.
Як зазначив віце-президент Міжнародної агро-інвестиційної компанії, досвідчений агроном-практик і в минулому керівник сільгосппідприємства з багаторічним стажем Костянтин Любчик, великого значення на поливі слід надавати насінню. Поля, відведені під озимі пшеницю, ячмінь, ріпак, необхідно засівати матеріалом від еліти і не нижче другої репродукції. Тобто, кожні три роки насіннєвий фонд слід оновлювати, вводячи у сівозміни перспективні сорти та гібриди. Коли говорити про пшениці і ячмені, то тут сміливо можна користуватися доробком вітчизняних і, зокрема, одеських селекціонерів. Що ж стосується ріпаку, соняшнику, зернової кукурудзи, то вдвічі вищий урожай дають на поливі сорти і гібриди французького, румунського, сербського, німецького, датського виробництва.
Насінництвом, як і підготовкою висококваліфікованих кадрів для роботи на поливальній техніці, на думку фахівців, слід займатися цілеспрямовано і постійно, оскільки ці два чинники (особливо останній) є наріжними каменями високопродуктивної експлуатації зрошуваної хлібної ниви.
