На питання кореспондента «ОВ» відповів лідер Народної партії Володимир Литвин.
– В Україні сьогодні досить низькі зарплати. Як Ви думаєте, чому?
– Головна причина – неадекватність влади. Сьогодні по даним науковців заробітна плата занижена, мінімум, у три рази. Хоча потрібно враховувати, що продуктивність праці в порівнянні з розвинутими країнами в Україні невисока. Продуктивність праці в нашій країні становить усього 18% від аналогічного показника в США. Але, навіть не дивлячись на це, якщо брати співвідношення продуктивності праці й заробітної плати, вона істотно занижена. Сьогодні практично немає прозорої заробітної плати там, де люди працюють на погодинній основі. 50% нашої економіки перебуває в тіні. Роботодавцям вигідно платити зарплату частково в конвертах, і уникати податків. (Та й самі податки – теж одна із причин низьких зарплат.) Наш блок вніс у парламент законопроект, що вводить чітку регламентацію мінімуму оплати за годину роботи, при збереженні 40-годинного робочого тижня.
Крім того, в Україні частка заробітної плати в собівартості продукції становить 7-8%, тоді як в інших країнах вона досягає 30%. І в радянський період цей показник перебував на рівні 25%. Для того, щоб підняти зарплати необхідно перебороти опір нових власників. 80% української економіки перебуває в приватних руках. Отримавши величезні доходи, зараз ці власники починають за рахунок людей модернізацію виробництва. Через це й недоплачують зарплати. А їх необхідно піднімати й прив'язувати до собівартості продукції. Особливо з урахуванням нинішніх цін. Адже до 70% своїх доходів люди витрачають на продукти харчування, а цей показник повинен перебувати на рівні 15%. Ми внесли ще один законопроект, щодо частки зарплати в собівартості продукції.
– Як склалася доля згаданих законопроектів, які були покликані змінити систему оплати праці?
– На жаль, «пробити» через Верховну Раду ці два згадані законопроекти неможливо. У парламенті сидять основні олігархи. Ми спостерігаємо процес розшарування суспільства, що має вибухонебезпечний потенціал. Поляризація суспільства й відсутність середнього класу роблять країну нестабільною, прирікають її на латиноамериканський шлях розвитку.
Наші законопроекти виносилися в сесійну залу, але там за них голосували тільки Блок Литвина й комуністи. Великі фракції, у яких сидять олігархи, нас не підтримали.
– Яка була їхня мотивація? Як вони пояснили відмову проголосувати за ці законопроекти?
– Ніяких виразних причин вони не називали. Просто не голосували. Олігархи просто не хочуть ділитися. Вони змагаються між собою, у кого буде більше мільярдів.
– Кому вигідно, щоб українці отримували низькі зарплати?
– «Крамарям», які сидять у парламенті. У них один принцип – грабуй, поки можеш. Інша справа – великий національний капітал, якого поки не так багато. Він уже зацікавлений у тому, щоб у країні була стабільність. А стабільність буде тоді, коли люди будуть себе почувати більш-менш нормально й бачити чіткі перспективи. «Крамарі» ж позбавляють країну такої перспективи.
– Яка роль великого бізнесу в економічному становленні України?
– Він уже зіграв певну роль, але головним чином – для себе самого. З національного надбання він сколотив собі капітали. Тепер прийшов час працювати не тільки на себе, але й на країну, прийшов час ділитися.
– Яким чином він може це зробити?
– Вкладаючи в розвиток виробництва, виконуючи соціальні програми, стимулюючи розвиток бізнесу (у тому числі – і малого). Великий національний капітал повинен впливати й на політичні, і на економічні, і на соціальні процеси. Його представники повинні почувати відповідальність – вони не плантатори в цій країні.
Якщо ми не хочемо чергових революцій, тоді потрібно мислити реальними категоріями. Скільки людині потрібно для нормального життя? Мільярд? Десять мільярдів? А що далі? Гроші принесуть безсмертя? Представники великого бізнесу повинні розуміти, що їздити у двох машинах одночасно неможливо. Вони повинні бачити межу своїм потребам. Потрібно вкладати й розвивати, і це дасть відповідний результат і для самої людини, що вкладає, і для країни.
– Як цей капітал можна змусити до цього? Чи можна його якось зацікавити?
– Потрібно приймати відповідні податкові зміни. У нас не повинен бути однаковий для всіх (у відсотковому вимірі) подохідний податок. Необхідно виходити з того, що люди, які отримують мінімальні зарплати, не повинні сплачувати податки. Треба вводити прогресивне оподатковування. Успішна людина повинна зважати на те, що інша людина, у силу різних обставин, не може бути такою ж успішною. І все це варто збалансувати в податковій системі.
– Чи є в Україні середній клас?
– Дивлячись, що називати середнім класом. Якщо виходити з того, що до середнього класу ми відносимо людей, які мають життєві, світоглядні прерогативи, які не сприймають крайнощів, то в нас цей середній клас повинен включати більшість населення. Але якщо говорити про рівень добробуту, то зрозуміло, що в Україні середнього класу немає взагалі. І це проблема. Середній клас – це малий і середній бізнес. А малий і середній бізнес – це конкуренція, це розвиток технологій. Це коли відсутність монополії змушує людину, що займається бізнесом, шукати спосіб виживання в умовах конкуренції й підвищувати якість своєї продукції. А все це стимул для розвитку країни.
– Що потрібно зробити, щоб середній клас в Україні почував себе краще?
– Необхідно, насамперед, розуміння того, що таке середній клас, і що він дає для країни. А це не тільки середні й малі підприємці. Це й учені, викладачі, учителі, медики. Праця цих людей, які не сприймають крайнощів, повинна оцінюватися певним чином. Потрібно створити умови для самореалізації цих людей. Для цього потрібна влада, що не діє ситуативно, а вибудовує чіткі пріоритети.
– З кожним роком розрив у суспільстві збільшується: багаті стають багатіше, бідні – ще бідніше. Що потрібно зробити, щоб перебороти це? Створити середній клас?
– Не тільки. Треба ухвалити рішення щодо того, щоб різниця між мінімальною заробітною платою й зарплатою вищого керівництва країни перебувала в співвідношенні 1 до 4. Зараз це співвідношення становить приблизно 1 до 30. Необхідно також, щоб тарифна сітка була гнучкою – щоб підвищення зарплати зверху не було можливим без підвищення зарплати знизу. Заробітна плата чиновника повинна залежати від заробітної плати робітника. Одночасно потрібно говорити й про підвищення продуктивності праці. Про це зараз взагалі ніхто не згадує.
У нас країна поставлена не рейки популізму – усі говорять тільки про те, що щось дадуть. А потрібно говорити й про те, що потрібно працювати. А щоб жадати від людей роботи, необхідно ухвалити рішення щодо різкого підняття зарплати. Тоді, до речі, буде вирішена й проблема пенсійного забезпечення. Потрібно раз перехворіти, знайти можливості, і потім країна почне нормально розвиватися.
