Зізнатися, не так часто сьогодні керівники підприємств звертаються до редакції із проханням розповісти на сторінках газети про колектив, про своїх колег-трудівників. І було приємно, коли головний інженер приватного підприємства «Таїровтранссервіс» Юрій Олександрович Петрусенко запропонував зустрітися із водіями.
– Яку мету Ви переслідуєте? – запитав я.
– Хочу, щоб напередодні нашого професійного свята – Дня автомобіліста та дорожника, вони прочитали про себе добрі слова у шанованій газеті «Одеські вісті». Мої колеги на це заслуговують.
– А вони читають нашу газету? – знову запитав я.
Юрій Олександрович просвітлів лицем і сказав:
– Неодмінно читають. Наше підприємство зробило усім водіям пільгову передплату на «Одеські вісті». Директор підприємства Олена Миколаївна Петрусенко ухвалила рішення про подовження передплати на 2009 рік.
– За це спасибі Олені Миколаївні. Нехай і керівники інших підприємств візьмуть з неї приклад, – сказав я і пообіцяв побувати у «Таїровтранссервісі» і зустрітися із водіями. А ще переконатися – чи справедливо ПП «Таїровтранссервіс» було визнано лауреатом конкурсу «Кращий підприємець року Одещини» у номінації «Кращий підприємець у сфері послуг» і заохочено губернатором області.
Коли приїхав до автогосподарства, над селищем міського типу Таїрове почало сутеніти. Чекаючи на водіїв, які перевозили у цей час пасажирів за маршрутом № 78 та 519 К на «еталонах», вирішив побувати у боксах, в майстерні, у гуртожитку, де мешкають ті, хто прибув сюди на роботу з інших місць. До цього мені доводилося бувати на інших підприємствах подібного профілю, але такого порядку на робочих місцях, який підтримується тут, мабуть, не зустрічав. У гуртожитку готельного типу створено певний затишок, якого так не вистачає чоловікам, відірваним від рідної домівки. Після багатотрудних рейсів вони можуть прийняти душ, приготувати їжу. А те, що рейси у водіїв справді багатотрудні, підтверджує наша повсюдна реальність на дорогах. Варто лише взяти до уваги ті ж світлофори, що не працюють, перекопування доріг, їх раптовий ремонт, не узаконені стоянки та паркування транспорту, не обладнані як слід «кишені». А скільки в нас недисциплінованих пішоходів! Треба уважно дивитися за дітьми, які ганяють де завгодно на велосипедах та моторолерах. Та й багато пасажирів не відрізняються особливою ввічливістю. Один з них нагрубив водію і пішов, а тому ж треба, сидячи за кермом, постійно дбати про безпеку людей. Грубіян не бере до уваги, що водій теж людина, як і він, у нього є сім’я, батьки, діти, емоції. Його ж, як професіонала, відрізняє від інших те, що він не має права на помилку.
Коли водії почали повертатися із рейсів, я цікавився у них, за рахунок чого вони досягають безаварійності (хоча від ДТП ніхто не застрахований). І у відповідь почув від багатьох однотипну відповідь: «Треба лише дотримуватися Кодексу честі водія, розробленого за участю усіх членів колективу Юрієм Олександровичем та Оленою Миколаївною. Ось деякі його вимоги: не забувай – на дорозі усі рівні; якщо хто проявляє агресію, не відповідай взаємністю; пропусти пішохода на «зебрі», твої близькі теж ходять пішки; відрегулюй ближнє світло фар, цим ти полегшиш їзду тисячам своїх колег у темний час доби. Розроблено також Пам’ятку водію, у якій дано поради та викладено вимоги, як кажуть, на усі випадки шоферського життя. У ній особливим пунктом відзначено вимогу уважного ставлення до пасажирів пільгового контингенту із такою назвою: «Якщо ти вчинив підлість, подумай, ким ти був до цього і чим ти став після цього!»
Усе це згуртовує колектив водіїв, а їх 21 чоловік у «Таїровтранссервісі», як і те, що своєчасно виплачується зарплата. Усі вони мають відповідний запис у трудовій книжці, застраховані у ЗАТ «Міська страхова компаній з автогромадянської відповідальності (ГВ) власників наземних транспортних засобів». Тут стало непорушним правило: за найменшого сумніву у готовності автомобіля до експлуатації, не допускати виїзду у рейс. Висока якість обслуговування та ремонту забезпечує станція техобслуговування «20-й бокс», яку очолює досвідчений фахівець Володимир Орлов, а також на СТО, що обслуговує «еталони», яким керує Руслан Едуардович Мутафян. Підприємство підтримує тісні зв’язки із працівниками ДАІ Овідіопольського району, яке очолює підполковник міліції Михайло Михайлович Боднар.
Приємно було почути, що водії періодично заохочуються преміями за відмінну роботу. І нехай суми преміальних поки що невеликі, але людям передусім приємна увага. Про здоров’я своїх пацієнтів постійно турбується досвідчена медична сестра Алла Василівна Юраш.
Таке шанобливе ставлення до водіїв не випадкове. Адже Олена Миколаївна, ще будучи ученицею 6-го класу, водила ГАЗ-52, працюючи на канікулах у колгоспі «Іскра» Ананьївського району. А хотіла вона бути схожою на свого батька Миколу Опанасовича Дулейка, який пропрацював 40 років за кермом. Що стосується Юрія Олександровича, то він має вже тридцятирічний стаж водіння авто. Звідси в них і тяжіння до даного виду підприємництва, і непоказне, а шанобливе ставлення до водіїв – людей, яких завжди дорога в далекі далі кличе й до щастя в них, як співається в пісні, залишається небагато – можливо, один поворот...
Наприклад, Олександр Васильович Березовський за професією інженер-механік, закінчив сільгоспінститут, водить автомобіль із 1992 року.
– Це моя опора, – сказав про нього Петрусенко. А Дмитро Дмитрович Мітєв перевозить пасажирів пільгових категорій.
Йому не випадково довірено цю ділянку, тому що він має великий досвід роботи з людьми. До його повернення зі зміни на підприємство зателефонувало кілька пасажирів, які дякували Мітєву за шанобливе ставлення до них.
– Для мене це найбільша нагорода, – сказав Дмитро Дмитрович, збентежений такою увагою.
Добрі відгуки довелося почути про Івана Івановича Савчука, Валерія Герасимовича Бройченка, Анатолія Борисовича Черкеса, Анатолія Андрійовича Макаренка та інших. Приємно було довідатися, що пасажирів обслуговують цілі шоферські династії. У «Таїровтранссервісі» зразково працюють три брати – Степан Іванович, Іван Григорович та Олег Григорович Стоянови. А Семен Михайлович Рябий, про якого я почув багато добрих слів від колег, з гордістю сказав, що, крім нього, професію водія обрали й на все життя його чотири брати. Сам він розпочав свою шоферську біографію у 1983 році, коли солдатом сів за кермо «пазика».
До завершення перебування на підприємстві я переконався у правоті слів його директора про те, що тут люди, які не вміють або не бажають працювати професійно і відповідально, не затримуються. До вирішення питання про приймання на роботу кандидат має виявити свої здібності протягом десяти змін під доглядом водія-стажувальника. Правила, встановлені у колективі, однакові для всіх. Як, наприклад, оголошення: «У нас на території не курять і не лаються». Або заклик до всього персоналу: «Вже сьогодні робіть те, про що інші завтра будуть лише думати. Геракліт». І не випадково, коли один із новачків порушив трудову дисципліну, його вчинок осудив увесь колектив. Після чоловічої розмови він вирішив, що йому краще звільнитися.
Саме така вимогливість і дозволяє домагатися того, що на адресу «Таїровтранссервісу» скарги надходять лише зрідка. Але, як відомо, усім пасажирам не догодиш. Навіть коли підприємство, не одержуючи жодної копійки дотацій, запровадило дев’ять рейсів на обох маршрутах для пільговиків, знайшлися таки деякі скаржники, висуваючи особисті амбіційні вимоги.
Але усупереч таким «шукачам правди» водії цього підприємства зустріли своє професійне свято із гарним настроєм. І насамперед, від того, що їхня нелегка праця, яка постійно поєднана із ризиком, потрібна людям.
