Наталя Анатоліївна Бянова приїхала до незнайомого їй Іванівського району після закінчення Одеського сільгоспінституту, де одержала спеціальність економіста-кібернетика. Тут уже працював її чоловік, який закінчив той же вуз трохи раніше. Перше, що впало в око при знайомстві із райцентром, – це нескінченне число візків, велосипедів, мотоциклів, завантажених бідонами, каністрами, іншим посудом.
– Невже тут надоюють так багато молока, що цілий день везуть на приймальний пункт? – дивувалася вона.
– Ні, любонько, – пояснив чоловік, – ці люди з ранку й до вечора їздять у пошуках питної води.
Ця картина запам'яталася їй на все життя. І вже тоді вчорашня студентка дала собі слово, що якщо колись стане депутатом або доможеться керівної посади, то буде починати із будівництва водопроводу...
Але спочатку була робота у системі споживчої кооперації, і вже тут її знання в економіці, її вміння працювати з людьми, повести їх за собою було помічено. Так вона опинилася в управлінні економіки райдержадміністрації, де виросла до заступника голови РДА.
І ось вже друге скликання поспіль Наталя Бянова очолює Іванівську районну раду. Для жінок, погодьтеся, ця справа і складна, й обтяжлива. Адже на їхніх плечах ще і сім’ї, і діти. Можливо, тому жінок-керівників високого рангу завжди було мало.
Наталя Анатоліївна із вдячністю згадує своїх колишніх колег, особливо Жанну Костянтинівну Малиновську з Балти, чий багатий досвід так їй допоміг розібратися в усіх тонкощах місцевого самоврядування. Завжди пам'ятає головну її пораду: в усьому спиратися й покладатися на людей, на активістів, яких у будь-якому селі можна знайти чимало.
...Розмова, яку ми провадимо із Наталею Анатоліївною, звичайно ж, присвячена тому, як район зустрічає свято – День місцевого самоврядування. І раптом вона заявляє: у них свято відзначається двічі. Виявляється, 11 листопада – день народження Ольги Іванівни Ногаль, яка пропрацювала багато років секретарем районної ради. Багато держслужбовців і районного, й сільського рівня – її вдячні учні. Ось чому у призначену годину вони з'їжджаються до Іванівки, щоб привітати ветерана та послухати її добрих порад і напутніх слів. Таке ось свято районного масштабу!
І взагалі, далі говорить співрозмовниця, Іванівський район багатий на гарних людей. Одні сільські керівники чого варті! Можна сказати, усі вони здобули великий авторитет у своїх громад добрими та конкретними справами. Навіть важко когось виділити, щоб не скривдити інших. Тому почнемо з наших "аксакалів", звичайно не за віком, а за досвідом роботи. Це Іван Васильович Войніков – Червонознам’янський сільський голова, який душею уболіває за село, за кожного його жителя. А щодо чистоти та порядку у кожному подвір'ї, центрі села, то як посіли перше місце у центральній зоні області ще сім років тому, то і сьогодні можна нагороджувати.
А поруч – теж добре відомий в області Віктор Дорофійович Савченко, Радісненський селищний голова, Георгій Якович Нікола – його колега із Благоєвого. Про них та інших керівників сільських громад можна розповідати годинами – справді, вони на те заслужили.
Із багатьох конкретних прикладів беремо ті, які можуть стати й іншим наукою. Ось, до речі, щодо конкурсів. Дуже часто в нашій країні вони оголошуються. Їхні організатори приїжджають до Одеси, збирають зацікавлених осіб, провадять із ними семінари і... Так, нерідко на цьому усе й закінчується.
Але не такі іванівці. Почувши про нове, вкрай необхідне для громади, вони беруться за нього, йдуть далі, доводять обіцяне до кінця. Скажімо, Український фонд соціальних інвестицій обіцяв допомогу для тих громад, які самостійно визначать список об'єктів, які необхідно будувати в селі. Але, головне, так організувати населення, щоб воно погодилося зробити перший внесок у розмірі десяти відсотків, а потім уже самостійно контролювати витрати коштів. Інші відмахнулися: мовляв, черговий піар для когось нагорі. А сільські голови Іванівського району усе сприйняли серйозно. Вже завершено будівельні роботи соціальних об'єктів села Калинівки, Новакового, Бузинового, Конопляного, Благоєвого, у селищі Радісному та інших населених пунктах. Причому із великим розмахом – на загальну суму 4,5 млн гривень. Ось так!
Або такий приклад! У березні цього року (наша газета про це писала) було оголошено проект "Місцевий розвиток, орієнтований на громаду", який здійснюється за рахунок ООН та Європейської комісії. Іванівці до цього теж старанно підготувалися і виконали усі поставлені умови. І знову успіх. На конкурсній основі виграно 5 пілотних проектів, і кожен вартістю у 100 тисяч гривень. Отже, у п'ятьох населених пунктах далі провадитиметься соціальне будівництво.
У Радісному до того ж взяли участь у конкурсі Фонду підтримки органів місцевого самоврядування і одержали солідну фінансову підтримку, та ще спеціальний транспорт для прибирання сміття.
А взагалі соціальне будівництво – один із головних пріоритетів у програмі районної ради. Це лікарні, ФАПи, загальноосвітні та спортивні школи, Будинки культури. Ні, не забула Наталя Анатоліївна і свою "клятву" після прибуття до Іванівки. Є в райцентрі водопровід, і на його реконструкцію лише цього року було витрачено майже півмільона гривень. То ж велику роботу щодо забезпечення населення питною водою проведено і в селах Конопляному, Богуновому, Червонознам’янці.
Усе це конкретні плоди депутатської діяльності. Крім 45 чоловік у районній раді та 228 – у сільській та селищній, Наталя Анатоліївна називає ще одного – депутата обласної ради Віктора Яковича Волкова.
– Немає такого населеного пункту в районі, – підкреслює вона, – де б жителі не відгукувалися про нього із душевною вдячністю за конкретну допомогу та підтримку у важку хвилину.
...На завершення ще раз нагадаємо, що наш співрозмовник – жінка, нехай і наділена великою владою та правами в районі. Але й труднощів у неї куди більше, ніж у представників сильної статі. Як вона почувається у цьому неспокійному вирі? Звичайно, головне, це розуміння та підтримка з боку чоловіка Миколи Георгійовича Бянова, який багато сімейних турбот бере на себе. Підтримують і сини – Артем та Олександр, які закінчили, як і батьки, Одеський аграрний університет і вже визначилися із роботою.
Але головна розрада – онука. Після важкого робочого дня їхня зустріч – як бальзам на серце. І куди зникає денна втома! Лише від дотику дитячих ручок та ще невиразного лепетання однорічної Софійки на душі стає радісно й легко. І знову знаходиш сили та бажання братися за нові, нехай дуже важкі, але такі необхідні людям справи...
