Рішення Гаазького суду з приводу розмежування морських вод у районі острова Зміїного витлумачується деякими як перемога, другими – як поразка України. Правову оцінку цій ситуації дає завідувач кафедри морського і митного права Одеської національної юридичної академії Євген ДОДІН.

– Якщо це і поразка, то лише вітчизняної правової науки. Адже, по суті, ніхто не претендував на зміну державного кордону України. На жаль, в Україні багато хто намагається поширити на Гаазький суд свої уявлення про варіативність рішень у судовій системі. І відмовляються визнавати існуючий у ньому принцип справедливості.

– Чи допустимий перегляд цього рішення?

– Ні, воно остаточне і не підлягає апеляції. Його висновки не піддаються сумніву. Рішення також обов'язкове до виконання. Відмова від виконання рівнозначна цілковитій втраті авторитету країни в очах світового співтовариства.

– Острів Зміїний перейшов під юрисдикцію Радянського Союзу у 1948 році. Чому ж суперечка виникла майже 60 років потому?

– Раніше подібних конфліктів не виникало, тому що питання встановлення водних кордонів для багатьох держав було для них не принциповим. Через недостатню технічну оснащеність країни не могли вести видобуток газу або нафти, що є у шельфах. З появою сучасного спеціального обладнання ми одержали можливість проникати крізь товщу морської води і вести розробку родовищ у шельфах. Із цим з'явився і економічний інтерес. Відповідно – і суперечки! І міжнародному суду довелося займатися подібними справами. Бажання країн узаконити ту чи іншу ділянку морського середовища у вигляді претензій стали проявлятися порівняно недавно. Розмежування спеціальних економічних і шельфових зон між державами стали провадитися з 2000 року. Із цього часу судом винесено п'ять рішень щодо аналогічних справ. Звісно, у таких випадках завжди є постраждала сторона. Але до нинішнього дня цьому не надавався політичний резонанс.

– Отже, суперечка має лише господарський характер?

– Так. Кожна держава має в морі прилеглу до берегової частини 200-мильну зону, що перебуває під її юрисдикцією. Особливість даної ситуації в тому, що відбулося накладання двох таких зон, якими володіють одночасно і Україна, і Румунія. Спірним виявився і Зміїний. А питання про те, чи є він островом чи скелею, виникло попутно і не має вирішального значення.

Головною проблемою, висунутою на розгляд Гаазького суду, було розмежування двох водних просторів. В основу рішення було покладено принцип серединної лінії, по якій став тепер проходити морський кордон двох сусідніх держав. Тобто, частина водного простору Чорного моря перейшла під юрисдикцію Румунії. При цьому суд керувався статтею 15 Конвенції ООН 1982 року по морському праву, представленій в англійському, російському і українському текстових варіантах. Її ще називають конституцією океану, тобто до неї звертається увесь цивілізований світ.

– У результаті цього Україна втратила територію?

– Нічого не втратила. Слово «територія» походить від латинського «терра» – земля. Вона, тобто острів Зміїний, як і раніше, залишився належати Україні. Але країна втратила монопольне право користуватися шельфом. Тепер вона може розробляти його і добувати корисні копалини в межах відведеної їй 200-мильної зони.

Але вся підводна частина – дно не має територіальної приналежності до тієї чи іншої держави. Тому прокласти нафто- або газопровід від місця видобутку в морі на материк вона може на будь-якій ділянці дна, – як на тій, що відноситься, так і на тій, що не відноситься до її 200-мильної зони. І такий трубопровід не стане предметом суперечки. У свою чергу, таким же правом користується і Румунія.

Гостроту проблеми, – поразка чи перемога, – даний висновок суду знижує також і те, що невідомо, чи є в шельфі багаті родовища. Дослідження там справді провадилися ще у 60-ті роки минулого століття, і були виявлені невеликі запаси газу. Але тоді ж геологи знайшли підтвердження тому, що в набагато більших кількостях газ є в Тюмені, де і почалися його розробки. А добувати його в морі тоді відмовилися, тому що це було невигідно. І до сьогоднішнього дня точно не з'ясовано, чи має сенс розробляти чорноморські газоносні пласти в промислових масштабах.