17 українських моряків з «Фаїни» приїхали додому. Восьмеро з них – одесити. Усім забезпечили зміну на борту, проїзд, нарешті, – найголовніше – дали зарплату! Вони не відчувають потреби бути відвертими з пресою – після чотирьох місяців перебування в полоні їм, безумовно, потрібні відпочинок та адаптація. Проте, з одним членом екіпажу поговорити, нехай лише по телефону, все ж таки вдалося. У його бажанні не називати свого імені проглядається ще одне підтвердження того, що в організації цього рейсу далеко не усе чисто. Можливо, прояснити туман таємниці, що тягнеться в кільватері «Фаїни», допомогли б аналітичні міркування капітанів – ветеранів Чорноморського морського пароплавства. На жаль, відповідей на їхні запитання немає. Та й чи будуть?
Полон екіпажу "Фаїни", на думку ветеранів ЧМП, гірший, ніж перебування у в'язниці. Там, принаймні, люди знають, за що засуджені, їм доведена провина, гарантовані правовий захист, безпека та умови утримання в рамках закону. Моряки ж бідували на "Фаїні" під дулами автоматів напівдиких африканців. Потоптавши усі критерії гуманності, сомалійські загарбники тримали усіх моряків в одній тісній каюті, майже позбавивши можливості рухатися. Коли закінчилася солярка й дизель-генератор не зміг виробляти електрострум, припинив працювати і кондиціонер. Моряки були під впливом виснажливої африканської спеки. При цьому екіпажу, як сказав мій співрозмовник, доводилося задовольнятися злиденним харчуванням і страждати через відсутність свіжої води. Пили конденсат, одержуваний у випарнику. Продуктової допомоги у належному обсязі ніхто морякам не надавав. Ніхто на їхній батьківщині й не піклувався про це!
Ненадовго моряків обнадіяла обіцянками уповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова, яка приїхала до Сомалі. Але хід подій показав, що пафос її заяв – лише політичний "піар". У силу того, що це не її компетенція, реально впливати на переговори про їхнє визволення вона не могла. На жаль, найнагальніша проблема – як постачити співвітчизників, що потрапили у біду, провіантом, була при цьому забута.
Цинізму сповнена фраза, промовлена за неофіційних обставин одним з можновладних чиновників, причетних до фрахту судна. Він сказав, що сума необхідного викупу більша, ніж коштує сам теплохід, тому, якщо хтось із команди й загине, то розрадою для рідних стане отримана за нього страховка. Втім, і зі страховкою не все гладко!
Викликає сумнів легальність відправлення моряків у цей нещасливий рейс. Мій співрозмовник сказав, що члени екіпажу вийшли в море без контракту. Але саме контракт є документом, за яким виплачується зарплата, страховка, і в якому взагалі записані всі умови наймання та роботи на борту. Маючи на руках контракт, моряки могли б подавати до суду на судновласника з вимогою щодо відшкодування морального збитку. Але вони цього робити не збираються, незважаючи на те, що Н. Карпачова вже намагалася застосувати таку практику воцаріння справедливості стосовно моряків-"підпрапорників" з німецького судна "Лемон Тімбер". Отже що: немає документальних підстав?
Щоб прояснити це, знадобилося звернутися до заступника начальника управління політики зайнятості та трудової міграції при Міністерстві праці і соцполітики України Василя Гусечка. Виявилося, повної ясності немає і там, тому розпочато процедуру, яка випереджає перевірку факту легальності роботи дочірнього підприємства "Томекс", розташованого в Одесі. Воно має ліцензію від Мінпраці та СП на такий вид діяльності, як посередництво у працевлаштуванні за кордоном. Відомо, що це ДП працює з компанією "Томекс Тім Інк", зареєстрованою як офшорне підприємство на Вірджинських островах. Її директором назвався громадянин Ізраїлю Альперін. Але тільки чи має це дочірнє підприємство доручення від судновласницької компанії "Томекс Тім Інк" репрезентувати тут її інтереси?
Це потрібно знати, тому що моряки вирушали на "Фаїну" від одеського ДП "Томекс", що, швидше за все, може бути шип-оператором даної офшорної компанії. У морському бізнесі це не рідкість, коли судновласник – одна компанія, роботодавець – друга, що взяла у неї судна в операторський менеджмент, а комплектацією екіпажу займається третя компанія.
– От ми й зробили міністерський запит на ім'я директора ДП "Томекс", щоб він дав інформацію про те, як і які послуги його дочірнє підприємство надавало морякам у плані працевлаштування на "Фаїну". Чи був контракт про наймання? – говорить В. Гусечко.
Тоді й з'ясується, чи працює компанія в рамках закону чи під чиїмось прикриттям. Доки цих даних немає, не можна висувати які б то не було претензії до ліцензіата. Було б простіше, якби при відправленні моряків на судно був договір із профспілкою. Але "Фаїна", як говорилося, судно офшорне, отже, на нього не розповсюджується цей звичай, і навіть Міжнародна профспілка транспортників ІTF не може тут вплинути.
Тим часом, і статус Альперіна, як директора офшорної компанії, виглядає досить спірним. Хоча б тому, що в практиці навряд чи знайдеться судновласник, який має готівкою 3 мільйони доларів. Це ветерани ЧМП відносять до розряду небилиць. За такі гроші він купив би гарне судно для експлуатації. Можливо, він просто фігура для демонстрації по телебаченню, формальний передавач викупу? А гроші до нього потрапили з інших джерел? Адже в компанії Альперіна (якщо це його компанія) немає офіційного представницького сайту, який є в усіх інших судновласників, що працюють легально.
Більше повинні знати про це відповідальні особи державної компанії "Укрспецекспорт", що працює під керівництвом Держслужби експортного контролю. Адже ця організація підписувала договір про фрахт "Фаїни"! З яких міркувань державна структура звернулася для транспортування настільки ризикованого вантажу як танки, до ізраїльського судновласника? Невже не знайшлося надійної компанії в Україні? Дивує, як при цьому на щоглі "Фаїни" було піднято український прапор.
Специфіка військових перевезень у тому, що такий вантаж доставляється до спецпорту, де не можна взяти інший вантаж. Тобто зворотний пробіг судно змушене робити вхолосту. Тому судновласники погоджуються на подібні рейси лише у випадку, якщо їм буде оплачено ходку не лише в один кінець, але й у зворотний. Оскільки доставка танків до Кенії (або для Кенії) явно держзамовлення, платити за їхнє перевезення повинні були за державний кошт.
Дивно й те, що при цьому перші особи на "Фаїні", тобто капітан та старпом, були громадянами Росії і Литви. Але ж лише вони за посадою мають доступ до додаткових секретних інструкцій, які неминуче супроводжують транспортування такої серйозної дорогої зброї. Від цього залежить безпека судна, вантажу, а, отже, і людей, які перебувають на судні. Чому настільки відповідальну справу довірили іноземцям? Як вони потрапили до екіпажу?
Навіщо взагалі торгувати танками, і куди повинні були спрямувати отримані за них гроші? Додамо, чималі, тому що кожна така бойова машина коштує близько одного мільйона доларів. Багато темного в цій історії...
