Понад два роки тому в урочистих та дуже теплих обставинах відбулося відкриття після капітального ремонту дитячої музичної школи в Іванівці. Шлях до цього щасливого дня розтягся на цілих тринадцять років: десять років домагалися ремонту, три роки він тривав. До якого стану дійшла школа, – страшно згадати... Досить сказати, що в багатьох місцях крізь дах проглядало небо.
Сьогодні школа виглядає як новенька. Про підтримку чистоти та порядку піклуються викладачі й привчають до цього дітей. Атмосфера творчості відчувається вже з порога. На стінах – фотохроніка життя школи, малюнки юних художників. Експозиція оновлюється регулярно. Художньому відділенню лише три роки, але досягнення вихованців Олени Кульчицької – у наявності. Учасниками обласних конкурсів двічі ставали Руслана Бровкіна, Анжеліка Пєнова, Юля Омельченко. Це досягнення і самої Олени – студентки художньо-графічного факультету Південноукраїнського педагогічного університету ім. Ушинського.
Успішно працює й хореографічне відділення, яким керує Людмила Миколаївна Деревенко. Створеному на його основі танцювальному колективу «Фаворит», лауреатові всеукраїнських та міжнародних фестивалів, минулого року присвоєно звання «Зразковий». В основі цих успіхів – не лише праця викладачів, які зуміли розкрити здібності дітей, але й чудові умови для занять. У художньому, хореографічному, музичних класах не лише гарно й затишно – там є усе для повноцінних занять.
– Після ремонту в школі розпочалося справжнє життя, творча діяльність, робота над майстерністю викладання дітям гри на музичних інструментах та їх естетичного виховання. Адже наші школи – справжні осередки культури, – говорить директор Іванівської ДМШНадія Леонідівна Кордон.– Тут діти слухають класику. Для них ми відкрили Дитячу філармонію: розповідаємо про музикантів, звучить «вживу» і в записах музика. Для дорослих – Музична вітальня, яка користується популярністю – люди з нетерпінням чекають, коли буде чергове засідання. Матеріально-технічна база в нас на гідному рівні, є усе необхідне: музичні центри, підсилювальна апаратура, інструменти. Купувати це вдається завдяки коштам зі спецрахунку районного відділу культури. Є в нас і спонсори: допомагають партії, фірми, регулярно одержуємо підтримку від Благодійного фонду імені Миколи Огренича.
– Надіє Леонідівно, чи легко бути директором?..
– Наша школа – це одна сім’я, ми розуміємо одне одного з півслова, у нас дуже теплі стосунки. Я вдячна долі за те, що вона звела мене із такими людьми, на яких завжди можна спертися. І важко мені іноді буває, як керівникові, але я знаю, що усе буде гаразд. Щось у нас виходить, щось ні, але ми працюємо, стараємося. На жаль, є дуже важлива проблема – молоді кадри. Поки що вона не розв’язується. Найголовніше – квартирне питання. Про що говорити, якщо викладачам доводиться ночувати... у школі. Приїхав до нас скрипаль – чудовий, діти до нього йшли, скрипка в школі звучала. Але через відсутність житла змушений був виїхати. Так ми втратили викладача. Молодих направляють до нас, але вони не приїжджають, – хіба можна половину зарплати віддавати за квартиру? Якби держава хоча б квартирні оплачувала, вже було б легше.
– А що можна сказати про підтримку на місцевому рівні?
– За час моєї роботи, – а це 25 років у школі та 15 – на посту директора, змінилося багато завідувачів відділу культури. Дуже важливо, хто нами керує. Марина Степанівна Божеску – сама музикант, розуміє, що означає мистецтво у вихованні дітей. Усе, що можливе з її боку, вона робить для підтримки музичної школи. Цікавиться проблемами підвищення майстерності викладачів: коли в нас семінари, відкриті уроки – завжди приходить. А це означає, що нашу роботу цінують, що до нас небайдужі. І керівництво району так само ставиться. Нам це дуже приємно.
– Чи не зменшився у дітей інтерес до музики останнім часом?
– Ні. Ми приймаємо усіх, в нас немає конкурсу. Здібності закладено у кожній дитині, треба просто розвинути їх. Залучення до мистецтва для формування особистості дуже важливе. Уявіть, що означає для дитини, особливо, маленької, вийти на сцену. Спершу у них подих перехоплює. А потім, крок за кроком, набувають навичок, вміння поводитися на сцені і за сценою, впевнено себе почувають. Наші діти переступають якийсь бар’єр, вчаться бути лідерами. У звичайній школі усі рівні, а тут дитина на сцені одна – і усі лише її слухають. От сьогодні в нас проходив педагогічний семінар. На усіх справив враження виступ Ренати Ковалів, учениці Алли Валеріївни Коєвої. П’ятирічна піаністка – ошатна, зі святковою зачіскою, провела півгодини на сцені, виконуючи досить складні твори.
Є свої професійні секрети і в Світлани Володимирівни Мороз – викладача з класу народних інструментів. Працювати сюди вона прийшла одразу ж після закінчення Одеського музичного училища, і от уже 26 років у її трудовій книжці лише один запис. Світлана Володимирівна пережила з рідною школою усі важкі часи. Її нагорода за вірність професії та високу майстерність – успіхи учнів, повага їхніх батьків та колег.
