В Україні почали допитувати ветеранів КДБ СРСР
Ще недавно літні люди, які присвятили найяскравішу частину свого життя службі в «органах», були чи не найзатребуванішими в будь-якій аудиторії. Причому переважне право прочитати лекцію для конкретного виробничого підрозділу парткоми віддавали тим чекістам, які мали бодай невеличкий особистий досвід боротьби з «національними партизанами».
За 17 «незалежних» років ідеологія в Україні вже не та. І хоч 23 лютого в містах і селищах за інерцією ще лунали радянські «військові» мелодії, – ветерани-чекісти намагалися в цих піснях не «світитися». Їх можна зрозуміти: теперішні спадкоємці Залізного Фелікса з негласної подачі Президента Віктора Ющенка розпочали безпрецедентну серію допитів колишніх співробітників НКВС-МДБ-КДБ.
Службу безпеки України цікавлять живі свідки (учасники) полювання на легендарного командарма Української повстанської армії Тараса Чупринку (він же Роман Шухевич). 12 жовтня 2007 року Президент України присвоїв «Головному командирові Української повстанської армії в 1942-1950 роках, генерал-хорунжому Шухевичу Роману Осиповичу звання Герой України із удостоюванням ордена Держави». Архівних свідоцтв, здатних пролити світло на події майже 60-річної давнини, у країні практично не залишилося. За фактом цілеспрямованого знищення документів у жовтні минулого року «контора» навіть порушила кримінальну справу. Особливою увагою слідчих СБУ, зрозуміло, оточені ті з екс-чекістів, хто на початку 1950 року «зачищали» від бандерівського підпілля Львівську й Тернопільську області. Головнокомандувач УПА загинув 5 березня 1950 року в результаті ретельно підготовленої разом з військовими підрозділами операції.
Гори мемуарної літератури, в яких у подробицях описуються ті запеклі бої на території Львівщини, зберігаються у наших бібліотеках й донині. Сучасних Джеймсів Бондів ці спогади цікавлять. Але не в такій мірі, як «дійсні» свідчення своїх попередників по службі в органах держбезпеки. Не секрет, що колишні чекісти (як і будь-які інші їхні однолітки, котрі перебувають на заслуженому відпочинку) подеколи приписують собі неіснуючі подвиги (вдалі оперативні рішення) – особисте знайомство з Берією, Абакумовим або Сєровим, – особами, які очолювали «контору» у ті повоєнні часи. Копирсатися ж у суб'єктивних оцінках, що містяться в «патріотичних» книжках, брошурах, газетних і журнальних статтях офіцерам Служби безпеки ніколи. І без них справ вистачає...
Як відомо, питання покарання (заохочення) колишніх учасників придушення партизанської війни в Україні – не в компетенції Служби безпеки. І навіть не суду. Цю суто політичну дилему здатна розв’язати хіба що Верховна Рада, де у Віктора Ющенка не залишилося нині навіть старанно вибудовуваної впродовж чотирьох років «президентської» фракції. Значна частина членів «Нашої України» – «Народної самооборони» тяжіє до Юлії Тимошенко. Погляди ж Прем'єр-міністра на «українську партизанку» 40-50 років минулого сторіччя куди менш радикальні, ніж у Ющенка.
Так само скептично спостерігають за допитами колишніх чекістів і на Донбасі, де в основному проживає електорат опозиційної Партії регіонів. Висловлюючи волю земляків, донецький адвокат Володимир Оленцевич на початку цього місяця подав у суд на Президента Ющенка з вимогою скасувати його позаторішній указ про присвоє
Донецький окружний адміністративний суд позов адвоката не задовольнив, залишивши за Оленцевичем право на апеляцію. За словами судді Олени Кошкош, яка головувала у засіданні, Президент Ющенко діяв на підставі і у межах повноважень і у спосіб, які передбачені Конституцією й Законом України.
Позивач має намір іти далі. При цьому Оленцевич підкреслює: політичні акценти цієї справи йому не цікаві, набагато переконливішим виглядає абсолютно формальне юридичне обґрунтування.
