Не задля полеміки
Цими днями отримав листа. Це – відгук на мою статтю «Озеро наших тривог». Він написаний не просто читачем нашої газети, а головою оргкомітету громадської компанії Татарбунарського району «Повернемо Сасик морю» Іриною Вихристюк під промовистим заголовком «Іноді краще мовчати…» Аби уникнути викривлень думок шанованої мною за чітку позицію людини, повністю доношу до наших читачів зміст викладеного нею на папері.
«В газеті «Одеські вісті» № 14 від 10.02.2009 року в рубриці «Екологія краю, екологія душі» надрукована стаття Віктора Козюри «Озеро наших тривог», в якій автор, спілкуючись з керівниками району, знову перед читачами відкриває болючу проблему – складну еколого-економічну ситуацію, що склалася після віддамбування Сасика. При цьому автор і нам відкриває наших керівників. Не виключенням, а вже швидше правилом є сповідування подвійних і потрійних стандартів політиками та чиновниками. На людях вони говорять одне, у владних кабінетах інше, журналістам – третє. До вашої уваги інтерв’ю з головою Татарбунарської райдержадміністрації О. Мусіхіним.
«Отже, щодо подальшоїдолібагатостраждального водоймища вченими сказано принципове «А», – підкреслив голова ТатарбунарськоїрайдержадміністраціїОлександр Мусіхін. – Тепер, щоб прозвучало «Я» в цій соціально-економічно-екологічній історії, требадокласти ідержавній, іобласній, ірайонній владіколосальних зусиль. Найголовніша проблема – це фінансування усього комплексу роздамбувальних робіт. Далі– у якому місціробити проран? Це – важливий чинник: адже раніше море розмивало косу кожного разув іншій точці. Тобто, тіприродніводообмінніпрорви були «плаваючими». Крім того, зараз дамбою проходить дорога, що з’єднуєміж собою Татарбунарський іКілійський райони. Аби її, скажімо, зберегти інадалі– слід подумати про мостову споруду. Ще одна позиція: через дамбу прокладено високовольтну лінію електромереж, від якоїотримують струм об’єкти курортноїзони двох районів ітаківеликісільськігромади, як Приморська, Лиманська, Трапівська та ряд інших у Татарбунарському районііне менша їх кількість у Кілійському районі. Отож слід подумати як ікуди переносити опори ЛЕП. Та й сам процес роздамбування – складна гідротехнічна операція, оскільки роботи треба вести як з берега, так із моря, використовуючи не лише потужну екскаваторну техніку, але й спеціалізованісудна на зразок земснарядів, землесосів чи землечерпалок. Слід також визначитися із місцем вивезення та утилізаціїдесятків тисяч тонн ґрунту ізалізобетонних брил, закладених у чотирнадцятикілометрове тіло дамби. Нарешті– що робити з широченним кількакілометровим каналом Дунай-Сасик? Як бачите, питань на сьогоднізначно більше, ніж відповідей, – підбив підсумок розмовіОлександр Мусіхін, – Сасик далізалишається озером наших тривог».
Після цих слів остаточно зрозуміло, що голова Татарбунарської РДА не розуміє і не усвідомлює глибину проблеми – справжньої соціальної трагедії. Оце і є відповідь на головне питання – чому проблеми не вирішуються довгі роки, не зважаючи на очевидні факти і здоровий глузд. Хто ж має вирішувати проблеми району, тим самим гарантувати нам безпеку і стабільність, як не голова райдержадміністрації? Адже саме він фактично є господарем водойми (Сасик – водойма загальнодержавного значення) і від імені держави має ефективно управляти цими територіями.
Що конкретно він зробив, враховуючи його повноваження? І що робить зараз? Зараз, коли ми отримали результати, науковці Академії наук України і Міністерства охорони навколишнього природного середовища одностайні – іншим шляхом поліпшити існуючий стан речей неможливо, крім відновлення водообміну лиману з Чорним морем. Чомусь саме зараз він хоче показати свою обізнаність і починає просторікувати на теми фінансування, будівництва прорану, долі каналу, існування неіснуючої дороги, лінії електромереж, утилізації ґрунту і у всьому він вбачає великі проблеми! При цьому застосовує такі словосполучення, як «докласти колосальних зусиль», «найголовніша проблема – це фінансування». Насправді проблемою є не фінансування, а чиновники, яким «аби що робити, тільки б нічого не робити», адже так безпечніше висидіти в кріслі до державної пенсії!
І будівництво прорану, і реконструкція ліній електропередач – це є суто технічні питання, які, до речі, вирішити нескладно. І Олександру Миколайовичу, біологу за освітою, не варто перейматися цими питаннями. Але він, намагаючись показати свою обізнаність, фактично створює ілюзію неможливості вирішення такого комплексу проблем. Не можу сказати, що робиться це не зумисне…
Ірина Вихристюк»
Шановна пані Ірино! Я би, на Вашому місці, не був би таким категоричним у протиставленні Вашої активної громадської і громадянської позиції з позицією керівника органу виконавчої влади району. Час нині такий жорсткий та прагматичний, що, на превеликий жаль, вирішити «суто технічні питання» (як Ви пишете) без грошей неможливо. Мова ж бо не йде про якісь кілька тисяч гривень, а про мільйонні капіталовкладення у ліквідацію наслідків чиєїсь злочинної недалекоглядності та бездумності. Навіть на заключні дослідження науковців, проведені у листопаді – грудні минулого року робочою групою, створеною за рішенням облради та облдержадміністрації, знадобилося 135 тисяч гривень державних коштів. Тому стурбованість голови РДА щодо матеріального забезпечення «роздамбувальної операції» мені, наприклад, зрозуміла. Як зрозуміло і те, що здійснити її слід у максимально стислі терміни – упродовж 2-3 чітко визначених місяців. Адже у Сасику зараз знаходиться, за підрахунками іхтіологів, близько 6 тисяч тонн прісноводної риби, яку слід, попередньо відловивши, або переселити в інші водойми регіону (скажімо, до Кагачського чи Баштанівського водосховищ), або ж реалізувати населенню через торговельну мережу.
Хоча, пані Ірино, абсолютно згоден з Вами у тому плані, що нікому (надто – першим керівникам району) не варто у цей відповідальний момент, коли є принциповий висновок робочої групи науковців, хоча б частково відсторонюватися від вирішення найсуттєвіших проблем. Як то: «пробивання» грошей на роздамбування, пошук і затвердження виконавця робіт, складання реального, чітко зваженого за всіма параметрами кошторису, залучення інвесторів тощо. Адже під лежачий камінь гірка вода Сасика дійсно не потече…
