Весняне поле, ніби розбуджений вулик. Навкруги гуркіт тракторів і усілякого самохідного транспорту, скрип і брязкіт стареньких сівалок, іншого причіпного знаряддя і агрегатів. Одні хлібороби далі сіють пізні ярі, підживлюють озимі, другі – ведуть боротьбу з бур'янами, хворобами культурних рослин і живими «хижаками», що розплодилися – від польових мишей до крихітного, але ненажерливого клопа-черепашки.
Аграрії квапляться, адже багато оптимальних термінів відходять без вороття. І удвічі образливо, що часто не з їхньої прямої провини...
Багато хліборобів при зустрічах далі скаржаться, головним чином на перебої з пальним, на його непомірну дорожнечу.
– Де це бачено, – говорить керівник великого господарства з Котовського району, – щоб дизельне пальне було дорожчим за бензин.
І не без сарказму додає:
– Можливо, треба агрегати тягти не тракторами, а автомобілями-всюдиходами, усілякими «джипами», які сьогодні сотнями шастають міськими вулицями. Навіщо вони там, на асфальті? Лише пробки на дорогах створюють та людей на переходах лякають своєю неприборканою швидкістю.
Це вже від розпачу, що оселився в душах багатьох селян. Та і є від чого. Обіцяли пальне за фіксованими цінами – зраділи, гадали, що настав довгоочікуваний порятунок. Але коли детально ознайомилися з умовами одержання такого пального, то знову зажурилися. Після всіляких «накруток» воно виявилося дорожчим від того, що на ринку. Ось і відмовилися багато районів від такого щедрого «подарунку» сучасних данайців.
Недобрим словом згадують селяни і про розрекламовану фінансову допомогу. Обіцянок було багато, а в підсумку – майже нічого.
– Господарства району, – розповідає начальник управління агропромислового розвитку Овідіопольської райдержадміністрації А.І. Яковенко, – з державного бюджету жодних коштів до сьогоднішнього дня не одержали. Виділили по 100 гривень на гектар посіяних озимих лише з районного бюджету.
Але в інших районах навіть на це не можуть піти, тому, що відсутні фінанси. Таку ситуацію можна було передбачити ще на початку року, коли стало відомо, що в новому Держбюджеті торішні 38 млн гривень перетворилися в довгий прочерк.
Залишилося уповати на підтримку місцевих банкірів, які великодушно обіцяли і борги торішні пролонгувати до нового врожаю, і кредитів виділити в сумі понад 300 мільйонів.
Ця шляхетна місія неодноразово тиражувалася по багатьох каналах телебачення, на сторінках газет. Але оплесків і слів вдячності так і не надійшло. Виявляється: м'яко стелять наші банкіри, та умови поставили такі, що в інших країнах і не снилися. Там висловлюють бурхливі протести навіть при 4-5 відсотках річних, а у нас вимагають 30-40 і без будь-яких там застережень. Та і попередні кредити необхідно повертати теж на таких же кабальних умовах.
Зауважимо, що такі драконівські «дивіденди» вимагають лише від сільгоспвиробників.
– Розумієте, – пояснював мені один керівник великого банку, – селяни несвоєчасно розраховуються за борги, а нам за таких умов втрати не загрожують.
Ось так, знову за рахунок тих же вже пограбованих до нитки селян можна наживати капітали, задовольняти свої безмірно зростаючі апетити.
У результаті вийшло те, що повинно було вийти. Безрозмірні клопоти і піари із приводу «щедрих» кредитів призвели до того, що ними мало хто зміг скористатися. Залишилася незатребуваною навіть половина оголошеної суми. На чергову кабалу погодилися лише ті, кому, власне кажучи, вже нема що втрачати. Та і не залишити ж поле заростати бур'янами...
Але ж його необхідно не просто зорати і засіяти. Потрібен високий урожай та якісне зерно, не нижче третього класу. Інакше знову весь намолот переведуть у фуражну групу, і не продаси його навіть за копійки.
Але як одержати бажаний результат? Підсумки багатьох років показують, що одна надія на природну родючість ґрунту необхідних результатів вже не дає. Та якщо ще врахувати, що ця сама родючість за багато років підірвана, що називається, під самий корінь.
Втім, це не гірше нас розуміють і самі хлібороби. Знають, але...
Не можуть вони сьогодні дати полю навіть того мінімуму, що потрібно за агротехнікою. Ціни на добрива до сезону немов за чиєюсь неафішованою командою одразу зростають до незнаних досі розмірів. Скажімо, за ту ж аміачну воду вимагають понад 2 тисячі гривень за тонну, а це удвічі більше, ніж ще рік тому. А що казати про інші, комбіновані, добрива. Адже озимим потрібні і калійні, і фосфорні «вітаміни». Так ще в суворій пропорції з дотриманням певних термінів внесення.
Але, як показують підрахунки, і в нинішньому році багато озимих посівів не побачать необхідного підживлення. За підрахунками фахівців таких буде понад 200 тисяч гектарів. Але і багато інших теж залишаться на «напівголодному пайку». Це підтверджують і прості підрахунки: достатньо кількість закуплених добрив порівняти з потребами сучасної агротехніки. Вони і задовольняються навіть наполовину. Отже, знову залишається одна надія на землю-годувальницю, на її оспівані з високих трибун, але виснажені до краю, чорноземи.
Але ж скільки років йде обкрадання цього на превелику силу відновлюваного багатства. Але за визнанням вчених і, зокрема, Одеського інституту агропромислового виробництва УААН, у нашій області всі двадцять років урожай вдається лише екстенсивним шляхом, за рахунок природної родючості і непомірно розораних і засіяних полів.
У одних це від бідності, у інших – від непомірної жадібності забрати все від землі і не вкласти для відновлення родючості і ламаного гроша. До чого це призвело – і ще призведе – читайте в наших численних публікаціях під рубрикою «Збережемо і захистимо землю». Але ті, кому хоча б за обов'язком служби треба на ці публікації (а, головне, на ситуацію, що склалася!) якось відреагувати, роблять вигляд, що нічого негативного і не відбувається. І навіть стали говорити про новий, вищий, ніж у минулому році, намолот зерна.
Доводиться їм нагадувати, телефонувати, писати листи. Один з них, наприклад, був надісланий особисто президенту Української академії аграрних наук М.В. Зубцю. У відповідь – мовчання, хоча і існує правило для всіх державних служб – відповідати на листи і заяви протягом одного місяця.
Довелося про це нагадати і при особистій зустрічі під час перебування академіка в нашій області. А в публікації йшлося про багато серйозних проблем у розвитку сільськогосподарського виробництва, які порушує директор агрофірми «Свобода» Ізмаїльського району, Герой України В.Д. Видобора.
– Так, ми такий лист одержали, – заявив співрозмовник присутнім на інтерв'ю журналістам. – Газета справді порушує дуже важливі для села питання. Ми обов'язково надішлемо думку вчених із цього приводу.
З того часу минуло чимало часу, а обіцяної думки поки що немає. Але якою вона може бути, неважко вгадати і за тими виступам і рекомендаціями, які давалися місцевим аграріям. Дуже розхвалювалося непомірне захоплення озимим ріпаком, що буквально заполонив поля не лише нашої області, але і всієї України. Але «покинув» територію багатьох західних країн. Там ціну землі знають. І не женуться за миттєвою вигодою.
А на запитання, як цю культуру, що афішується, можна «погодити» з вимогами сучасної агротехніки, дотриманням сівозмін і, у цілому, з відновленням родючості землі – переконливої відповіді не надійшло. Та і конкретної роботи щось не видно зі збереження родючості землі. Ніби одним днем живемо...
Але повернемося до наших багатостраждальних хліборобів. Просто дивуєшся, як вони в таких умовах, без належної підтримки з боку державних органів, все ж таки намагаються і сіяти, і орати, і врожай збирати. А розмах цих робіт неймовірно великий. Понад 800 тисяч гектарів озимих, приблизно стільки ж ярих. Але за цією статистикою є і інші цифри, які не афішуються у зведеннях і звітах. Це все зростаюча кількість «покинутих» гектарів, які роками заростають бур'янами. Їх вже набралося десятки тисяч. Більш точна цифра офіційно не повідомляється.
Фінансово-економічна криза і відсутність будь-якої допомоги аграріям, остаточно поставить село на коліна. А вродить урожай озимих – і десятки трейдерів заполонять села, скуповуючи зерно за безцінь. Мовляв, мужикові не звикати жити в бідності. Але незабаром і його не стане: вся молодь із села втікає до міста, і земля втрачає останніх своїх захисників і сівачів.
…А в уряді далі говорять про нову допомогу селу, про любов до хлібороба. Тільки як би в тих обіймах любові вони його не задушили...
