То святкувати чи каятися? . .

Хоча День охорони навколишнього природного середовища і подається в офіційних документах під грифом: «професійних та неофіційних свят», насправді ж це не стільки день свята (бо й що тут, зрештою, святкувати?), скільки день тривоги кожного з нас, а отже, день вселюдського занепокоєння. Саме про це й розмірковує наш спеціальний кореспондент.

Сьогодні вже можна не сумніватися, що один із рецептів збереження наших нервів полягає в тому, щоб якомога далі триматися від екологічних даних, а тим паче – прогнозів. Ось і нещодавно серед науковців почала утверджуватися думка про те, що сучасне парникове потепління насправді не лихо людства, а його… порятунок! Га, як вам така версія?!

А порятунок тому, що, за всіма вивіреними наукою планетарними циклами, зараз на нас насувається черговий, плановий, так би мовити, льодовиковий період. І якби не ота осоружна загазованість довкілля, незабаром ми вже повимерзали б, наче мамонти. Можливо, в цілому для планети, підсумовують прихильники цієї теорії, подібне відстрочення льодовикового періоду – на шкоду, але для нашої з вами нинішньої цивілізації – реальний порятунок. Тому терпіть сучасне парникове потепління і тіштеся життям, пригадуючи мудре одеське прислів’я, щодо того, що ніколи не буває настільки погано, щоб згодом не було… ще гірше!

Не залишилося такої сфери екології, яка не викликала б зараз у нас занепокоєння. І в цьому питанні дрібниць не існує. Коли 1982 року, завдяки зондові, запущеному з британської станції в Антарктиді, на висоті 25 – 30 кілометрів було виявлено «озонову діру», тобто простір із дуже низьким вмістом озону, то причини цього явища почали віднаходити не в якихось глобальних планетарних змінах, а в тому, що ми й досі не навчилися господарювати, шануючи довкілля: занадто багато у нас неочищених заводських викидів в атмосферу, занадто захоплюємося всілякими дезодорантами, занадто багато димить сміттєзвалищ, хоча сміття давно слід переробляти заводськими методами. Причини вже нібито відомі, одначе процес технократизації зупинити не вдається.

Тим часом подібні «озонові дірки» вчені вже віднаходять і над Канадським арктичним архіпелагом, і над північною частиною Євразії. А яку занепокоєність викликає катастрофічне зменшення на планеті запасів питної води! Яких масштабів набуло винищення сотень тисяч гектарів лісу, причому в більшості випадків – через нашу необережність, а часом і через навмисні підпали. Свого часу я вже писав про те, як щоліта тисячі дерев згоряють по придорожніх лісосмугах, в основному – від викинутих із салонів автомашин недопалків.

Порада, яку дають нам екологи, одна: шанувати і берегти природу всіма можливими засобами; ліквідовувати несанкціоновані сміттєзвалища, берегти від забруднення джерела, криниці та великі і малі річки; своєчасно ліквідовувати прориви каналізаційних труб та водогонів, не перетворювати на скотомогильники та смітники наші сільські ставки… Здавалося б, усе просто й елементарно, але чи дотримуємося цих вимог? Чи чисте у нас із вами сумління?

Ні до яких моралізаторських повчань не вдаватимуся, а звернуся до підсумків роботи впродовж минулого року Державної екологічної інспекції (ДЕІ) в Одеській області. Ось вам цифри і факти, які й коментарів особливих не потребують. За минулий рік інспектори ДЕІ області змушені були скласти 3673 протоколи про адміністративні порушення в галузі екології, завдяки цьому 3654 відповідальні особи були притягнуті до адмінвідповідальності у вигляді штрафів. Зверніть увагу: йдеться про притягнення саме відповідальних осіб, тобто посадовців, які вже за посадою своєю зобов’язані були дотримуватись вимог екологічної безпеки та забезпечувати її. А скількох порушників виявити не вдалося, адже штат і можливості інспекторів дуже обмежені, а скільки серед цих порушників таких, як ми з вами, «безвідповідальних» приватних осіб?

До речі, зважте, що 42 протоколи інспекторам довелося навіть подавати до правоохоронних органів та органів прокуратури, вимагаючи порушення карних справ, настільки серйозними були ці порушення.

Ось вам і кілька конкретних прикладів, які я наводжу за даними звіту Держекоінспекції. Якось інспектори взялися перевіряти ТОВ «Дельта Дунаю», і з’ясувалося, що впродовж мисливського сезону двох минулих років полювання на тварин та птахів організовувалося тут за відсутності узгодженої пропускної спроможності мисливських угідь, тобто, образно кажучи, мисливців у дельті Дунаю почало з’являтися більше, ніж дичини. Природно, що позов на відшкодування цим товариством збитків оцінено в понад 403 тисячі гривень, «справи» на двох браконьєрів передано до Кілійської райпрокуратури і там порушено на них карну справу.

У ВАТ ім. Чапаєва, що в Татарбунарському районі, стерню вирішили випалити, хоча вдаватися до цього заборонено. Мало того, тут і про пожежну безпеку не потурбувалися, тому разом із стернею спалили понад 80 дерев, вважайте цілий гай, і це в посушливому Буджацькому степу, де виростити дерево – національна проблема. Тим часом при перевірці ДП «Клінічний санаторій ім. Пирогова» було зафіксовано самовільні забори лікувальної грязі з Куяльницького родовища, чим завдано збитків на суму понад 341 тисячу гривень. І подібних прикладів безліч. Чого варті хоча б епопеї, пов’язані з підпільними піщаними кар’єрами, які створює, хто хоче і де хоче?!

Так, я можу оперувати кількістю складених актів, стягнених штрафів та заведених карних «справ». Але кому від цього легше? Якими такими актами та «справами» можна відшкодувати реальні збитки, завдані навколишньому середовищу, живій природі, самій нашій планеті?

Вчитуючись у ці, та подібні, цифри і факти, хтось може втішати себе тим, що, мовляв, нарешті екоінспекція запрацювала по-справжньому; хтось наголошуватиме на тому, що значна частина коштів, добутих шляхом штрафування, піде на розв’язання екологічних проблем. Але повірте, що все це лише спроби обдурити самих себе. Бо насправді перед нами вражаючі факти екологічного невігластва та екологічного свавілля, з якими на кожному кроці зтикаємося і до якого, на жаль, у більшості своїй у той чи інший спосіб причетні. Бо навіть, якщо ми спокійно проходимо повз чергове екологічне порушення, то й цим уже потураємо екопорушникам.

Саме тому давайте будемо сприймати День охорони довкілля не як привід для святкування, а як день прикрих роздумів, день покаяння і духовного самоочищення перед природою, перед якою ми завинили всі разом і кожен зокрема. Тож давайте рятувати своє природне довкілля, хто як може, кожен, виходячи з власних можливостей і власного сумління.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті