Відкритий лист Президента Російської Федерації Дмитра Медведєва Президентові України Віктору Ющенку і реакція у відповідь української сторони не залишили байдужими пересічних громадян. І це цілком природно – подібних заяв не було з часів здобуття Україною незалежності. А як розцінюють загострення відносин між двома нашими країнами одесити?

– Упевнений, що відносини між Росією та Україною налагодяться, – говоритьвійськовий пенсіонер Сергій Комлєв.– Але, на мій погляд, станеться це не раніше, ніж відбудеться зміна у вищих ешелонах влади. Для мене це очевидно, тому що вони практично не зробили нічого істотного ні у плані міжнародної, ні в плані внутрішньої політики. І, насамперед, в економіці. Україна, по-моєму, з цих позицій має тільки одні мінуси.

– Західні функціонери високого рангу розцінюють заяву Дмитра Медведєва як пряме втручання у передвиборний процес в Україні. Що Ви про це думаєте?

– Бачите, вони розцінюють це зі своєї точки зору. Наш народ, відчуваючи на собі всі ці негативні потрясіння, дивиться на те, що відбувається, по-іншому. У кожному разі, так вважають ті, з ким мені доводиться стикатися у повсякденному житті. Тому ми чекаємо змін. Я, особисто, вважаю, що протягом півроку в Україні стануться великі зміни. І не лише у політиці, але й у економіці.

Іван Кудлач, вчитель історії

Великовасилівської ЗОШ

І-ІІ ступенів Любашівського району:

– Україно-російські відносини сягають сивої давнини. В цілому вони базувалися (якщо не згадувати кінця вісімнадцятого століття, коли було зруйновано Запорізьку Січ, а потім закабалено український народ) на добросусідських дружніх стосунках. З заяви Дмитра Медведєва видно, що Росія не позбулася імперських замашок і має намір втручатися у наші внутрішні справи. Вона не може нам пробачити допомогу Грузії, протистояння біля острова Тузла, конфлікт з постачанням блакитного палива, намір вступити у НАТО тощо. Не помилюся, якщо скажу, що такий крок Президента Росії продиктований інтересами окремих політичних сил, як російських, так і українських. Про це красномовно свідчить намір прислати російського дипломата після закінчення президентських виборів. На кого ставить Росія – невідомо, але що бажає мати в Україні «кишенькового» Президента – це точно. І, мабуть, це початок жорсткої політики Росії по відношенню до нашої держави. Адже розбрат між політичними силами так ослабив країну, що після заяви російського президента можна очікувати нападок від інших сусідських держав з будь-якого приводу. Щодо шовіністичних закидів, що ми пригноблюємо російськомовне населення, назву кілька книг, що дуже популярні у Росії і видаються величезними тиражами. Це «Фашизм в Україні: загроза чи реальність?», 2008 р.; «Незалежна Україна. Крах проекту», Калашников М.; «Поле бою – Україна. Зламаний тризубець», 6 лютого 2009 р., Савицький Г.; «Росія і Україна. Коли заговорять пушки», 2007 р., Широкорад А.Б.; «Росія та її «колонії»: як Грузія, Україна, Молдова, Прибалтика та Середня Азія увійшли до складу Росії», 2007 р. та інші. Тож скажіть, хто розпалює ворожнечу між двома братніми народами?

Людмила Яківна,

68 років, м. Білгород-

Дністровський:

– Я – росіянка, родом із Владимира. В Україні, яка давно стала моєю другою батьківщиною, живу сорок років. Тут же живуть мої діти та онуки. Усі ми уболіваємо за Україну, за її майбутнє.

Погано розумію українську мову, але, прослухавши відповідь Президента України на виступ Президента Росії, добре зрозуміла, що він Віктору Андрійовичу честі не робить. Було соромно, коли перша особа держави почала ухилятися від достовірного та очевидного для багатьох факту доставляння Україною зброї до Грузії під час військового конфлікту.

Ми обговорювали чергове звернення Ющенка до українців. І усі мої знайомі обурені його лінією поведінки. Дуже важко назвати такий стиль керівництва політичним або дипломатичним. Це розуміє більшість українців.

В усіх нас діти, онуки, невеличкі пенсії, тому кожна проста людина дуже зацікавлена, щоб нас оточували дружні країни. Особливо така сильна та авторитетна країна, як Росія, яка надавала Україні допомогу і підтримку не лише з часів Союзу, але й після його розпаду. Ми не хочемо конфліктів із Росією. Одна надія, що на нових виборах Президента України народ віддасть перевагу гідному і, насамперед, мудрому кандидатові у Президенти.

Олексій Добровенко,

депутат Ізмаїльської міськради:

– Вважаю, що Дмитро Медведєв виклав свою позицію досить прямо, можливо, місцями й різко. Але вона, судячи з його заяви, ґрунтується на конкретних фактах, які говорять про одне – про те, що політика Ющенка, це, на жаль, політика на подальше поглиблення розриву взаємин між двома найближчими за духом та культурою державами. Йдеться і про позиції Ющенка під час минулорічної війни між Грузією та Південною Осетією, і про спроби, які не припиняються, зганьбити Чорноморський флот РФ, і про історичні конфлікти, головні з яких розгорнулися навколо реабілітації нацистських посіпак в Україні; і про порушення прав російськомовного населення, і багато про що інше. Але, як бачимо, щось довести Ющенку неможливо. І, ймовірно, Президент РФ це розуміє. Тому його лист можна розцінити і як послання до нас, громадян України: дивіться, думайте, куди і з ким вам «пливти»...

Дарія Єрмоленко, Татарбунарський район

– Цікаво, а самому Віктору Андрійовичу не набридло пускати отруйні стріли проти Росії? Мене це дуже непокоїть. Там живе моя донька. Там багато друзів нашої сім’ї. На жаль, не можемо до них з’їздити – грошей немає таких. А в мене до того ж немає і роботи. У поле не піду – гіпертонік. У дитячому садку люди мертвою хваткою тримаються за роботу. Жити стало надзвичайно важко. Ще недавно нас було у країні 52 мільйони, тепер – 46 мільйонів. Люди вмирають. І все більше могил тих, хто покінчив життя самогубством. А нещодавно я дивилася по українському каналу передачу «Світське життя». Веселощі. Музика. Нечувано дорогий одяг. Весело танцює Порошенко з Пугачовою. Поруч – ватажок комуністів Петро Симоненко з новою, удвічі молодшою за нього, дружиною. Тут гроші не рахують. Вхід – тільки для багатих. Такі веселощі – ніби танці біля ліжка вмираючого. Я дивилася на це і думала: хіба всім тим ситим політикам, які веселяться, «грошовим мішкам» до проблем бідуючого народу? Тому впевнена твердо: змінювати потрібно всіх, і добре було б – одразу. Президента, уряд і Верховну Раду. Тому що далі так жити – не можна!

– Я гадаю, Медведєв по-своєму таки правий, – впевнений колишній верстатник, а нині пенсіонер Віктор Спегальський.– Тому що видно, як в Україні розгортається антиросійська кампанія. Причому, на мій погляд, вона недалекоглядна за своєю суттю. А, головне, невигідна народам двох наших країн. І, насамперед, вона негативно впливає на життя пересічних українців, про що вам може сказати більшість.

– Наскільки, на Ваш погляд, справедлива оцінка деяких політиків про те, що заява Російської сторони – це пряме втручання у політичне життя України, тому що воно прозвучало напередодні президентських виборів?

– Яке може бути втручання, коли наш народ все бачить, думає, розуміє, знає. І рішення про те, хто буде наступним президентом, залежить від нього. Комусь подобається Віктор Ющенко, комусь – Петро Симоненко, а комусь Арсеній Яценюк... У мене є свої симпатії, але зараз я про них не говоритиму. Почекаємо волевиявлення наших громадян. Сподіваюся, що вони не помиляться у своєму виборі.

Надія Коваленко,

жителька м. Болграда:

– Якщо Президентам Росії та України починати подібну розмову, то це треба було робити раніше. Скажімо, рік тому, одразу після подій у Грузії. А так, виходить, після бійки кулаками...

Я – голова російського товариства у Болграді, і, поспілкувавшись зі своїми друзями, знаю, що після виступу Дмитра Медведєва у багатьох з'явився страх. Страх від того, що почнеться геноцид проти російського народу.

Ми, росіяни, спокійно живемо і працюємо в Україні, не мітингуємо, вивчаємо українську мову. Нас влаштовує усе, аби тільки був мир та спокій. Якщо цей мир порушиться, то виникне проблема налагодження відносин України з Росією.

Медведєв будить сплячого ведмедя в його барлозі. Ми завжди жили у мирі та дружбі – разом росли, ходили в одні садки та школи, працювали й працюємо. Навіщо ж нас зіштовхувати лобами?

У мене мама – українка з Харкова, а батько – родом із Ленінграда. То ж що мені розірватися, люди добрі?!

Так, в Україні складні обставини. Так, ми бачимо, що усе робиться далеко не так, як нам хотілося б. Якщо говорити про голод 1932-1933 років, то він мав місце і на Волзі, і в Казахстані. А в нас, на Бессарабії, голод був у 1924 – 1926 роках. Теж через неврожай. То ж що тепер, говорити про голодомор гагаузів та болгар з боку румунської влади? В Україні голод перетворили на політику, а політика – брудна пані, терпіти її не можу. На кістках, на горі робити політику – це страшно, неприємно, це гріх великий!

Деякі росіяни, які живуть у Болграді, говорять: «Треба все кидати до бісової матері і їхати до Росії». А я запитую: кому ти там потрібний? Щось трапиться, тобі ні до кого буде підійти. А тут ким би твій сусід не був – гагаузом, євреєм, болгарином, албанцем – він завжди відгукнеться. Ідеш у неділю по ринку – і ліворуч, і праворуч тобі кивають люди: «Здрастуйте!»

Зараз я працюю в архіві, займаюся пошуком документів по Великій Вітчизняній війні і знайшла разючі папери, досі не відомі. У 1941-1942 роках фашисти привезли із Одеси, Миколаєва, Кагула та інших міст понад сто дітей із єврейських сімей від 1 року до 17 років, і в концтаборі № 8 під Болградом усіх їх знищили. Ось що таке війна, національна ворожнеча.

Нехай президенти шукають точки взаєморозуміння. Нехай сідають за стіл і в очі один одному говорять, хто і чим не задоволений, без колючок. Тоді людям, громадянам цих держав, не буде так боляче і так страшно.

Андрій та Ігор,

33 і 31 рр.,

Білгород-

Дністровський район:

– За нинішнього керівництва країни та її нинішнього Президента життя в Україні для простих людей дуже погіршилося. А останнє звернення Президента Віктора Ющенка до українського народу ще дужче підкреслило, що він взяв курс на конфлікт із Росією, а отже, подальшу нестабільність.

Чому Ющенко у своєму виступі виправдовується і намагається ще більше посварити дві великі та дружні країни – Україну та Росію? Чому ми повинні сваритися з країною, з якою відносини формувалися віками? Хіба ми настільки сильні та незалежні, що не потребуємо допомоги інших? Адже бере ж Україна американські гроші? А де гарантії, що за них Україна буде зобов'язана "дружити" із американцями, замість споріднених нам росіян?

Чи має уявлення Президент України про те, як живеться в країні молоді? Сьогодні (14 серпня) у районі платформи Лиманська селища Затока було організовано стихійний пікет. Молоді люди намагалися перекрити трасу «Одеса – Рені», щоб привернути увагу до проблем безробіття. Гривня стрімко падає, розносяться чутки, що восени долар буде коштувати 15 гривень! Як жити далі, коли багато хто вже залишився без шматка хліба, їм нема чим годувати свої сім’ї, купувати за позахмарними цінами ліки для маленьких дітей! При цьому Ющенко ображається, що українського Президента запрошують до Росії, тільки «на скачки й різнобічні заходи». А чи не вказує це на рівень нині діючого Президента?

Віктор Горбовий,

підполковник запасу,

м. Арциз:

– Немає жодного слова у зверненні Президента Росії Дмитра Медведєва до нашого – Віктора Ющенка, з яким би я, підполковник запасу, не погодився. І чи не тому пан Ющенко мовчав понад дві доби після відкритого листа Медведєва, що, по-перше, не знав, що відповісти, а по-друге, – чекав вказівок з Америки? Відповідь, яка була дана, нарешті, вражає своєю неспроможністю. На що Віктор Андрійович розраховував? Що український народ не розбереться у ситуації і нічого не зрозуміє? Невже не бачить: ми – за міцну дружбу з російським народом і не дозволимо посягнути на неї? Причому не лише тому, що Росія – стратегічний партнер України. Ми два східнослов’янські народи. Корені у нас одні, культура, історія. І даремно Ющенко спішно її переписує. Правильно все ж у Польщі зробили, віднісши діяння щодо фальсифікації історії і героїзації фашизму до розряду кримінальних злочинів. Треба б і нашим народним депутатам про це подумати. Якщо вони народні. І ось тоді пан Президент, який одарив орденом героя України вбивцю, вішателя, прихвосня фашистів Шухевича, не поводився б так вільно.

Ющенко говорить «мій народ». Але чи спитав він у свого народу згоди на відправлення української зброї до мілітаристської Грузії? Ні. Бо знав: ми – проти. От і виходить: Ющенко з купкою націоналістів – по один бік, а народ – по другий. І між ними прірва.

Микола, м. Ізмаїл:

– Нічого більш непереконливого, ніж заява нашого Президента, мені ще чути не доводилося. Звідки взагалі беруться ці політиканські амбіції? Гадаю, у всьому винне оточення Ющенка, оскільки він сам, на мій погляд, не має якоїсь стратегічної лінії у політиці. Звідси й його вагання.

Хто, як не він, пішов два роки тому на повідку у Юлії Тимошенко і зробив усе для того, щоб відбулися перевибори. А тепер же її ледве чи не останніми словами лає, бачачи, які дрова ламає її команда. Але ж про це його попереджали!

Але треба ж і далі щось доводити. І ось уже пішли сварки з Росією, країною, яка самою долею призначена бути найкращим стратегічним партнером. Таж ні, Президентові (а можливо, не стільки йому, скільки силам, які стоять за спиною його найближчого оточення) так не здається. Найхарактерніше, що Ющенко затіяв антиросійську кампанію напередодні президентських виборів, мабуть, у розрахунку, що це дозволить йому набрати голоси. Не знаю, не знаю. По роботі доводиться бувати і в західних областях України, скрізь чую одне – люди втомилися від усіх цих колотнеч, хочуть стабілізації. А з таким Президентом, як наш, вона навряд чи можлива.

Ганна Петрівна,

пенсіонерка,

м. Ізмаїл:

– Ну що я вам скажу – не розумію я нашого Президента. Усе життя ми були разом, і ось тепер постійні конфлікти із Росією. Навіщо вони потрібні? Впевнена – лише у дружбі із цією великою державою ми зможемо повернути собі усе те, що в нас було. А сьогодні ми, вибачте, третьосортна країна, яка зазирає до рота Америці...