У номері за 13 серпня ц.р. «ОВ» опублікували статтю голови Болградської райради І. Насипаного «Горять лісопосадки під рукотворним вогнем. Як їх захистити?» і запросили найширше читацьке коло обговорити порушену злободенну проблему. Сьогодні її продовжує власний кореспондент «Одеських вістей» Юрій Федорчук.
Не нашкодь сам собі
Цю нехитру заповідь ревно сповідували наші предки упродовж багатьох століть. І сьогодні вона, як ніколи, актуальна і злободенна. Надворі ХХІ століття. Більшість людей, розгубивши на еволюційному шляху всі моральні принципи, живуть під гаслом: «Після мене – хоч потоп!». Красномовні прояви цього – захаращені сміттям лісові насадження та береги водоймищ, безгоспні склади непридатних для використання отрутохімікатів, обвуглені залишки захисних лісосмуг, сплюндровані могили, спалена стерня тощо.
Філософствувати на цю злободенну тему можна довго, але очевидно одне – своєю бурхливою життєдіяльністю наша європейська(!) країна «копає собі могилу». У цивілізованих країнах вже давно навели жорсткий порядок в плані утилізації відходів та збереження природи, а порушення законів карається величезними штрафами та тюремним ув’язненням. І цим правилам підкоряються всі: від простого громадянина до президента. У нас же чомусь вважають, що гори сміття чи іншого непотрібу зникнуть самі собою, землі ж багато, вона все прийме.
Колись подорожні орієнтувалися по степових могилах. Нині, якщо ви заблукали у степу і, їдучи ґрунтовою дорогою, надибали купу сміття, – будьте певні, неподалік село, і ви на правильному шляху. Сьогодні тисячолітні пам’ятники зникли під селянськими плугами, а візитною карткою багатьох населених пунктів Любашівського, Миколаївського, Ананьївського та інших районів області стали несанкціоновані сміттєзвалища, які щоденно поповнюються черговими тоннами відходів. Проблему може зняти спорудження заводів з утилізації сміття. Побудувати хоча б один на декілька районів! Але держава на це не має коштів. Тому звалища забруднюють і, мабуть, ще не одне десятиліття будуть забруднювати навколишнє середовище та підземні води. Час від часу, особливо у спекотну пору, вони самозагоряються або їх підпалюють. Нещодавно біля Фрунзівки доводилося спостерігати, як пожежники чергового разу виїжджали гасити пожежу на звалищі. Вогнеборці відмінно упоралися із завданням. А за десять метрів на жнивному полі завмерли в очікуванні комбайни, бо від їдкого диму не було видно нічого, і вони ще довго не могли почати роботу. Добре, що не було вітру, і він не переніс іскру на сусідню хлібну ниву…
А після жнив повсюди палає стерня. Клубки диму, немов саваном, накривають села, розміщені у низовинах. Люди скаржаться, що не мають чим дихати. А якщо фермер знехтував протипожежною безпекою і не оборав поле, то неконтрольоване вогнище відразу перекидається на лісопосадки. Кілька років тому в урочищі «Слобідське», поблизу смт Миколаївки, вигоріло 10 гектарів лісу. Нині щодня – від одного до п’яти разів пожежно-рятувальний підрозділ Миколаївського районного відділу МНС виїжджає на гасіння сухої рослинності. На недавній апаратній нараді у райдержадміністрації з приводу виконання заходів щодо забезпечення охорони зернових та грубих кормів від пожеж начальник Миколаївського РВ ГУ МНС України в Одеській області Сергій Слабенко доповів, що лише в липні було складено понад 20 протоколів щодо невиконання сільгоспвиробниками приписів Державного пожежного нагляду. Крім того, на гарячому було спіймано працівників кількох фермерських господарств, які підтвердили, що за усної вказівки своїх керівників випалювали стерню. Але це лише поодинокі затримання. А стерня, як горіла, так і горить, незважаючи на рішення Одеської обласної ради щодо заборони випалювання сухої рослинності та післяжнивних залишків на полях. Штраф за такі протизаконні дії коливається від 17 до 51 гривні з простих громадян та від 51 до 170 гривень – для посадовців. Непогано було б до цих незначних сум приплюсувати роботу та витрати пожежників.
Та ці мізерні суми не врятують спалені багаторічні лісосмуги, що захищають степ від суховіїв і були посаджені в середині минулого століття нашими батьками та дідами. Сьогодні мертві дерева, які, можливо, зріжуть на паливо завбачливі селяни, стоять німим докором паліям обабіч багатьох доріг.
Загрожують нам не лише пожежі. Екологічне лихо несуть склади з непридатними для використання отрутохімікатами. Впродовж десятиліть їхні випари загрожують всьому живому. Торік полум’я від стерні підібралося впритул до складу неподалік мальовничого села Коханівки, де зберігається понад десять тонн невідомих хімічних сполук. Районна влада і депутатський корпус Ананьївської районної ради давно б’ються над розв’язанням цієї проблеми, але грошей на утилізацію немає ні в районі, ні в області, ні в Мінекології. А от у сусідньому Любашівському районі вдалося знайти необхідні кошти, затарувати і звезти колишнє колгоспне «добро» у пристосоване для зберігання приміщення, що тепер під охороною, для подальшої утилізації.
На превеликий жаль, понад півтисячі тонн отруйної «хімії» є ще в багатьох районах області. Чимало її зберігається в кількох обладнаних складах, а також «знаменитому» Затишанському хімскладі Фрунзівського району. Але, як не зберігай отруту, вона все одно «просочується» у повітря, і водоносний шар, завдає непоправної шкоди здоров’ю людей.
Екологи давно б’ють на сполох: ми стоїмо на краю екологічної прірви, і залишилося ступити лише кілька кроків, щоб туди впасти.
