ОдесапочаткуХХстоліттябуланелишенайбільшимторговельнимморськимпромисловимікультурнимцентромРосійськоїімперії, алейоднимзголовнихмісткраїни, дестрімкорозвиваласянованатойчасгалузьлюдськоїжиттєдіяльності– авіація. Крім Одеси до таких у царській Росії належали Санкт-Петербург, Москва і Варшава. У Південній Пальмірі мешкала достатня кількість заможних людей, які підтримували розвиток всіляких технічних новинок.
І цілком природним є той факт, що у березні 1908 року тут було засновано перший в імперії аероклуб, з діяльністю котрого пов’язані імена вітчизняних зачинателів льотної справи – братів Михайла, Володимира та Тимофія Єфимових, Сергія Уточкіна та багатьох інших піонерів повітроплавання. Одна з французьких газет опублікувала свого часу фотографію, що стала архівним надбанням. На ній видно скромну могилу на Південному кладовищі у місті Реймсі. Лаконічний напис, викарбуваний на камені, гласить: «Володимир Єфимов, піонер російської авіації. 1877 – 1910».
Російські і болгарські історичні документи розповідають про молодшого Єфимова – Тимофія, одного з перших наших льотчиків, які взяли участь у боротьбі болгарського народу за визволення країни від багатовікового турецького ярма під час Балканської війни 1912 року.
Але найталановитішим пілотом з трьох братів визнано Михайла, який блискуче пройшов навчання льотній справі у всесвітньо відомому французькому авіацентрі Анрі Фармана Мурмелоне і став першим дипломованим російським авіатором, якого французи ємко і тепло називали «мсье Карашо». Єфимов підкорив їхні серця чудовою технікою пілотування аеропланів, сміливістю і одночасно душевною добротою, чуйністю. Ось що писали про його успіхи газети і журнали. «Одесский листок» за 4 лютого 1910 року: «Полеты Ефимова, за которые он удостоен золотой медали, производили сенсацию даже среди авиаторов. О каждом его полете посылались телеграммы даже в мелкие французские газеты».
Журнал «Спорт и наука», другий номер за 1910 рік: «М.Н. Ефимов, первый пилот-авиатор Одесского аэроклуба, совершил целый ряд блестящих полетов на Шалонском поле во Франции. Самым выдающимся считается один из последних, когда он поднялся более, чем на двести метров и на этой высоте летал в течение часа над деревнями и лесами. Из мировых авиаторов только шесть человек: Латам, Полан, О. Райт, Ламбер, Ружье и Ефимов достигли на аэроплане высоты двухсот метров.
Фарман, признав Ефимова самым выдающимся и самым способным из своих учеников, поручил ему обучение пилотажу офицеров французской армии».
Журнал «Воздухоплавание», в редагуванні котрого активну участь брав відомий теоретик авіації, професор Микола Жуковський: «Имя М.Н. Ефимова вписано в историю русского воздухоплавания крупными буквами. Не только по времени он является первым русским авиатором, он первый и в том смысле, что наиболее популярный в России, и в том, что наиболее известный за границей, и в том, что наиболее опытный из всех уже довольно многочисленных русских летунов. Он овладел искусством летания в такой степени, в какой оно доступно природному таланту. И этот авиаторский талант он, безусловно, имеет».
Перші показові польоти після повернення до Росії Михайло Єфимов здійснив у небі Одеси, що стала йому рідною, 8 березня 1910 року. Про це «Петербургский листок» писав: «Счастливы одесситы! На их долю выпало счастье приветствовать первого русского авиатора и им первым удалось восхищаться его дивными полетами. День, когда Ефимов совершил свой первый полет в Одессе, отныне сделается исторической датой для русского воздухоплавания».
Символічно, що першим пасажиром, який піднявся у повітря на «Фармані-4» з іподрома Одеського Бігового товариства, став секретар Одеського аероклубу Артур Анатра. Після приземлення він сказав репортерам:
– Я звик до повітряних куль, але на аероплані зазнав цілком нового відчуття – гордість за людину, яка одержала перемогу над повітряною стихією! Важко передати яке захоплення охопило мене, коли ми відірвалися від землі і плавно попростували повітрям туди, куди хотів авіатор.
Швидше за все, саме після цього польоту у банкіра і спортсмена, котрим був Анатра, виникла ідея створення ремонтної і будівельної бази для літальних апаратів. І вже незабаром на західній околиці міста, поруч з іподромом, почали функціонувати майстерні цього профілю. До жовтня 1912 року тут, зокрема, було споруджено чотирнадцять «Фарманів», три «Блерио» і створювався «Ньюпор». Починаючи нову для себе та й взагалі для всієї держави справу, Анатра чудово розумів, що тільки Військове відомство могло забезпечити більш-менш великими замовленнями авіаційну промисловість, що зароджувалася. Протягом кількох місяців він веде переговори і ділове листування з відповідними підрозділами Головного управління Генерального штабу російської армії. В результаті одеська фірма «Анатра» одержала державне замовлення на 1913 рік на спорудження п’яти літаків «Фарман-16». Це дало можливість розпочати масштабне розширення виробничої бази підприємства. Крім майстерень, що розташовувалися, як вже говорилося, біля іподрому, почали діяти слюсарне і штампувальне відділення на Канатній, механічне – на Французькому бульварі, деревообробне – на Пересипу. А за 12 верст від міста, на Стрельбищенському полі (нині – район аеродрому «Шкільний») взагалі спорудили новий заводський комплекс зі всіма необхідними цехами, складами, ангарами, аеродромом. Для сполучення з Одесою було прокладено залізничну вітку. Тут складали аероплани, створені безпосередньо одеськими конструкторами «Анаде» («Анатра-2») та «Анасаль», у відділенні на Канатній – «Фармани» та «Вуазени», згодом – «Ньюпори», «Морани-Парасоль». Таким чином можна констатувати, що у нашому місті зароджувалося і ставало на ноги не лише вітчизняне повітроплавання, але й авіабудування. Загалом з листопада 1914 по лютий 1917 року в цехах «Анатри» було збудовано майже 300 машин, розроблених як французькими, так і російськими конструкторами. Тут же, після остаточного встановлення радянської влади, у 1923 році було створено аероплан «Хіоні-5», відомий під казковою назвою «Горбоконик». Його вважають першим серійним радянським літаком.
