Якось на вулиці почула, як дівчинка з рюкзачком за плечима сказала жінці, що йшла поруч:
– Мамо, а ти знаєш, які в шкільній їдальні смачні котлети?
– А звідки ти знаєш? – Здивовано запитала мати.
– А мені Валя розповідала. А ще знаєш, коли Максимко обідав, у Влада аж слинка текла. Тож звісно, що смачні ті котлети були.
Трохи помовчавши, дівчинка сказала:
– Мамо, а чому їм дають без грошей їсти, а нам – ні?
Як мати пояснила цю ситуацію дівчинці, не знаю, а от думка про те, що не всі діти мають змогу пообідати в шкільній їдальні, мене стурбувала. Тож вирішила вивчити цю тему.
Найперше із запитанням про організацію харчування учнів звернулася до директорки найбільшої в районі Савранської ЗОШ І – ІІІ ступенів Л.В. Котлярчук. Людмила Василівна люб’язно розповіла, що їдальня працює, і що всі діти початкових класів та пільгового контингенту харчуються безкоштовно, а решта мають змогу купувати їжу за власні гроші. Потім ми побували в їдальні. Саме була перерва, тож біля роздаткового віконечка скупчилися школярі. Ще Людмила Василівна запевнила, що голодним не залишається ніхто, бо менші харчуються на першій великій перерві, а старші – на другій.
– Багато учнів їдять після уроків. Знаючи, що батьки на роботі, вони одразу по закінченні занять заходять до їдальні, і вже ситими йдуть додому, – додала Людмила Василівна.
Здається, все гаразд, але мене трохи насторожила така собі арифметика. У цій школі навчається понад 700 учнів, а разом в їдальні може сісти тільки сто. Якщо навіть врахувати, що є дві великі перерви, то теж не всі зможуть пообідати в шкільній їдальні.
Дещо простіше вирішується це питання у маленьких школах. Там вистачає місць, але не у всіх вистачає коштів.
Ось, наприклад, у Савранському районі на сьогоднішній день навчається понад 2120 школярів, а учнів початкових класів – понад 700, ще десь півтори сотні набереться дітей із малозабезпечених сімей. Кошти на їхнє харчування виділяє держава. Решта мають харчуватись за батьківські гроші. На жаль, у багатьох сім’ях бюджети не дозволяють щоденно видавати їх дітям на обіди. Добре, коли батьки обоє працюють і мають пристойну зарплату, що в селах здебільшого виняток. Чимало є таких сімей, де дохід справді перевищує отой встановлений державою рубіж малозабезпеченості. Але різниця іноді становить всього 5 – 10, а то й три гривні. Як бути тоді?
Голова Савранської райради Микола Васильович Бадюл за те, щоб всі школярі харчувалися безкоштовно, але одного бажання тут мало.
– Наш район дотаційний, тож власних коштів для вирішення цього питання не маємо. Щоб хоч якось полегшити ситуацію, звертаємось до спонсорів, товаровиробників, які, слід сказати, йдуть нам назустріч і відпускають продукти за собівартістю, що здешевлює обіди. Та є ще одна проблема: багато товарів доводиться купувати в магазинах, наприклад, масло вершкове, «Олейна», той же чай, а ціни на них ростуть щоденно.
В Ширяївському районі до розв’язання цієї проблеми підходять інакше. Начальник відділу освіти райдержадміністрації Юлія Станіславівна Шаповалова розповіла:
– Всього в школах району навчається понад 3370 учнів. З них харчуються школярі тільки початкових класів та пільгового контингенту. Батьки дітей, доход сімей яких дуже близький до малозабезпечених, але перевищує його всього на кілька гривень, пишуть заяви про включення до списку на безкоштовне харчування. Дирекція шкіл створює комісію, яка обстежує житлово-побутові умови цих учнів, складає відповідні акти і подає на розгляд в органи місцевого самоврядування. Потім рішення сільської чи селищної рад затверджує голова РДА, а спеціальна комісія затверджує вже самі списки дітей на безкоштовне харчування.
Юлія Станіславівна розповіла також, що в багатьох школах є спонсори, які повністю взяли на себе витрати щодо харчування всіх учнів. Наприклад, ПСП « Маяк» опікується ЗОШ І – ІІІ ступенів села Преображенки, ПП «Демчукове» спонсорує харчування дітей ЗОШ І-ІІ ступенів села Ревове.
Приємно було почути те, що і в Савранському, і в Ширяївському районах гаряче харчування організоване в усіх школах.
Як сказала Юлія Станіславівна:
– В усіх школах готуються перше, друге і чай або компот. Вартість одного обіду по району нині становить в середньому 2 грн. 80 копійок. Варто зазначити, що у нас єдиний постачальник хлібо- булочних виробів – Ширяївський хлібозавод.
Не без гордості показала нам начальник відділу освіти Ю.О. Шаповалова їдальню ЗОШ І-ІІступенів № 2 селища Ширяєвого. І не тому , що тут є щось особливе, чи суперсучасне, а тому, що її відкрито вперше за період існування школи, якій скоро буде 120 років. Коли на початку літа директорка школи Н. М. Шевченко сказала, що має намір в старому, майже зруйнованому, приміщенні колишньої майстерні облаштувати їдальню, багато хто просто на це усміхнулись. Але їй все вдалось. Мізерні кошти, що були виділені із бюджету, плюс великий ентузіазм і наполегливість однодумців Наталії Миколаївни довели справу до логічного завершення. Нині тут харчуються діти початкових класів та пільгового контингенту. А це чимало – 50, із 80 учнів, що навчаються в цій школі. Питання харчування решти дітей теж вивчається дирекцією школи та селищною радою. Зрозуміло, що тут все дуже по-простому: дерев’яні столи, застелені клейонкою та лави. Та хто зна, можливо, для здоров’я вони й кращі, ніж оті сучасні – пластикові.
Приємне враження залишилось і від відвідин ЗОШ І-ІІ ступенів № 3 селища Ширяєвого. Відчувається, що працівники їдальні ретельно готувались до нового навчального року. Вони не просто зробили косметичний ремонт, а ще й оздобили приміщення фотошпалерами із сюжетами улюблених казок та мультфільмів.
Кухар Галина Мусіївна Семенюк разом із директоркою школи Ніною Миколаївною Антонюк обмірковують меню, аби діти навіть в цих, кризових, умовах одержували смачну та поживну їжу.
Дивлячись на кухарів їдалень сільських шкіл, директорів цих невеликих загальноосвітніх закладів, на те, як вони по-материнському вболівають за своїх підопічних, як намагаються їх не тільки навчити, а й нагодувати, подумала, як було б добре, якби й наші вельмишановні урядовці, оті столичні дяді й тьоті, від яких залежить чи їстиме й Владик котлету, чи лише ковтатиме слинку, більш по-людському вирішували освітянські проблеми, зокрема, питання харчування дітей. Тоді матері не доводилось би пояснювати своїй доньці – п’ятикласниці, чому її подружку готують безкоштовно, а їй за обід потрібно платити гроші.
