Що приховано за фасадами не такої вже й малої кількості міських жител? Хто і як живе у них? Скільки драм, скільки болю, безпросвітних злиднів, наркотичного напівзабуття і безпробудного пияцтва, самотності і безвиході приховано там, за зачиненими дверима? Щоб дізнатися – треба побачити, щоб побачити – треба увійти.
Але сьогодні, коли взаємини між людьми стають усе відчуженішими, "ринковими", що переходять переважно на комерційну основу, коли розмиваються традиційні людські зв'язки, зникає взаєморозуміння і взаємодопомога між родичами, сусідами, земляками, входять у ці двері все рідше, та й то, переважно, з обов’язку служби.
Квартирні рейди судових (державних) виконавців і представників різних комунальних структур періодично вносять легкий ажіотаж під дахи старих одеських будинків. Попередження, штрафи, відключення світла, газу або води за несплату і великі борги – мета або результат таких відвідувань. Звичайно, що ні мешканці квартир, ні їхні життєві обставини, не цікавлять таких візитерів.
Але все-таки, іноді у двері можуть постукати й ті, кого все-таки хвилюють долі тих людей, хто живе за цими дверима. Це співробітники Одеського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Одним із завдань її працівників є пошук "соціально неспроможних сімей" і надання їм реальної допомоги.
24-річна Альона Рябчук уже три роки займається цією дуже непростою, головним чином, у морально-психологічному плані, справою. Що це за робота, Альона довідалася, ще будучи студенткою факультету соціальної педагогіки і психології Запорізького університету, коли записалася у волонтери місцевого соціального центру. Вибір професії став невипадковим. Тому, незважаючи на свій зовсім ще молодий вік, головний фахівець центру Рябчук – працівник з досить великим досвідом і стажем. У її пам'яті збереглися сотні зустрічей, розмов, консультацій:
– Після кожного рейду до нас звертаються люди. Хочеться допомогти кожному, зробити все, що я можу. Відбирати дітей у батьків, відправляючи їх до притулку, слава Богу, не доводилося. І, треба сказати, що не завжди неблагополучні сім’ї – це тільки ті, де існують матеріальні проблеми. Часто і серед забезпечених сімей, зустрічаються такі, у яких панує розлад, нерозуміння, жорстокість у взаєминах між дорослими і дітьми.
«Відпрацьовування» неблагополучних
Зазвичай співробітникам міського центру доводиться своїм ходом – на маршрутках або тролейбусах робити рейди за неблагополучними адресами, тому що службового транспорту у них немає.
– Бувало, що бездомних дітей і підлітків, яких ми підбирали на вулиці, доводилося везти до притулку на громадському транспорті, – згадує Альона.
Періодично до роботи соціальних служб долучаються і люди у погонах. Тоді виникають робочі групи, до складу яких входить оперуповноважений кримінальної міліції у справах неповнолітніх, представник міського центру соціальних служб і дільничний інспектор. Міліцейською мовою це називається "профілактичне відпрацьовування неблагополучних сімей".
Останнє спільне "відпрацьовування" правоохоронці і соцпрацівники провадили з 25 серпня по 15 вересня. До одного з рейдів вони запросили і журналістів.
Одними з тих, кого цього разу відвідала Альона Рябчук, у супроводі уповноваженого кримінальної міліції Дмитра Маренченка та дільничного інспектора лейтенанта Володимира Лісніченка, стали Юля та її чотирирічна донька Маша. Молода мама і її донька живуть у невеликій квартирці на вул. Пастера. Юля зізналася, що здогадується, з якої причини потрапила до списку "проблемних сімей", але вважає, що ця причина вже давно у минулому, на сьогодні її життя складається цілком благополучно. Вона працює. Донька ходить до дитячого садка. Словом, все як у нормальних людей. Від допомоги, яку запропонували їй учасники робочої групи, Юля відмовилася, пояснивши, що з усіма своїми проблемами упорується самостійно.
– Найімовірніше, ця сім’я потрапила до нашого списку тому, що Юля самотужки, без батька, виховує дитину, – пояснила Альона Рябчук. – Умови життя, судячи з умеблювання у квартирі, – цілком нормальні. Дитина має свою кімнату. Зовнішній вигляд мами говорить про те, що у неї нормальний спосіб життя. Ми перевіримо інформацію про те, чи відвідує дитина дитячий садок, чи працює мати, і тоді подумаємо, чи слід залишати Юлю у нашому списку.
Протокол будете підписувати?
– Якщо треба, то буду, – на запитання дільничного інспектора відповіла господиня квартири на Дворянській Лариса Григорівна. – А про що протокол? Про те, що я така погана мати? Штраф я платити не буду. У мене немає грошей.
У квартирі по вулиці Дворянській Лариса Григорівна живе зі своїми двома синами -19-річним Владиславом та 17-річним Дмитром. Тільки от те, у що перетворилося їхнє житло, квартирою назвати дуже складно. Гори сміття, обдерті стіни, старі поламані меблі, що захаращують прохід, вибите скло і виламані віконні рами, важкий задушливий запах – було складно повірити, що у таких умовах можуть жити люди.
– Дев'ять років тому помер чоловік. Відтоді я одна виховувала синів, – говорить 52-річна господиня будинку. – Не п'ю, не колюся. Живемо з дітьми на мою мізерну пенсію (я інвалід 2-ї групи загального захворювання) і на гроші, які періодично одержує старший син, підробляючи на будівництві. Грошей на життя, звичайно ж, не вистачає, тому великі борги за газ і світло. Чому у квартирі такий бруд? Я не можу все це прибрати, а діти все обіцяють, але мало що роблять.
Соцпрацівник Альона склала акт огляду квартири, а старший лейтенант Маренченко запропонував забрати неповнолітнього Дмитрика до притулку:
– Там і чиста постіль, і ситно погодують.
Мати заперечила, заявивши, що він і вдома не голодує:
– Не треба нікого забирати. Я їх маленьких нікуди і нікому не віддала. А в травні йому буде 18 років. Він вже не дитина. Краще б ви його і Владика змусили винести сміття, що зібралося, почистити квартиру. Мене вони не слухаються. Але хлопці у мене хороші. Владик от нещодавно кошеня у якогось недоумка, що хотів скрутити голову тварині, відібрав і приніс додому...
Після короткої розмови з Владиславом і Дмитром, Альона Рябчук порадила старшому братові звернутися до них у соціальний центр, пообіцявши допомогти зібрати йому необхідні документи і відправити їх на розгляд до комісії міської ради для надання матеріальної допомоги їхній сім’ї. Владик пообіцяв, що обов'язково прийде, але поки що там так і не з'явився.
– А він і не з'явиться до нас. Знаю з досвіду. Це нам доведеться знову йти до них, – прокоментувала ситуацію Альона Рябчук через чотири дні після візиту на Дворянську...
За інформацією, яку надала журналістам начальник кримінальної міліції у справах неповнолітніх УМВС України в Одеській області Тетяна Семикоп, результатами рейдів стали не тільки акти обстеження житло-побутових умов проживання дітей у сім’ях, профілактичні розмови з батьками, сусідами, родичами неповнолітніх. Понад 50 адміністративних протоколів, складено стосовно тих, хто, на думку соціальних працівників, не виконує свої батьківські обов'язки. Але, мабуть, жодні рейди, жодні протоколи не зможуть виправити стану справ, доки докорінно не зміниться психологія людей, доки не прокинеться у нас почуття відповідальності один за одного і віра у те, що хтось щиро готовий подати тобі руку допомоги.
