З кожним роком потік абітурієнтів, які вступають до навчальних закладів, де готують майбутніх служителів Мельпомени, збільшується, а потім їхні випускники поповнюють театральні колективи. У глядача, який приходить на концерти або вистави і занурюється на декілька годин у чарівну театральну атмосферу, робота артиста, костюмера, декоратора або гримера може здатися чимось на зразок вічного свята. Але в реальності служити мистецтву сьогодні, як і колись – справа далеко не прибуткова, і дуже часто поєднана з багатьма злигоднями навіть на елементарному побутовому рівні. Із проблемами побуту, відсутністю даху над головою, багато працівників культури та мистецтва зіштовхуються і у студентські роки, і прийшовши після закінчення вузу на роботу.
– 161 чоловік із 450 учнів – діти іногородні, 80 відсотків з них, – говорить виконувачка обов'язків директора Одеського музичного училища Олена Бортникова, – родом із різних районів нашої області. Усього ж у старенькому гуртожитку на Мечникова в нас 105 місць. Іногородніх студентів цього року на 1-й курс вступило 62. З них ми змогли поселити лише 37 чоловік. 25 учнів, які також не мають житла в Одесі, залишилися за бортом. Минулого року у подібній ситуації нас зміг виручити директор театрально-художнього училища Сергій Мюльберг. Він поселив 10 наших дітей у своєму гуртожитку, розташованому по вулиці Левітана. Але цього року і він не зміг нам допомогти, у зв'язку із відсутністю вільних місць. Однак з'ясувалося: досить велика кількість кімнат у цьому гуртожитку зайняті тими, хто не має жодного стосунку ні до театрально-художнього училища, ні до театру, ні взагалі до культури...
– На жаль, це так, – підтверджує слова Олени Володимирівни Сергій Мюльберг. – Незважаючи на те, що обидва училища входять до однієї системи, а отже, повинні надавати один одному усіляку підтримку та сприяння, на сьогодні в мене фактично немає такої можливості. Хоча ще декілька місяців тому кілька кімнат повинні були бути звільнені тими мешканцями, з якими не продовжено договір на право проживання. Проте, ніхто з них не має наміру добровільно залишити гуртожиток, – додав директор театрально-художнього училища.
– Можливо, просто треба пояснити людям, які живуть там не за правом, що цей гуртожиток суто театральний. Що в ньому повинні перебувати лише ті, хто обрав своєю професією служіння театру, сцені, включаючи і викладачів театральних, музичних, художніх училищ. Словом, усі, хто присвячують життя мистецтву та культурі, – говорить і директор Одеського театру музичної комедії Олена Редько. – Шкода, звичайно, усіх, хто опинився сьогодні у такій непростій ситуації. Згодна, що примусово виселяти когось із квартири або кімнати просто на вулицю – важко просто по-людськи. З іншого боку, сьогодні фактично на вулиці опиняються й п'ятнадцятирічні підлітки, які приїжджають до Одеси із районів нашої області, вступають до навчальних закладів, але не мають даху над головою. Знаю, як доводиться 15-17-річним студентам, наприклад, із Овідіопольського або Кілійського районів їздити зі своїми досить дорогими музичними інструментами – рано вранці до Одеси, пізно ввечері – назад додому. З огляду на криміногенну ситуацію, це небезпечно. Крім того, дітям просто ніколи добре відпочити та виспатися перед черговими заняттями.
В Одеському театрі музкомедії, яким керує Олена Григорівна Редько, також чимало тих, хто потребує житла. Справа доходить до того, що деяким артистам і музикантам доводиться ночувати в театральних гримерних. Інакше довелося б спати на вулиці.
У нас немає можливості створити нормальні умови для життя усім тим, хто вже працює в театрі, не кажучи про артистів, яких ми хотіли б запросити до своєї трупи з інших міст. В Одесі на сьогоднішній день існує лише один гуртожиток, який має безпосередній стосунок до обласного управління культури і який перебуває в більш-менш непоганому технічному стані. Це гуртожиток по вулиці Левітана. Тому, ми, директори театрів, переконливо і наполегливо просимо усіх, від кого це залежить, швидше упорядкувати гуртожиток для того, щоб там жили лише студенти, викладачі, актори та інші працівники, які мають безпосередній стосунок до сфери культури та мистецтва.
Людей, які прожили у цьому театральному гуртожитку досить тривалий час ( хтось шість, а хтось і дванадцять років), звичайно ж щиро шкода. Вони опинилися у такому незавидному становищі, мабуть, з вини колишніх чиновників, які підписували колись дозвіл або клопотання на вселення. Хоча, не виключаю, що на той час існувала така можливість, були вільні місця. Але ситуація змінюється. І, крім того, люди повинні б самі розуміти, що це житло їм надане було лише як тимчасове, – додала Олена Григорівна.
Думку своїх колег по театральному цеху підтримали директор Російського драматичного театру ім. Іванова Олександр Євгенович Копайгора, директор Українського академічного музично-драматичного театру ім. В. Василька Валентина Михайлівна Прокопенко та директор театру ляльок Осип Михайлович Меркович.
– Сьогодні мені нікуди розселити п'ятьох працівників театру. Гадаю, що якби звільнилися місця в гуртожитку по вулиці Левітана, ми б змогли домовитися із керівництвом училища, і нам, можливо, виділили б хоча б одну або дві кімнати для наших акторів.
Свою позицію стосовно майбутнього гуртожитку, а також його мешканців, які потрапили до списку на виселення, складений адміністрацією гуртожитку, висловив і начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Надія Бабіч:
– Наше управління та управління у справах майна зробили усе, щоб люди, які перебували в гуртожитку на підставі договору, мали нормальні, досить комфортні умови. Сьогодні терміни договорів минули, і власник має право вирішувати, з ким йому продовжувати договірні відносини, а з ким не робити цього. Ми розуміємо, що люди прожили досить тривалий термін. Справді, вони вклали гроші в ремонт цих кімнат. Але за умовами договору, який вони колись підписували, вони орендували не квартири, а ліжко-місця у студентському гуртожитку. Тому, ні про яку приватизацію в цьому випадку мови бути не може. У студентському гуртожитку, як кажуть, за визначенням, не повинні жити сім’ї. Тим більше, гуртожиток цей досить специфічний, тому що при ньому існують і майстерні, і аудиторії театрально-художнього училища. У найближчій перспективі ми бачимо цей гуртожиток, як місце, призначене для тимчасового проживання лише студентської молоді та викладачів, яким потрібне житло. Крім того, ми будемо розширювати можливості гуртожитку і для розселення в ньому студентів музичного училища імені Данькевича. Їхній гуртожиток, розташований по вулиці Мечникова, 48 перебуває в аварійному стані. Ми одержали припис СЕС та служби охорони праці про неможливість проживання там студентів. Зараз робимо усе можливе, щоб діти все ж таки могли в ньому жити: ремонтуємо кілька кімнат і поселяємо туди учнів. Але робимо це, треба визнати, з певним ризиком і для здоров'я дітей, і для себе. Однак іншого виходу немає. Інакше ми втратимо іногородніх студентів. А в них ми зацікавлені насамперед, тому що це ті майбутні працівники культури, які після закінчення училища повернуться додому і будуть працювати там за фахом.
Що стосується сімей, яким запропоновано звільнити кімнати в гуртожитку по Левітана, що належить театрально-художньому училищу, вже ухвалено колегіальне рішення про передачу справи до суду. До закінчення судової суперечки жодних заходів примусового характеру, пов'язаних із виселенням мешканців з гуртожитку, ніхто вживати не має наміру.
