Останнім часом усе частіше в селах нашої області можна спостерігати, як вранці багато місцевих жителів, озброєні мотиками, косами, граблями, вилами та іншими дідівськими «знаряддями виробництва», поспішають у поле. Там вони, як і сто років тому, розпушують ґрунт, знищують бур'яни, заготовляють корм для своєї корівки.
Іноді ці люди їздять своїм транспортом. Найчастіше, це саморобна двоколісна тачка, до якої запряжений ломовий кінь або досить норовистий ослик.
Із господарем такого унікального транспорту в одному із сіл Арцизького району і наважився поговорити. На щастя, він виявився досить говірким і ніби очікував на таку зустріч, щоб виплеснути накипіле за багато років.
– Куди шлях тримаємо? – запитав я.
– Ідемо обробляти свої гектари, – пояснив літній чоловік, – не можемо ж їх залишити, щоб бур'янами заросли.
– А багато у вас землі?
– Два паї на 5 гектарів.
– А чому не віддаєте в оренду?
– Яку оренду?! Місцеві фермери відмовляються брати додаткові ділянки, а заїжджі лише шкоди землі завдають. Та й оплати майже ніякої. Наобіцяють багато, а як урожай зберуть, то тільки ми їх і бачили. Спасибі, один відгукнувся та допоміг засіяти поле кукурудзою…
– А тяглова сила – цей ослик? Скільки ж у ньому кінських сил?
– Він у нас міцний, у чабанів купували. Вважайте, що чверть коня замінює.
Чверть коня… Одразу згадалося оповідання відомого письменника Гліба Успенського із такою назвою. Спеціально перечитав. Але там описана картина ще за часів царської Росії. А зараз надворі начебто двадцять перше століття…
Щороку перед посівною говоримо про десятки тисяч тракторів, про багато тисяч сівалок і ґрунтообробної техніки. А в жнива – про ті ж тисячі комбайнів.
Але якщо уважніше підійти до цифр, то з'ясовується зовсім інша картина. Скажімо, за десять останніх років в області було списано 5254 трактори, а закуплено майже удвічі менше.
Але це ще не уся проблема. В Україні понад 80 відсотків основних технічних засобів експлуатуються за межами розумних амортизаційних та економічно доцільних термінів. А понад 60 відсотків тракторів і комбайнів перебувають в експлуатації понад 20 років. У цих машинах, латаних і перелатаних, вже нічого «рідного» практично і не залишилося.
Така ж картина і в Одеській області. Хіба що в нас навантаження на один зареєстрований трактор і комбайн, набагато вище, ніж у середньому по країні, і досягло відповідно 191 і 341 гектара. Навіть неспеціалістам зрозуміло, що за таких обсягів про своєчасне виконання різних польових робіт не може бути й мови. Що спостерігається і при сівбі ранніх зернових та бобових навесні й озимих – восени. Та й збирання зерна за допомогою залучених комбайнів не завжди розв’язує проблему своєчасних жнив без втрат.
Не можна сказати, що в країні не вживають заходів щодо збільшення та відновлення машинно-тракторного парку. Але вони мають явно однобічний та малоефективний характер. Скажімо, по Україні для цього необхідно 35 млрд гривень на рік, по нашій області – 2 млрд. Звичайно, такої допомоги село ніколи не бачило. А минулого року усілякі компенсації за куплену техніку практично були зведені до нуля.
Натомість є Постанова Кабінету Міністрів від 11 березня 2009 року «Про розширення внутрішнього ринку продукції вітчизняних підприємств машинобудування для агропромислового комплексу». У цьому документі ще раз підкреслюється, що державна підтримка виявляється лише у разі придбання рідної української техніки та устаткування. Хотілося і покупців «прив'язати» до заводів, і самі підприємства зміцнити, простимулювати пошуки нових сучасних модифікацій сільгоспмашин.
А на ділі вийшло навпаки. Попит справді стрімко зріс, але лише на іноземну техніку. Причому на таку, що вже була у вжитку. Так, тих же тракторів почали купувати у 6 разів більше, комбайнів – удвічі. А на обіцяні 30 відсотків компенсації мало хто спокусився.
Ми неодноразово цікавилися у керівників відомих господарств, у того ж Героя України Володимира Видобори: чому цілі райони ігнорують таку можливість придбати техніку із солідною компенсацією їхньої вартості? І почули майже ту саму відповідь: вироблена в країні сільськогосподарська техніка – це вчорашній, а то й позавчорашній день технічної думки.
У нашій країні, за оцінкою експертів, кожна п'ята одиниця із номенклатурної техніки, що користується підвищеним попитом, взагалі не виробляється на діючих заводах.
Тому Кабінет Міністрів під тиском аграріїв ухвалює вже інше рішення – від 23 грудня 2009 року «Про затвердження переліку нової сільськогосподарської техніки та обладнання іноземного виробництва, аналоги яких не виробляються в Україні, та які придбаються сільськогосподарськими підприємствами у 2009-2010 роках через механізм здешевлення середньострокових та довгострокових кредитів».
Чи допоможе це інтенсивніше оновлювати машинно-тракторний парк, говорити ще рано. Хоча стрімке збільшення у кілька разів бюджетних коштів на допомогу селу подає такі надії. Але ситуацію, що склалася, одним роком не виправити. До цього потрібно додати, що ціни на ту ж техніку, насамперед, важкі трактори та комбайни, так зросли, що вони не під силу не те що фермерам і одноосібним господарствам, але навіть великим успішним агропідприємствам!
А навіщо мені ці махини, скаже фермер або самотній господар, на моїх гектарах і міні-техніки досить. Але де вона?
– Обіцяли цілий шлейф таких машин, – пояснює голова обласного об'єднання Асоціації фермерських господарств і приватних землевласників Григорій Афанасьєв, – але, крім одного міні-культиватора, нічого іншого так і не випустили.
До речі, про наші заводи, які виготовляють сільгоспмашини. Вже стало зрозуміло, що й державні акції їм не допомогли збувати свою малопродуктивну техніку. І деякі з таких підприємств вже оголосили себе банкрутами.
…Чим же заспокоїти мого співрозмовника, з яким зустрілися на сільській дорозі? Трактори, комбайни, іншу техніку йому не купити. Обіцяних міні-агрегатів, як видно, теж не дочекатися. Одна надія, як і в героя Гліба Успенського, отримати коня.
Але й вони теж у великому дефіциті. Їх з кожним роком усе менше й менше. У розпорядженні населення залишилося всього 16,7 тисячі голів. Як бачимо, і тут до чверті коня в одному селянському дворі явно не дотягуємо…
