Відома українська літераторка Оксана Забужко репрезентувала в Одесі свій новий роман «Музей покинутих секретів».
Колись нашумілий роман письменниці «Польові дослідження з українського сексу» обдурив довірливих читачів: вони і подумати не могли, що у книжці знайдуть зовсім мало сексу, але багато філософії.
Як стверджують критики, новий роман письменниці, над яким вона працювала близько 7 років, важко визначити у жанровому плані. Це і сімейна сага, і історичний детектив, і містичний трілер, і романтична любовна історія.
За твердженням самої Оксани Забужко, книжка має кілька сюжетних ліній, які тільки із середини роману починають чітко вимальовуватися. І лише тоді читач розуміє, що до чого.
– Усі ми у дитинстві закопували у землю «секретики», щось строкате, гарне на шматочку фольги, прикривали скельцем, – говорить Оксана Забужко. – Сенсу у цих діях немає жодного. Тому одна з героїнь мого роману висуває свою гіпотезу про походження «секретиків», дехто навіть поспішив оголосити її науковою. Швидше за все, така гра з’явилася після того, як люди навчилися ховати у землю від більшовиків різні цінності, зокрема ікони у дорогоцінних окладах під склом...
– Минулому абсолютно наплювати, знаємо ми про нього чи ні, воно впливає на наше сьогоднішнє життя незалежно від цього, – далі говорить автор. – Але що менше ми знаємо про своє минуле, то гірше для нас. Зі смертю нічого не закінчується. Працюючи над книжкою, я записувала спогади жінок, які були репресовані. Їхніх дітей відбирало НКВС і відправляло до дитячих будинків, змінюючи їм імена і прізвища, щоб батькам неможливо було знайти. Це один з найжахливіших злочинів проти людства. Марічка Савчин відшукала свого сина, коли їй було вже 84 роки, а йому – 62. І останнім материнським подвигом виявилося рішення не відкривати йому правду. Щоб не травмувати свідомістю сумного факту, що людина прожила не своє життя...
Оксана Забужко говорить, що, приїхавши до Одеси з холодного і вологого нині Києва, відігрілася тілом і душею.
– У вас зовсім надзвичайна середземноморська атмосфера, чого варті одні вивіски, – посміхається письменниця. – Мене вразила, наприклад, така: «Пані Аптека». Я насамперед подумала, що йдеться про якихось панів. Але тоді при чому тут аптека? А потім зрозуміла, що мається на увазі пані, тобто «госпожа». Далі – більше. І ти ідеш і смієшся до наступного рогу, на якому читаєш: «Сладка Хатка». Такий собі «багатонаціональний борщ», що був характерний для Одеси дореволюційної...
Письменниця сподівається приїхати ще раз до нашого міста. І візит буде пов’язаний з творчістю чудового одеського композитора Кармелли Цепколенко, яка написала хоровий твір на мікропоему-триптих київського автора «Історія єресі».
– Це невід’ємна частина розвинутої поетичної культури. Будь-яка нація зберігає голоси своїх поетів. Мало хто знає, що збереглися записи голосу Лесі Українки, щоправда, вона не вірші читає, а співає народні пісні. У цьому їй допоміг чоловік, фольклорист Климент Квітка.
У межах свого візиту до Одеси письменниця репрезентувала також аудіокнижку «Оксана Забужко читає свої вірші». І сподівається на розвиток такої продукції на літературному ринку України. Адже аудіокнижки на захід від Чопа стали цілком звичайним явищем.
– Ми звикли порівнювати себе з тими, кому гірше, ніж нам. Проте принаймні п’яти мільярдам людей на планеті живеться куди важче, ніж українцям, – такими словами завершила свою зустріч з читачами столична гостя.
