«Талісман» Кілійського району
Уже усі розійшлися, а у кабінеті Тетяни Спиридонівни все горіло світло. «Цікаво, що можна робити допізна, коли всі діти давно сидять вдома?» – думав сторож школи мистецтв, сидячи у своїй кочегарці.
Нарешті світло у вікні згасло, з приміщення вийшла струнка жінка. Зробивши кроків десять по доріжці, вона раптом зупинилася під світлом ліхтаря і... затанцювала. Сторож прилип до вікна: «Ну, і дивачка ця Вишнякова!» А вона труснула кучерями, тупнула ніжкою – ні, щось не так! І знову пішла, пішла притупувати та припліскувати. Доросла жінка, а поводиться ну як дівчисько! А, можливо, такою і повинна бути людина мистецтва – з дитячою безпосередністю і чистотою?
Тетяна Вишнякова працює викладачем класу хореографії у Кілійській дитячій школі мистецтв і керує зразковим хореографічним ансамблем «Талісман». Цього навчального року старша група ансамблю посіла перше місце в обласному конкурсі дитячої танцювальної творчості. Але ж, відверто скажемо, перевершити відомі колективи з Одеси, Ізмаїла, Южного було ой як нелегко!
– Ця перемога – закономірний результат роботи керівника ансамблю Тетяни Вишнякової, – говорить начальник відділу культури Кілійської райдержадміністрації Лідія Опаріна. – Наш «Талісман» стрімко зростає. Уже за перші три роки роботи цей колектив заслужив звання зразкового. Важливо те, що у хореографічній школі Вишнякової підростають середня і молодша групи, які активно виступають на районних святах, тішать нас до сліз і подають великі надії.
У Кілії учасницю хореографічного ансамблю «Талісман» впізнають по ході. Струнка спинка, голівка трохи піднята, чоло світиться посмішкою Джоконди – від такої дівчини очей не відвести! Втім, в ансамблі Вишнякової багато хлопчиків і юнаків – на заздрість усім іншим колективам. Уміє Тетяна Спиридонівна знайти до них підхід.
У репертуарі «Талісмана» – найрізноманітніші постановки: від жовторотих танцюючих каченят до хвацьких джигітів з кинджалами. Ансамбль – окраса кожного свята міського і районного масштабів. До хореографічного класу Вишнякова приймає усіх охочих – було б прагнення працювати, танцювати. Тому дирекція школи мистецтв пішла на те, щоб виділити додаткове приміщення і переобладнати його під хореографічний клас.
– Мені здається, останнім часом люди почали серйозніше ставитися до «несерйозних» речей, – говорить Тетяна Спиридонівна. – Є діти, які вирішують професійно займатися хореографією, що було немислимо років, скажімо, 10-15 тому. Танцюристи потрібні не лише на естраді, у театрах. Відкриваються усілякі танцювальні клуби для дорослих – одні із захопленням опановують східні танці, другі – латиноамериканські. Подивіться, скільки на телебаченні з'явилося шоу, пов'язаних з хореографією. Деякі дорослі вважають за необхідне віддати до хореографічного класу дитину вже трирічну. І щоб неодмінно, коли виросте, танцювала мазурку, менует і полонез. Як писав Платон: «Справжня освіта включає вміння гарно співати і танцювати». А молодь! Сквер-данс, Hip-Hop, брейк-данс... І скрізь потрібні професійні хореографи. Деякі молоді фахівці, закінчивши училища або інститути культури, намагаються влаштуватися на пасажирські лайнери, де танцюють для туристів: заробляють, а заодно і світ пізнають. Словом, професійне заняття хореографією у наш час – це вже перспективно.
І все-таки про «перспективи» віддані слуги Терпсихори думають в останню чергу. Адже танець – це спосіб висловити найглибші душевні почуття. Тетяна Спиридонівна зрозуміла це ще юнкою, коли стала учасницею художньої самодіяльності. Тоді в Кілійському районному будинку культури працював Анатолій Федорович Кондур, який вів гурток танців.
– Не можна сказати, що справа була поставлена розмірено і методично, – говорить Вишнякова, – але Анатолій Федорович працював зі справжнім циганським вогником! Він умів організувати літні семінари, а, простіше кажучи, виїзд колективу на відпочинок з усіма його атрибутами – багаттями, юшкою. І як тут не затанцювати? Ось де був справжній політ душі та тіла! Саме тоді я закохалася у циганський танець.
У студентські роки Тетяна виступала у складі ансамблю народного танцю «Дністер» (Білгород-Дністровський). Повернувшись до рідної Кілії молодим фахівцем, 12 років пропрацювала у Центрі дитячої творчості, а останні 8 років створює авторські хореографічні постановки у стінах ДШМ. У неї – 7 класів. Це учні від 6 років і старші. Щороку – 10 – 12 нових постановок, тому що репертуар повинен розвиватися. Щороку «Талісман» бере участь у 40-50 концертах. Керівник ансамблю, як ви розумієте, живе на роботі.
– Звичайно, наша проблема – відсутність у районі досить просторої сцени, – говорить хореограф. – Навіть у районному Будинку культури ми можемо ставити танець тільки на шість пар – більше просто не вміщується. Костюми придумуємо і шиємо самостійно. Я дуже вдячна батькам, які підтримують ансамбль матеріально. Особлива вдячність – нашому костюмерові Галині Андріївні Ігнатьєвій, її донька ходить у «Талісман»: вона шиє костюми за символічними цінами. У нашому арсеналі вже понад тисячу костюмних одиниць. Мені пощастило з акомпаніатором – на заняттях нам грає Наталя Яківна Сайфуліна. І, звичайно, ми у всьому знаходимо підтримку директора ДШМ Олександра Івановича Кройтера.
Життя ансамблю – це не лише виснажливі, до сьомого поту уроки (як говорила Галина Уланова, лише праця може створити легкість, красу і натхненність). «Талісман» часто виїжджає на конкурси, фестивалі, гала-концерти. Київ, «Містерія денс» –
3-тє місце. Ялта, «Зоряний експрес» – 2-ге місце... Поїздки діти сприймають як свято, як можливість побачити світ, знайти нових друзів. Словом, «Талісман» для юних кілійців – це цікаве, повноцінне життя.
Але чомусь під час нашої розмови Тетяна Спиридонівна знову і знову повторювала:
– Я нічого особливого не роблю, просто працюю.
…Уже всі розійшлися, а в кабінеті хореографа все горіло світло. «Ну, і дивачка ця Вишнякова!» – думав сторож школи мистецтв, сидячи у своїй кочегарці.
Яке це щастя, коли поруч з нами живуть і творять такі «диваки»!
Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», м. Кілія
Щоби не вмирала пісня...
– У чому секрет вашої молодості? – запитав я учасників творчого вечора-зустрічі, який називався: «Головне у житті – серцем не старіти». Він пройшов цими днями в Будинку культури селища Суворового Ізмаїльського району.
– У любові до пісні, – такою була відповідь.
…Один з найдавніших в Ізмаїльському районі чоловічий вокальний ансамбль «Плясковица» був створений у 1968 році небайдужими молодими людьми.
– Наш колектив, – розповідає його керівниця, вона ж – директорка БК Ірина Далакова, – був широко відомий і в районі, і в області. Ми не раз здобували призові місця на різних конкурсах і фестивалях. На жаль, через деякі обставини «Плясковица», скажемо так, обмежила свою діяльність. Але не перестала існувати! І гучно заявила про себе рік тому на концерті, присвяченому 50-річчю нашого Будинку культури. Це і стало першим кроком до відродження колективу.
Забігаючи наперед, скажемо, «Плясковица» ні в чому не втратила своєї чарівності і майстерності, порадувавши нарівні з іншими учасниками зустрічі майстерним виконанням популярних і нині пісень минулого.
– Ми раді вашому запрошенню на цю творчу зустріч. Сподіваюся, вона послужить новим зарядом для вічної молодості душі, – сказала Лідія Остапенко, старійшина колективу «Веснянка» із сусіднього села Першотравневого. – Раді зустрічі зі старими друзями. І тому, що не вмирають пісні нашої молодості. Нині разом з нами співають і наші діти, яким ми насамперед намагаємося прищепити любов до пісні.
Чотирнадцять років носить звання народного вокальний колектив «Журавушка» зі Старої Некрасівки, яким керує заслужений працівник культури України Олена Фірсова. Відрекомендовуючи колектив, одна з його учасниць, О.А.Онуфрієва, сказала так:
– У нашому ансамблі наймолодшій учасниці – сорок, а найстаршій – 70. Але наша старійшина завжди каже: «Ой, дівчата, так у сімдесят років, та ще й з піснею, життя тільки починається!»
Розповіли про себе представники ще одного творчого колективу із селища Суворового. Йому усього три роки. Назву придумали таку: «Какие наши годы».
…Зустріч із перших хвилин була насиченою якоюсь особливою душевністю. Ведучий та його юні помічники із гуртка художнього слова «Оптиміст» відкривали одну тематичну сторінку за другою. І першою стала – «Вклонімося великим тим рокам», присвячена 65-й річниці Великої Перемоги.
Звучали того дня і пісні про любов, жартівливі, а також спогади, смішні історії.
– Сподіваюся, сьогодні тут, у нашому БК, народилася нова традиція, – сказав ведучий. – Традиція зустрічей, які дають новий заряд для творчого довголіття, для молодості душі. Для того, щоб у наших серцях ніколи не помирала гарна пісня.
Євген Маслов,власкор «Одеських вістей»,с. Суворове, Ізмаїльський район
