Cправу Гонгадзе... знову розкрито
Єдиним замовником убивства журналіста вирішено відтепер вважати Юрія Кравченка
За 2 дні до 10-ї річниці зникнення засновника інтернет-газети «Украинская правда» Георгія Гонгадзе і за 3 дні до завершення процесуального терміну, протягом якого можна висунути звинувачення замовникам злодіяння, Генеральна прокуратура України офіційно оголосила про завершення досудового слідства у справі колишнього генерал-лейтенанта міліції Олексія Пукача. Відповідно до матеріалів прокурорських, наказ вбити «неслухняного» інтернет-журналіста генералові Пукачу віддав тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко.
У середу мати загиблого Леся Гонгадзе, його вдова Мирослава Гонгадзе (нині телеведуча «Голоса Америки») та їхні адвокати одержали можливість розпочати ознайомлення з матеріалами справи згідно зі ст. 217 Кримінально-процесуального кодексу України. Колишній майор Управління державної охорони Микола Мельниченко, як це не здасться дивним, завершенням багатоденної праці аж ніяк не потішений. Більше того, ключовий свідок, якого цілодобово охороняють бійці спецпідрозділу «Альфа» Служби безпеки України, має намір взагалі відмовитися від дачі свідчень у суді. На думку Мельниченка, розслідування справи Генеральна прокуратура вела «неефективно» і причиною цьому було небажання трьох глав держави – Леоніда Кучми, Віктора Ющенка та Віктора Януковича – докопатися до істини у цій до краю заплутаній історії. Притому що явних перешкод слідству обидва Віктори нібито б не створювали.
– Я не вірю, нібито колишній керівник МВС з власної волі міг дати наказ убити журналіста, – говорить Мельниченко. – Він виконував ті накази, які йому віддавалися. Наскільки мені відомо, Пукач дав свідчення, які чітко вказують на Кучму та Литвина. Проте для того, щоб Кучму і Литвина притягли до відповідальності, потрібні переконливі докази їхньої провини. Крім моїх записів, незаперечних доказів немає.
Читачі «ОВ» напевно пам'ятають основні віхи цієї десятилітньої «епопеї». Вона взяла старт пізнього вечора 16 вересня 2000 року у будинку на київській вулиці, де жила головний редактор «Украинской правды» Альона Притула. Георгій, її найближчий соратник з опозиційного електронного ЗМІ, залишив квартиру Притули після 22 години і звично «проголосував» на тротуарі. До потенційного клієнта одразу під'їхала на вигляд респектабельна машина. Георгій, який нічого не підозрював, назвав адресу, за якою приватник повинен був його відвезти, і сів на заднє сидіння салону (переднє нібито було зламане). Туди ж через кілька секунд заскочило троє кремезних чоловіків...
Як з’ясували слідчі ГП ще у 2003 році, стеження за журналістом, який викривав тодішнього Президента Леоніда Кучму та його найближчих соратників, було доручено найдосвідченішим оперативним співробітникам міліцейської розвідки. Гонгадзе, починаючи з літа-2000, відчував за собою «хвіст», писав з цього приводу заяви до міліції та прокуратури, одержуючи звідти стандартні відписки. Офіцери ж Головного управління кримінального пошуку МВС трудилися не тільки завдяки вродженому (набутому) «українському патріотизму». Усім їм, у разі успішного проведення «оперативних заходів», були обіцяні підвищення по службі та солідні преміальні.
…Вдосталь познущавшись над довірливим пасажиром «тачки», міліціонери відвезли його до лісопосадки за межами міста Києва. Там Олексій Пукач, керівник ГУ кримінального пошуку, не зміг відмовити собі у задоволенні власноручно задушити молодого чоловіка, батька двох донечок-близнючок. Як пізніше пояснював сам Пукач, до цього вчинку його спонукало «помилкове розуміння службового обов’язку»...
Спочатку пошуком Гонгадзе (або його тіла) займалися винятково друзі журналіста. На початку листопада у Таращанському лісі був виявлений обезголовлений труп, який, однак, був упізнаний як труп Гонгадзе. 28 листопада з трибуни Верховної Ради у виконанні лідера українських соціалістів Олександра Мороза прозвучали одкровення Леоніда Кучми, глави Адміністрації Президента Володимира Литвина, керівників СБУ та МВС Леоніда Деркача та Юрія Кравченка, які шокували українське суспільство. Їхні неприємні висловлювання на адресу Гонгадзе, що містили, зокрема пропозиції його фізичного усунення, нібито записав на майстерно захований під президентським диваном цифровий диктофон майор УДО Микола Мельниченко. На час оголошення Морозом «убійного компромату» на свого головного політичного супротивника, Кучму, м-р Мельниченко вже перебував поза межами України. «Потрібні люди» допомогли переправити «чесного офіцера» через Чехію до Австрії.
Згодом Мельниченко подвизався у «клієнтах» відомого Бориса Березовського. До того часу доки російський олігарх-втікач не перестав відвалювати за розшифровувані диктофонні записи величезні, як для колишнього офіцера УДО, суми. Охолодження інтересу БАБа до міні-дисків пояснювалося просто: авторитетні фахівці, серед яких були колишні співробітники Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації, визначили на деяких дисках сліди «комп'ютерного шахрайства». Коли оригінальний запис навмисне стирався, а на його місце наговорювався потрібний певним політикам текст...
Справа за статтею «навмисне вбивство» Генеральна прокуратура України відкрила тільки наприкінці лютого 2001 року. У липні ГП очолив Святослав Піскун, який пообіцяв повно і всебічно розслідувати резонансну справу. 22 жовтня 2003 року С. Піскун розпорядився заарештувати генерала Пукача, передбачуваного виконавця злочину. Проте 29 жовтня Президент Леонід Кучма усунув Святослава Піскуна з посади. Всі звинувачення з генерала Пукача було знято. У листопаді його відпустили із СІЗО під підписку про невиїзд і він незабаром зник.
Після тріумфу опозиції, яка прийшла до влади в результаті «помаранчевої революції», Мельниченко повернувся до України. І навіть балотувався до Верховної Ради від однієї маргінальної партії.
Слідство ж у справі про зникнення Г. Гонгадзе, відновлене з ініціативи нового Президента Віктора Ющенка, йшло семимильними кроками. Уже в березні 2005 року Генпрокурор Святослав Піскун не без задоволення доповів пресі: офіцери міліції Протасов, Костенко та Попович, виконавці вбивства журналіста, заарештовані, екс-глава МВС генерал внутрішньої служби України (спеціальне звання відповідає військовому званню генерала армії – авт.) Кравченко не далі як завтра буде допитаний слідчим ГП.
На жаль, найбільш шанований Президентом Кучмою міністр до Генпрокуратури не зміг з'явитися з досить поважної причини. Вранці 4 березня на своїй дачі у Кончі-Заспі його вбили двома пострілами у голову. 24 травня того ж року Генпрокуратура оприлюднила висновок, відповідно до якого причиною смерті Кравченка було... самогубство.
І політики, і журналісти протягом наступних років називали різні версії усунення Юрія Кравченка. Зокрема «замовлення», що виходило від досить високопоставлених держдіячів. Тих, хто насправді міг віддати наказ «замочити» Георгія Гонгадзе.
У липні 2009 року у с. Молочка Житомирської області співробітники СБУ затримали Олексія Пукача. Генерал-втікач уже на перших допитах показав: наказ на фізичне знищення Георгія Гонгадзе віддав йому глава МВС Юрій Кравченко приблизно 13-14 вересня 2000 року.
Мабуть, Генеральна прокуратура не побажала ускладнювати життя ні їм, ні собі. Єдиним «замовником» убивства Георгія Гонгадзе фігуруватиме Юрій Кравченко. Іншими словами, слідство завершено і про інших фігурантів гучної справи доцільніше буде забути. Бажано назавжди.
Олег БАЗАК,
м. Київ
Ніна Карпачова: «Справу Гонгадзе не можна вважати закритою»
Позавчора в конференц-залі столичного готелю «Експрес» пройшла міжнародна конференція «10 років потому – убивство Георгія Гонгадзе не розкрито: пошук нових шляхів боротьби з безкарністю». Прес-служба Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини передала в розпорядження «Одеських вістей» текст виступу омбудсмена України Н. Карпачової, який не був озвучений з поважної причини: 16 вересня за участю Президента Віктора Януковича в Києві проходив Х позачерговий з'їзд суддів України.
«Україна залишається серед країн, де професія журналіста – одна із найнебезпечніших, – йдеться в документі. – Як свідчать дані Національної спілки журналістів України та міжнародних правозахисних організацій, за час незалежності загинуло понад 40 представників вітчизняних ЗМІ, в основному – при виконанні професійних обов'язків. У мартирологу тих, хто власним життям заплатив за свободу слова, справа Георгія Гонгадзе, що набула міжнародного резонансу, стала й болем, і ганьбою держави Україна.
Відкривши у вересні 2000-го провадження в справі Георгія Гонгадзе, омбудсмен уперше в практиці українського судочинства виступила в лютому 2001-го як учасник судового процесу й захистила право матері журналіста Лесі Гонгадзе вважатися потерпілою стороною в кримінальній справі.
Протягом майже 10 років я, підтримуючи Лесю Гонгадзе, неодноразово зверталася щодо захисту її прав до Генерального прокурора України.
У 2005 році Уповноваженим щодо прав людини під час виголошення доповіді у Верховній Раді України відзначалося: «Доки не буде знайдена голова загиблого журналіста, доки стражі правопорядку не розкриють цей моторошний злочин, не знайдуть замовників і виконавців, доти міжнародний престиж держави буде залишатися, немов «вершник без голови».
Омбудсмен не залишає поза увагою будь-які нові подробиці розслідування справи Гонгадзе. Зокрема, 15 вересня 2010 року Уповноважений щодо прав людини направила Генпрокурору листа, у якому наполягає на ретельній перевірці повідомлення мас-медіа про те, що в 2009 році поруч із «таращанським тілом» були виявлені рештки 12 невідомих осіб.
Що ж стосується останніх заяв представників Генеральної прокуратури про встановлення замовника злочину проти Георгія Гонгадзе, то позиція омбудсмена України залишається незмінною: «Доки не будуть притягнуті до суду всі замовники злочину проти Георгія Гонгадзе, справу не можна вважати закритою». «Другим Гонгадзе» ризикував стати головний редактор газети «Евпаторийская неделя» Володимир Лутьєв, за відновлення прав якого на життя, волю й професійну діяльність омбудсмен разом з журналістським співтовариством боролася протягом шести років.
Вважаю, що в Україні відсутня ефективна система гарантованої безпеки журналістів при виконанні ними професійних і службових обов'язків. Тільки в серпні 2010 року мною відкрито відразу два провадження щодо розбійного нападу на головного редактора житомирської районної газети «Сільське життя» Валерія Івановського з нанесенням йому ножових поранень і зникненню за невідомих і не з'ясованих дотепер обставинах головного редактора харківської газети «Новий стиль» Василя Климентьєва. У зв'язку із цим у моєму зверненні до Генерального прокурора України Олександра Медведька була висловлена стурбованість у зв'язку з загрозою повноцінної реалізації конституційного права на свободу слова й інформації, на вільне висловлення поглядів і переконань, на життя й здоров'я журналістів при виконанні ними професійних обов'язків. Мене, як омбудсмена, тривожить втручання в редакційну політику власників і менеджменту мас-медіа на догоду кланово-комерційним інтересам. Тому рішуче вимагаю якнайшвидшого створення в Україні Громадського телебачення й радіомовлення, першочерговим завданням якого повинне було б стати задоволення інформаційних, культурних і освітніх потреб суспільства.
Переконана: стан свободи слова є критерієм дотримання й забезпечення всіх інших свобод, а тому й надалі підтримуватиму акції солідарності журналістів, їхні ініціативи зі створення незалежних професійних спілок і об'єднань для захисту конституційних прав і колективної відсічі всім наступам на свободу слова.
Вірю, що пильна увага міжнародних правозахисних організацій до розслідування всіх обставин загибелі Георгія Гонгадзе не дозволить поховати цю резонансну справу.
