У номері «ОВ» за 16 вересня 2010 року у розділі кримінальних новин було надруковано повідомлення про трагедію, що сталася у селі Білиному Балтського району на початку осені. Минув місяць...
Слідство завершилося швидко у зв'язку з очевидністю злочину. І зараз судді знайомляться з матеріалами справи. Здається, і для винесення вироку багато часу не знадобиться, оскільки вина 55-річного душогуба у наявності. Страшна вина! Чи знайдеться адвокат, який погодиться захищати його, як того вимагає процесуальна норма?
Під час затримання злочинець, щоб уникнути покарання, зробив спробу самострілу. Але його врятували лікарі. З реанімаційного відділення Балтської райлікарні переправлений до слідчого ізолятора. Відповідатиме за усієї суворості закону. І людського суду.
«Дядько Паша»
У невеликому зеленому селі, з його патріархальними звичаями, ніхто і подумати не міг, що приводом до вбивства Інни, якій виповнилося 31 рік, стануть жадібні амбіції її колишнього чоловіка Павла. Почалося все із звертання жінки до суду з проханням стягнути з нього аліменти за двох дітей, народжених у шлюбі. Свого часу у РАГСі, як заведено, подружжю побажали бути разом у горі і радості. Але розділяти важкі дні турботи про малят Павло не захотів. Він повернувся у свій самотній дім, щоб жити там дрімучим життям, як у лігвищі. Про те, що дітям, які ростуть, потрібно купити одяг, портфелі, кросівки, він і не думав. Але від молодшого, хлопчика, якого також назвали Павликом, вимагав, щоб той телефонував йому іноді по мобілці, – це гріло його самолюбство. Втім, допомагати синові, у якого не було грошей на поповнення рахунку, теж не збирався.
А хлопці тяглися до вітчима. Сашко був молодший від Інни на 5 років, але вони одружилися. Про колишнього чоловіка він, звичайно, знав, але через вроджену у селах повагу до старшого називав його «дядько Паша».
Тільки не про нього була мова тихого теплого вечора, коли молодята за вечерею ділилися враженнями про свої спільні справи в агрофірмі, де обоє працювали. Про те, що хлопчики ще граються, а уже настав час навчатися. І ще – про своє майбутнє маля, оскільки через два місяці Інну уже час було везти до пологового відділення.
Подружжя жило без значних статків. От Інні і підказали, що нічого церемонитися, а потрібно стягнути аліменти, на одержання яких вона мала повне право за законом.
Чорне дуло смерті
…І от ідилію вечора порушив стук хвіртки. Що за непрошений гість? Втім, люди тут мирні, привітні і за звичаєм не відмежовуються від сусідів замками і засувами. Тому в Інни і старшого сина Івана, який пішов з мамою подивитися, хто до них ступив на поріг, навіть думки не виникло, що незваний візитер може увійти до чужого будинку зі злістю та агресією.
Але Павло-старший, а це був він, заявився з лицем, перекошеним від люті. Вийшов і Сашко. Але доброзичливе ставлення до оточення часом буває наївним. Тому поганого він подумати не міг: вирішив, що «дядько Паша» за синами скучив. Проте колишній чоловік прийшов висловити обурення з приводу вручення йому повістки до суду через несплату аліментів. Старші пішли до літньої кухні, і про те, що там сталося, розповів правоохоронцям Іван, який став мимовільним свідком кривавої сцени. Хлопчик від переляку забився в куток.
Павло грубіянив, говорив уїдливо, ображав. З глузуванням кричав, що ніде не працює, тому з нього грошей молода родина однаково не одержить. Він залякував помстою і вимагав в Інни забрати заяву із суду. Відмова жінки, у якій він звик бачити тільки підневільну істоту, покірну його примхам, призвела Павла до несамовитого стану. Він вибіг з двору, на мить зник у темряві і одразу повернувся до кухні уже з обрізом у руці. Отже – був намір!
Чорне дуло вкороченої двостволки 16-го калібру дивилося на Інну. Останнє, що зміг Сашко, – це прикрити вагітну дружину. Заряд напівкартечі, з якою мисливці ходять на кабанів, ударив його в груди з відстані менше одного метра.
– Після цього він спрямував рушницю на маму, – згадує Іван.
Відеозапис його свідчень і місця, де все відбулося, є в архіві ГУ МВС України в Одеській області: «Я ж сказав, уб'ю, і вбив», – вів далі нелюд. Вогонь з другого ствола був спрямований у жінку.
Страх живе за кожною шторою
Вбитий вітчим, закривавлена поранена мати! Таке видовище не для дитячої психіки. Але Іван все-таки зібрався з духом, вибіг на вулицю і почав кликати на допомогу. У деяких будинках, де було чути і крики, і постріли, відчули недобре. Там гасили світло і не відчиняли дверей. Безперечно, такі вчинки не з числа громадянської моральності. Але чи осуджувати за це людей, паралізованих крижаним жахом? Реалії сьогоднішнього дня такі, що люди втратили спільність, а будучи розрізненими, не можуть протистояти нищівному злу. Їхній страх живе за кожною приспущеною шторою, світиться крізь кожну щілинку у нещільно прикритому вікні. Дідусі і бабусі, самотні, які не мають жодної опори, крім убогої пенсії, і зітхнуть, і поспівчувають, і в спину перехрестять на дорогу. Але чи їм вступати у єдиноборство з озброєним злочинцем? Чи пробачимо ми їх за те, що вони не допомогли хлопчикові, тому що боялися? Чи зневажливо назвемо обивателями, самі не знаючи, як повелися б у подібній ситуації?
Проте знайшовся юнак, який повертався з побачення, він вислухав Івана і зателефонував до «швидкої». Лікарі прибули негайно, добре, що до села всього 7 км.
– 4 вересня, о 23.55, жінка надійшла до реанімації, – дав довідку анестезіолог Балтської ЦРЛ Юрій Коцюруба. – У неї була політравма, вогнепальне поранення черевної та грудної порожнини. Пробито тонкий і товстий кишечник, розрив матки. Травматичний шок.
Одначе, по дорозі до лікарні Інна змогла розповісти про те, що сталося. Далі за її життя почали боротися лікарі. Так, тільки за неї, тому що плід семимісячної дитини було знищено пострілом. По суті, вона і врятувала Інні життя.
Чи не зачерствіє душа?
…Міліція була піднята по тривозі. Всі можливі шляхи втечі злочинцеві було обмежено. Він засів у власному будинку і замкнувся. До світанку двір був оточений, і почалася операція щодо захоплення цього нелюда. Коли дісталися дверей, назустріч міліціонерам прогриміло два постріли. Добре, що нікого не зачепило. Згодом пролунав ще один – глухий. Оперативники за звуком зрозуміли, що це може бути самостріл. Справді, злякавшись покарання за вчинене, злочинець вистрілив з обріза собі в груди. Але, мабуть, тут йому не вистачило мужності, і спрацював інстинкт самозбереження. Аліментник виявився живий. За іронією долі він кілька днів лежав у тій же реанімаційній палаті, де і його колишня дружина, яка стала жертвою його неприборканої вдачі. Але жінка, будучи непритомною, не знала цього.
Зараз її лікують одеські медики. Але хто вилікує її душевну травму? А виходить, що ті ж самі люди, які живуть поруч і тепер всім селом щиро переживають її біду. Головне, щоб вона не зачерствіла, не замкнулася від горя, не відхрестилася від світу, де переплетені людинолюбство і страх, милосердя і ненависть, свою прихильність до яких визначаємо ми самі.
