Музика і пісня допомагають в спілкуванні

Років п’ятнадцять тому по завершенні однієї виїзної сільськогосподарської наради, яка проводилась в селі Байбузівка, не без здивування вперше побачила, як головний інженер місцевого господарства Ігор Ісько хвацько заспівав веселу українську пісню, акомпонуючи собі на баяні. Згодом не раз доводилось бачити цього молодого чоловіка на сільській та районній сценах, де він грав на різних клавішних інструментах, на барабанах та співав як соло, так і в складі народного хору «Квітуча долина».

Ігор Анатолійович Ісько за фахом інженер сільського господарства. Понад десять років працював за спеціальністю. І ось уже друге скликання його обирають сільським головою в селі Байбузівка. За перший термін йому вдалось відремонтувати частину сільських доріг, встановити огорожу навколо одного кладовища, зробити ремонт ФАПу та Будинку культури. В приміщення Будинку культури перебралась і сільрада. Тож тепер це спільний дім і культпрацівників, і органу місцевого самоврядування. Тож і дбають про його облаштування та благоустрій навколо нього разом.

– Звичайно, самі б ми всього цього обся­гу робіт не подужали, – розповідає Ігор Анатолійович, – чималу допомогу нам­ нада­вали і районна рада, і райдерж­адмі­ністрація, і партійні осередки.

Привітавши Ігоря Анатолійовича з обранням на посаду сільського голови на новий термін, цікавлюсь, що планує зробити в цю каденцію.

– Основну увагу приділятиму соціальній сфері. Для села нині це дуже важливо. Тож продовжуватимемо ремонтувати дороги. Думаємо поставити нові обеліски на кладовищах та огородити другий цвинтар. До того ж кожен наступний день додає нових клопотів.

– Як вам вдається при такій завантаженості ще й займатись музикою та співами?

– Просто це частина мого життя. Без цього я не уявляю жодного дня.

– Коли і як прийшло до вас таке захоп­лення?

– Від батьків. Мій тато Анатолій Гнатович співає і грає на гармошці, мати Лідія Дмитрівна теж гарно співає. Сам почав грати на гармошці тоді, коли зміг її тримати в руках. Потім освоїв й інші інструменти.

– Фах обрали не пов’язаний з музикою, а хоча б в музичній школі навчались?

– Ні. Я, так би мовити, самоучка. Всі мелодії підбираю на слух.

– Знаю, що ви в складі народного хорового колективу «Квітуча долина» берете участь не лише у концертах, а й у конкурсах та оглядах художньої самодіяльності. Чи не відволікає таке захоплення від основної роботи?

– Навпаки. Пісня і музика дають натхнення в роботі, допомагають знаходити мову із людьми. Адже робота сільського голови в основному полягає у спілкуванні з сіль­чанами, з колегами, керівниками району та області. І ви знаєте, нерідко саме пісня допомагає порозумітись, знайти шлях до вирішення тієї чи іншої проблеми.

Ігор Анатолійович разом з дружиною виховують двоє дітей. Син Роман нещодавно повернувся з армії, донька Маша – четвер­токласниця.

Всі члени родини поділяють батькове захоплення. Нерідко саме пісня сприяла тому, що в сім’ї вдавалось уникнути якихось непорозумінь, обійти гострі кути. Колись хтось із великих людей сказав: «Там, де співають, – менше сваряться». А дивлячись на Ігоря Анатолійовича, ще б додала, що й робота ліпше порається.

Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей»,Савранський район

Поклоняючись природі

Депутат Овідіопольської районної ради V і VI скликань Володимир Володимирович Шершенецький – людина зайнята.

Доля розпорядилася так, що знання та практичний розум Володимира Шершенецького були затребувані завжди. Багато років він керував Овідіопольським СУЖКГ, на якому замикається ціла низка завдань життєзабезпечення цілого селища. Останні п’ять років працював першим заступником голови Овідіопольської РДА. Але й при грандіозному службовому навантаженні Шершенецький намагався викроювати кілька годин для улюбленого захоплення – спілкування з живою природою.

– На відміну від сучасної молоді, підлітки мого часу не мали комп’ютерів або інших подібних хобі, – розповідає він. – Для нас головним заняттям були футбол, велосипедні перегони по вулицях селища, колективний перегляд фільмів і, звичайно, риболовля на Дністровському лимані. У дорослому житті часу на захоплення не залишалося. Рідко, коли траплялася нагода, неодмінно виїжджав на велику риболовлю з родиною й друзями. Проте з роками основний вільний час, якщо він з’являвся, я почав присвячувати родині. Особливо ціную дорогі для мене години та хвилини, коли на природі можу порибалити або помалювати з дочками Настею та Юлею. Серед головних втіх – зустріч світанку на Дністровському лимані з дружиною Наталею. До речі, на відміну від мене, дружина серйозно займається моржуванням. Ми мешкаємо лише за п’ять хвилин ходу від лиману. І хоча відомо, що справжня риболовля не терпить великих компаній, метушні й особливо маленьких дітей, ми вранці збираємо вудки, легкий сніданок і рушаємо на берег. Скажіть, що може найкраще згуртувати родину, як не спільна риболовля та спільний улов? Звичайно, будь-яку рибу можна купити на ринку або в супермаркеті. Але разом порозкошувати від самого процесу риболовлі, а потім принести самостійно добутий улов, щоб приготувати страву для загальної трапези, – зовсім інша справа! Від певного часу зудосвіта разом із дружиною я буваю на лимані. Там, у досвітній тиші, можна зустріти схід сонця, зняти з плечей тягар проблем під час прохолодного купання. Невимовна краса природи, що пробуджується, постійний рух життя, дивні барви її оновлення надають фізичного та філософського імпульсу. І тоді починаєш почуватися комфортніше в життєвому вирі, відчуваєш нові творчі сили.

Тетяна ГУРІЧЕВА,власкор «Одеських вістей»,Овідіопольський район

Бджоляр, садівник, мисливець

Тростянецький сільський голова із Ве­ликомихайлівського району Сергій Єгорович Привалов має хобі, що надають йому змоги побути на самоті, відчути енергію природи та поспілкуватися з друзями.

Бджолярством він захопився ще у 14 років, коли одного дня з братом знайшов у лісі зарослий травою вулик. Обережно розчистили зарості, відкрили – а там цілий рій бджіл! Це було пізньої осені, тож хлопці вирішили зробити бліндаж для безпечної зимівлі медоносів. Сергій почав детальніше вивчати літературу з бджільництва, хоча й перед тим мав певні знання. Якою ж була радість підлітків, коли весною вийняли вулик і побачили бджіл живими і здоровими. З того моменту Сергій Єгорович зрозумів, що цікавішої справи для душі йому не знайти. Сьогодні у бджоляра-аматора є 40 сімей, він досконало володіє необхідними знаннями щодо догляду за ними. Крім того, самостійно виготовляє вулики та рамки, має не одного послідовника цієї благородної справи.

Згодом Сергій Єгорович захопився ще й садівництвом. Свого часу йому багато знань щодо вирощування саджанців та проведення щеплень дали дядько і дід. Чоловік має не лише традиційні для нашого краю дерева, а й такі екзотичні, як хурма, зизифус та інші. На його обійсті росте понад 30 сортів винограду і відкриття нових видів триває.

Мисливство для Сергія Єгоровича – це активний відпочинок. Звичайно, трофеї на полюванні мають важливе значення, та для Тростянецького сільського голови і його друзів спілкування з природою та один з одним є найголовнішим.

Олена ХАРЧЕНКО,«Одеські вісті»,Великомихайлівський район

Одне другому не перешкода

Темноволоса, з усміхненими си­німи очима, вона виглядає незвичайно гарною на тлі пожов­тілого листя і блакитного неба. Це Тетяна Федорівна Стрезева, вчителька Василівської школи, з якою я давно знайома...

Василівка – село невелике, на око­лиці Арцизького району. Глибинка. Або, як деякі тут кажуть, – «кінець географії». А Тетяна із цим не згодна і всією своєю істотою опирається такому образливому визначенню.

Сама вона родом з великого болгарського села Главани. А після навчання опинилася тут, у Василівці, про що анітрішки не шкодує. Каже: «Нудно живе той, хто цей стан приймає і підкоряється йому. Я – ніколи!». І це правда. Бо важко перелічити заняття, якими б вона не захоплювалася: шиє, вишиває, пише вірші, малює. А які дивовижні штуки виготовляє із природного матеріалу! І діти творять під її керівництвом. Їхні роботи не раз посідали гідне місце в районних шкільних конкурсах «Щедрість рідної землі» і «Зимова рапсодія».

Але найбільше Тетяна любить танцювати і співати. Вона і дітям у школі прищеплює вміння есте­тично сприймати життя у всьому йо­го різноманітті. Болгарка за наці­ональністю, вона з надзвичайною дбайливістю і з любов’ю ставиться до болгарських традицій, мови. Охоче влаштовує болгарські поси­деньки. Це – ціле дійство з піснями, танцями, екскурсом у сиву давнину. До речі, всі василівські вчителі співають. Їхній вокальний колектив «Мрія» успішно виступає на клубній сцені. А зараз хочуть відродити колишню славу теж учительського хореографічного колективу «Грація». Як говорить Тетяна, учитель – це той же артист.

У селі Тетяну не просто люблять і дорослі, і діти. Вони її обожнюють. І депутаткою сільської ради обрали без тіні сумнівів: така ініціативна творча людина всього доможеться. Нині вона турбується про те, щоб вирішилося найболючіше питання – селу потрібна дорога до райцентру. Для василівців вона потрібна, як дорога життя. І зраділа разом із земляками, коли на сесії районної ради голова Іван Іванович Бузіян сказав, що буде докладено всіх зусиль для того, аби зробити дорогу.

У депутатів сьогодні справ чимало, лише встигай обертатися. Втім, це їх не лякає. Адже в переважній більшості вони – молоді, сповнені сил і бажання люди. Як і нова сільський голова, – тепер уже колишня директорка школи Тетяна Петрівна Писарогло. До речі, чоловіка Тетяни Михайла теж обрано депутатом сільської ради.

Цими днями зателефонувала мені Тетяна Федорівна і повідомила, що стала секретаркою сільської ради. Дуже несподіваний для неї самої поворот у її житті.

– А як же тепер болгарські поси­деньки, пісні, танці? – запитала я.

Вона засміялася і сказала: –

– Але ж одне другому не перешкода...

Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей»,с. Василівка, Арцизький район