Сам себе працевлаштував
Не так-то просто сьогодні працевлаштуватися в селі Комишівці Ізмаїльського району. Але в кожного є присадибна ділянка, живність – як і належить селянинові. Лише не лінуйся.
Проте навряд чи домашнє господарство дасть змогу утримувати сім’ю, взувати-вдягати дітей, забезпечити стабільне майбутнє.
Земельні паї, звичайно, по-своєму виручають. Тільки далеко не в кожного є можливості обробляти землю, набагато простіше здавати її в оренду.
Відсутність стабільної роботи в селі змушує багатьох їхати до великих міст, інших країн.
А от тридцятирічний Олексій Гуцу працевлаштував себе сам! Цими днями він відкрив магазин будматеріалів. У ньому, за словами власника магазину, є все – від цвяха до шиферу, в межах 500 найменувань товарів.
– Чим займався до цього? У городі копався, як і інші селяни, – говорить Олексій. – І не один рік накопичував, як то кажуть, стартовий капітал, щоб відкрити таку торговельну точку. Чому зайнявся реалізацією саме будматеріалів? А ви поміркуйте самі: у кожного селянина і будинок, і чимале подвір’я, про яке треба дбати, ремонтувати. А то й будувати щось. Доки магазину не було, доводилося по кожен цвях їздити до Ізмаїла, за 50 кілометрів. От я подумав та й вирішив – треба зайняти «нішу, що пустує». Уклав договори з низкою фірм і працюю. Справа йде, без покупців не залишаюся.
Люди із вдячністю ставляться до сільського підприємця. Адже тепер усе, як то кажуть, поруч. До того ж і доставку організовано.
– Відкриття магазину будматеріалів стало чималою подією для нас, – говорить сільський голова Комишівки Михайло Дрегля. – Депутати зацікавлені в тому, щоб у нас і надалі розвивався підприємницький рух, причому, звичайно, не лише торгівля. Усе, що на користь окремим людям, – на користь усьому селу, його майбутньому.
Потенціал – великий. Багато хто займається парникарством, вирощує городину. У кожного в подвір’ї є живність. І було б непогано, якби в селі з’явилася своя міні-переробка. Без цього – важко, адже й в Ізмаїлі на сьогодні її практично немає, а на самому тільки ринку всього не реалізуєш. Сьогодні залишилося тільки згадувати про часи, коли ще діяла райзаготконтора, і заготівельники приймали у селян найрізноманітнішу продукцію. На жаль, тепер ми можемо говорити про це лише в минулому часі. До того ж у нас великі проблеми із транспортом. До міста ще дістатися треба, щоб реалізувати вирощену продукцію: декілька сіл обслуговує лише один автобус, через Комишівку він іде вже переповнений. Будуть свої підприємства – буде робота, і селянам не доведеться працевлаштовуватися на стороні. Що важливо – бюджет активніше зможемо наповнювати. А це дасть змогу зменшити кількість дотацій, активніше самим брати участь у соціальному розвитку села. Для нашого нинішнього скликання це – головне завдання.
Євген МАСЛОВ,власкор «Одеських вістей»,Ізмаїльський район
Що козак без коня…
Людина без роботи – все одно що козак без коня. Сьогодні це кожен добре засвоїв. Але тоді, коли люди із Зброжківки свій колгосп називали іменем Богдана Хмельницького, думалося їм зовсім про інше. Даючи таке славне козацьке ім’я своєму господарству, вони мріяли про звитяжні здобутки у вирощенні врожаїв, досягнення високих надоїв молока та приростів ваги у м’ясному виробництві. Історія ж повернулася таким боком, що довелося їм застосувати свій характер у битві за власні робочі місця…
Добре що з «гетьманом» пощастило. 14 років це господарство очолює Анатолій Бондаренко. За цей час колгосп трансформувався у КСП, а потім – у приватне сільгосппідприємство. Не змінилася назва, не дав тріщину й характер людей. Зберегли все, що було за колгоспу: тракторну бригаду, ферму великої рогатої худоби, свиноферму. Завдяки Бондаренкові багато чого ще й додалося. Збудували млин та олійню для розвитку переробної галузі. Встановили потужний зерноочисний комплекс, обладнали склади, майстерні, побутові об’єкти. Більше того, з прибутків підприємства провели газ у село.
Нелегко це було. Особливо на фоні стрімкого розвалу багатьох інших господарств. Дехто з керівників опустив тоді руки, а деякі «правильно зрозуміли політику партії» і стали просто жити заради себе. Із таких Бондаренко прикладу не став брати. Придивлявся до досвіду Зінаїди Михайлівни Гришко, Віктора Івановича Гришакова. Вони не шкодували себе, аби зберегти виробничі об’єкти, а разом з тим – і робочі місця для односельців. До речі, обидва їхні господарства свого часу носили імена таких особистостей з характером, як Жданов та Щорс. Додамо, що й колгосп Макара Посмітного колись називався іменем Будьонного. І, зважте, не сама тільки стійкість характеру була притаманна тим великим особистостям, які служили взірцем для колгоспників, – це були колективісти, для яких особисті інтереси ніколи не стояли вище громадських, державних.
А що маємо нині у нашому суспільстві? Видно, перегнули палку ми з реформуванням. Віддаючи належне відродженню приватного інтересу, треба було б і про державний не забувати…Чи у кожному селі є робочі місця для тих, хто так і не став бізнесменом? Ну не можуть усі бути мільйонерами. А жити треба всім. У чому ж були неправі перед людьми та державою Гришко, Гришаков, Бондаренко?
Запитаймо у людей. От узяти б Дмитра Спришевського. Це простий, як кажуть, пересічний селянин. З характером, з власним баченням сенсу життя. Іноді скаже щось не те, або й учинить щось не так. Але є у нього дві виразні й незмінні риси: не може красти і не уявляє життя без роботи. Цього року на тракторі К-700 з новеньким дисковим агрегатом УДА-5,2 він обробив 900 гектарів ріллі. За таке колись ордени давали. Медалей, як він міркує, йому сьогодні й не треба – йому потрібна робота. Тоді він – людина! Ось задискував, каже, усі поля – а що далі? А далі – знову знайшлася робота у господарстві. Бондаренко саме привіз новий гноєтранспортер. Чи не робота для Спришевського на його монтажі? А оце знову прийшов він до керівника з проханням: «Давай, Анатолійовичу, якусь іще роботу». «А сотню телят візьмеш на дорощування?» – запропонував керівник. Узяв.
Сьогодні Дмитро Спришевський ходе з гордо піднятою головою: він – при роботі. Отже – при зарплаті, отже – може дозволити і собі якесь свято, і комусь гарний подарунок зробити. Це стосується й усіх інших селян, що мають роботу в даному господарстві.
А якби у кожному селі отак діяло по кілька ферм, переробних, обслуговуючих та інших виробничих об’єктів?
Олександр МИКОЛАЙЧУК, Березівський район
