Ворожили ми зимою...
У смугастій сорочці, світло-блакитних джинсах і з величезним букетом моїх улюблених квітів у руках… – таким я побачила в Андріївську ніч уві сні свого судженого. Проте не було видно його обличчя, я не знала ні імені його, ні місця мешкання… Не знала нічого – просто в дивовижну ніч на Андрія мені приснився його образ. Відтоді щороку під час зимових свят ми з подругами збиралися і намагалися довідатися бодай щось про своє майбутнє, – така наша дівоча натура. А починалося все насправді безневинно: знайома, знаючи про моє неоднозначне ставлення до гадань-ворожінь, переконала мене поставити на ніч під ліжко миску з водою, а зверху дощечку положити, наче кладку через річку, і дещо припросити…
Гадання у зимовий період – давня традиція. Раніше молодь любила зустрічатися на вечорницях: хлопці та дівчата співали-танцювали, розповідали цікаві історії, грали у різні забави. Зимою роботи було небагато, тому частіше збиралися на посиденьки. Багато з того часу змінилося, а традиції не забуваються. Якщо раніше осередком для молодіжних забав найчастіше була гостинна хата вдови, самотньої жінки, то зараз подібні речі відбуваються у багатоповерхових гуртожитках. Там кипить життя…
А розпочинається так званий зимовий «гадальний» період на Свято Андрія Первозванного. Гуртожиток № 5 Одеської національної академії зв’язку ім. О.С. Попова не спав і тієї ночі. Дівчата порозбігалися по кімнатах і почали готуватися. Студентки не турбуються, бо про все потрібне для андріївських посиденьок довідалися раніше: одні «тероризували» інтернет, інші розпитували про різновиди гадання у бабусь, мам, подруг.
Що то за свято – Андрія Первозванного – знає не кожна. Аліна Йовчик, студентка 5 курсу, ділиться своїми знаннями з подругами: «Святий Андрій – один із дванадцяти апостолів, якого, за православною традицією, Христос найпершим покликав до числа своїх послідовників. Саме тому Андрія називають Первозванним».
Студентки, що зібралися в гуртожитівській кімнаті, як годиться, починали зі свічок. Адже саме свічка додає цілому дійству містичного настрою. На заміну старенькому дерев’яному посуду, який тепер хібащо в музеях побачити можна, прийшов єдиний на весь поверх студентський тазик. Дівчата ставили у воду свічки і з нетерпінням чекали… Що ж трапиться у 2011 році? У однієї – важливе знайомство, в іншої – цікава подорож, а Аліні та Марині пощастило найбільше – в цьому році, згідно з гаданням, вони вийдуть заміж.
А от щоб дізнатися, де живе майбутній чоловік, дівчата й досі використовують давній перевірений метод – перекидають взуття. Взагалі, годиться перекидати взуття через хату, але зважаючи на те, що висота багатоповерхових гуртожитків немаленька, доводиться нехтувати старими правилами і проявляти фантазію. Сучасним міським дівчатам поталанило менше, адже довкола висотні будинки. Можна, звісно, жбурнути кросівок навмання: у чию шибку попаде, там і шукай нареченого... Але в такому разі скандалу не уникнути. Гуляли по-скромному – на цей раз кімнатне взуття літало по всьому коридору. Тлумачення просте: куди носик повернеться – звідти і слід чекати судженого. Завершилися гадальні процедури бабусиними поговірками: «Андрію, Андрію, я на тебе льон сію. Спідницею волочу – бо я заміж хочу!». Дівчата кажуть, що гадають лише в цю ніч.
А в сусідніх кімнатах шум і гам. Люди навіть не здогадуються про те, що сьогодні свято. Замість того щоб вшановувати сокровенні традиції, деякі студенти не зраджували своїм – п’ють-гуляють… Це, за їхніми словами, називається «насолоджуватись студентським життям». Проте масові гуляння з надмірним вживанням спиртних напоїв, чи й серйозніші забавки, – закономірність для веселого гуртожитівського життя. Ось так шанують святі звичаї. Та це окрема розмова… Ідеться про моральний настрій сучасної молоді.
Не треба забувати, що до будь-яких гадань треба ставитися серйозно, адже в українській народній традиції ворожіння – це ритуал, що спрямований на контакт із потойбічними силами. Гадання – це не гра. І священнослужителі, і науковці зійшлися на думці, що ворожіння, безсумнівно, можуть передбачати майбутнє, проте чи варто цим займатися?
Думки священників щодо гадань та ворожінь майже однозначні. Отець Іоанн, настоятель православної церкви, з цього приводу висловився: «Гадання – це залишки язичництва в людях. Найчастіше гадають на Андрія. Святкування Дня Андрія Первозванного відбувається особливо: звершується богослужіння, де вшановують терпіння та труди апостола Андрія, але є й інша сторона медалі – молодь збирається на так звані вечорниці. Прикро, але іноді сучасні молоді люди вдаються не лише до гадань, ай до інших забав, що містять гріх. Серед народу не належить бути гадателеві та ясновидцю, ніхто не має права проникати в таємницю нашого майбутнього. Якщо людина шукає відповіді не у Бога, а у гаданнях, то вона йде проти волі Божої. А за гріхи всі відповідатимемо перед Богом».
То гадати чи не гадати – ось у чому питання! Насправді, все не так примітивно. Варто розуміти, що треба знати міру своїм забавам та пустощам, аби зимові гадання не вилізли боком. Ніхто не проти давно усталених звичаїв, але не треба ці традиції занадто осучаснювати. Мені вже не кортить дізнатися свою долю, займаючись ворожінням… Ні, такого висновку я дійшла не після спілкування з етнографами, священнослужителями. Хоча мусило б бути так. Просто я таки дочекалася свого судженого. Тепер знаю, що сон, який мені приснився давно в ніч на Андрія, був віщим, а той чарівний незнайомець, з яким мені довгий час кортіло познайомитися в реальному житті, тепер мій законний чоловік. Ось, як то кажуть, живий приклад правдивості віщунств. От і не вір після всього в магічність Андріївської ночі…
А попереду загадкові ночі інших зимових свят, про які писав В.А. Журавський, – і не тільки він. І що б там не гадалося-нападалося – будьте добрими та чистими душею!
Аліна Оніка,«Одеські вісті»
«Надвечір’я» збирає друзів
Традиційно збираються на чаювання літні люди селища Радісне в клубі «Надвечір’я». Душевний і затишний характер мало тут святкування Дня Святого Миколая, про яке люди з теплотою говорили перед Різдвом Христовим.
«А хто-хто Миколая любить, а хто-хто Миколаю служить...» – вітає народною піснею присутніх учасниця художньої самодіяльності Т.П. Цебряк. Згадалися традиції і прикмети народного свята, як його відзначали в роки молодості. Це дуже важливо, коли самотня людина хоча б кілька годин має змогу поспілкуватися в невимушених обставинах із однодумцями, поспівати народних і сучасних пісень, які торкають найтонші струни душі кожного. Саме такою була пісня «Душі криниця», кожне слово якої відлунням залишалося в серці:
«Висиха душі криниця
і життя як не було,
Якщо раз чи два на місяць
не поїду у село».
Члени клубу «Надвечір’я» намітили план роботи в новому році.
Лідія Прогожук, директор Радісненського Будинку культури, Іванівський район
На святкових вечорницях
У Бобрицькій ЗОШ І-ІІІ ст. №1 Любашівського району учні під керівництвом директора Наталі Григорівни Слусаренко, педагога-організаторки Любові Іванівни Шубенко, заступниці директора з виховної роботи Надії Іванівни Жолуб відтворили українські вечорниці, які практикували наші пращури. Було опрацьовано чимало матеріалів з різних джерел, дібрано національне вбрання для учасників.
Роль господині майстерно виконала членка батьківського комітету школи Тетяна Шумлянська, господаря — завідувач Янишівського сільського клубу Олександр Горбатюк. Усе дійство проходило у шкільному коридорі, де облаштували справжнісіньку сільську світлицю зі столом, на якому виставлено різні страви, лавками, ліжком з подушками.
Дівчата і хлопці, які зібрались на вечорниці у світлиці, були, мов добірні: стрункі та гарні, та ще й майстерно співали українські народні пісні під інструментальний супровід вчителя музики Юрія Миколайовича Головатюка. Не обійшлось і без жартів, особливо вправним у цьому був шкільний гуморист Олексій Корощенко. Міні-сценку про двох кумоньок зіграли Настя Білецька та Яна Лозінська. Дебютував вперше на шкільній сцені десятикласник Максим Шумлянський з піснею «Із сиром пироги». Активними були Світлана Шубенко, Василь Богусєвич, Лідія Сальникова. У ході вечорниць дівчата проводили обряд ворожіння, аби дізнатись, звідки буде суджений, і який — роботящий чи ледащо. Учасники вечорниць почастували наостанок усіх присутніх варениками з картоплею та капустою.
Директор Благодійного Фонду «Рідний Край» Людмила Сульська разом з головою райради Євдокією Байдиш, начальником відділку державтоінспекції в Любашівському районі Сергієм Воликом вручили учасниками вечорниць подарунки, привітали з новорічними та різдвяними святами.
Анастасія ОЛІЙНИК
Здоров’я дарує холодна вода
Протягом останніх дванадцяти років двічі на день 71-річна пенсіонерка Ганна Миколаївна Ковальська обливається холодною криничною водою.
Надихнули її на такий крок любашівські послідовники Порфирія Іванова, які у лютневу холоднечу купалися в ополонці. Зрозуміла, що й сама зможе ступити на стежину здорового способу життя наперекір своїй хворобі – цукровому діабету. На випадок простуди все ж запаслася гірчичниками та анальгіном. Та не знадобилися ліки! Поборовши страх, Ганна Миколаївна стала на сніг босими ногами і вилила на себе відро холодної води….
– Не передати словами мої перші відчуття. Голочки пронизали всі клітинки мого тіла і наповнили його благодатним теплом, – згадує бабуся Ганна. – Я ніби заново народилася, з’явилися сили і наснага. Роки загартування значно зміцнили мій організм і допомагають боротися з хворобою. Обходилася лише пігулками, а рівень цукру в крові значно зменшився. Якось ввечері не змогла зробити звичну оздоровчу процедуру, то мені вночі приснився сон, що хтось нашіптував на вухо: «Вставай, вставай. Йди і облийся!»
Г.М. Ковальська все життя трудилася у сфері побутового обслуговування та торгівлі і має майже 40 років трудового стажу. Холодна вода, за її переконаннями, омолоджує організм і допомагає долати всілякі недуги.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей», Любашівський район
