Все більше студентів з України, а також Росії та Білорусі на літніх канікулах виїжджають до США за програмою «Work and Travel» – працюй і подорожуй. Для цього доводиться робити закордонні паспорти, відкривати візу, підписувати договір з фірмою-посередником, що зобов’язується оформити всі потрібні документи і надати місце роботи. Всі витрати, включаючи вартість квитків на літак і суму, що мусить бути при собі, становить три тисячі «умовних одиниць». Чи варта шкурка вичинки? З чим зіштовхуються наші студенти на зворотному боці Земної кулі? І навіщо одній з найсильніших держав світу наші хлопці та дівчата? На ці та інші запитання ми спробували знайти відповідь, поспілкувавшись із одним з учасників програми «Work and Travel», який не захотів афішувати своє ім’я.
Пішов ва-банк
– Зважитися на поїздку було складно, – розповідає студент політеху. – Справа в тому, що оплачувати оформлення документів потрібно було заздалегідь, а я не був упевнений у тому, що зможу достроково здати сесію. Якби я провалив хоча б один іспит – поїздка відміняється, гроші пропадають. У цілому потрібна була кругленька сума, яку позичав у родичів. Квитки в обидва кінці – 900 доларів, співбесіда у посольстві США – 150 доларів, послуги фірми-посередника – 300, документи – 600 тощо. Звичайно, викладати такі гроші було ризиковано, але бажання побачити своїми очима Америку, заробити і, головне, добре опанувати розмовну англійську перемогло.
Зараз багато хто мене розпитує, які «підводні камені» були на шляху? Їх чимало. І у кожного учасника програми все складається по-різному. Перше випробування – співбесіда у посольстві США, яка проводиться англійською мовою. По-перше, оцінюється рівень володіння мовою, по-друге, «промацуються» твої наміри. Досить найменшої підозри у тому, що студент має намір нелегально залишитися у США, – і візу не відкриють. Наші студентки перед співбесідою тиждень не миють голову і з’являються перед консулом без макіяжу: якщо дівчина гарна (а отже, в Америці може вискочити заміж), їй відмовлять у візі.
На співбесіді важливо продемонструвати свій намір заробити, а потім витратити всі гроші, подорожуючи американськими містами і селами. Як я зрозумів, мета американської програми «Work and Travel», яка ухвалена на рівні Конгресу США, – роздобувати на сезонні роботи дешеву робсилу і зробити так, щоб всі зароблені гроші іноземні студенти витратили в Америці. У посольстві важливо переконати «екзаменатора» у тому, що ти обов’язково повернешся до України – до навчання, до сім’ї.
Я спав по чотири години на добу
– Але ось усі переживання позаду, – далі веде свій монолог український студент. – 12-13 годин польоту – і я у Вашингтоні. Єдине, що запам’яталося, – жахлива спека і коматозний стан, у якому я перебував. Ще б пак: у мене в кишені було лише 200 доларів (це все, що вдалося нашкрябати), хоча рекомендується мати на якийсь час 800, щоб не бомжувати. Щонайперше потрібно було дістатися до невеликого курортного містечка на березі Атлантичного узбережжя, де мені було обіцяно робоче місце у «Міжнародному будинку пончиків». Дорога до місця призначення мені коштувала 60 доларів (сів на попутну машину). Перший удар – роботи для мене у Будинку пончиків не виявилося. Зайшов до магазину і розговорився з продавчинею, яка виявилася росіянкою (наших студентів там дуже багато). Тут мені просто пощастило: один з покупців шукав квартирантів. За кімнату просив 90 доларів на тиждень. Так, три місяці мешкання в Америці коштували мені зрештою тисячу баксів.
Роботу я знайшов швидко – у піцерії, господарем якої був літній, але дуже енергійний грек Ніколос. Я його називав дядьком Колею або просто Михаличем. У піцерії працювали чорношкірий Вільямс – простий як п’ять копійок, гангстер Майк – він був судимий і хвалився своїми наколками, п’ятдесятирічний Білл, який влітку заробляв, а решту часу жив собі на втіху у лісовій хатині – у кожного свої примхи. Я не знаю, скільки платили їм, але хлопчина мого віку, який працював неподалік паркувальником, громадянин Америки, одержував 15 доларів за годину, і був вкрай незадоволений такими доходами. Мені платили удвічі менше – 7,5 долара за годину, і я був дуже задоволений. Хіба може студент в Україні чесною працею заробляти по 100 баксів за день?
Щоб повернути витрати на поїздку, оплачувати житло, трохи подивитися Америку і привезти додому енну суму грошей, потрібно було працювати на двох роботах, по 18 годин на добу на два фронти. З шостої ранку я працював у книгарні, а об одинадцятій ішов до піцерії, яку ми зачиняли опівночі, а іноді і о другій годині ночі. Таким чином, на сон залишалося 4-5 годин. Що далі, то складніше було просипатися до зорі, але заробіток змушував дотримувати цей темп.
Що таке викрутка, і з чим її їдять
– Робота у піцерії не викликала особливих утруднень – спеціальне обладнання, наявність соусів, хорошого сиру, уже нарізаної кружечками ковбаси та іншого. Спробували б вони приготувати вечерю в гуртожитку, коли у холодильнику майже нічого немає! Готувати піци, гамбургери та інше я навчився дуже швидко. Після іспиту з вищої математики це – дурниці. Господиня, донька Михалича, говорила, що у мене – найсмачніша піца на узбережжі. Моя таємничка була дуже проста, і її знають усі українські студенти: готуючи їжу, не треба особливо «паритися». Дій за принципом «тяп-ляп», трохи фантазії, трішки експромту – і результату здивуєшся сам.
Американці – інші. Якщо вони беруться до справи, то знають її досконало. Але в іншому – зовсім безпомічні люди. Якось у піцерії перегоріла лампа, і господар почав телефонувати до спеціальної фірми з проханням надіслати електрика. Я здивувався – навіщо? І швидко поміняв лампу сам. Трохи пізніше я взявся відремонтувати холодильник, що забарахлив. А потім перегоріла розетка – для них це була НП. Я не знав, як англійською буде «викрутка», і почав її малювати на папері з проханням принести. Незабаром мені викрутку знайшли, але ніхто не знав, для чого цей інструмент призначений! На те, як я ремонтую розетку, збіглися подивитися всі працівники піцерії. Коли я усунув несправність, господар дав мені 20 доларів і запитав: «У вас в Україні хлопці вміють робити все?..»
Вийшов сухим із води
– Я не раз переконувався у тому, що сатирик Михайло Задорнов, розповідаючи про нашу кмітливість, цілком правий. Наприклад, такий епізод. Ішов сильний дощ, а о шостій ранку потрібно бути на роботі, куди я добирався хвилин десять велосипедом. Парасолі в мене не було. Втім, у таку зливу він не допоміг би. Ідея прийшла швидко – я взяв великі поліетиленові мішки для сміття, зробив дірки для рук і голови, вдягнув на себе і помчав на роботу. Через деякий час приїхала менеджерка. Вона була на машині, але поки добігла до дверей піцерії, встигла намокнути. Її погляд висловив всю ту досаду, яку зазнає мокра як курка жінка, дивлячись на молодого іноземця, який вийшов сухим із води.
Так, з американцями жити непросто, для нас вони багато в чому не зрозумілі. Здебільшого – це досить добрі і привітні люди. Якщо, звичайно, справа не торкнулася їхнього бізнесу: тут вони дуже жорстко рахуватимуть свої гроші, і все до цента візьмуть з найближчого родича.
Здивувало те, що вони дуже просто одягаються. Бувало, зупиниться біля піцерії дорогенна іномарка – виходить чоловічок у розтягнутій футболці навипуск, на ногах – в’єтнамки. Жодної «крутизни», а тим більше «розпальцовки», – настільки простий, що може поплескати тебе по плечу, а якщо ти йому посміхнешся у відповідь, обов’язково кине долар чайових. Одного разу я постарався і за день напосміхався на 20 доларів чайових.
Улюблена розвага рядового американця вихідного дня – це шопінг. Вони можуть годинами бродити по супермаркету, де продається все – від петрушки до ювелірних виробів. Тут-таки – численні кафе, піцерії, і всі щось жують.
Американці витрачають гроші часом на різні дурниці, які так захаращують дім, що періодично доводиться багато хороших речей викидати. Серед викинутого можна знайти цілком пристойний велосипед, лижі, взуття. Це країна з чітким поділом праці, де всі на всіх заробляють. Це суцільний круговорот грошей, що, як я розумію, тримає наплаву економіку країни загалом і кожного громадянина окремо.
Ще одна відмінність: там справді не продають спиртне молодим людям до 21 року. Якось випадково зайшов до магазину, де торгували спиртним, – мене одразу чемно попросили полишити приміщення.
Чого мене навчила Америка
– В американцях мене найбільше здивувало те, що вони не прагнуть одержати вищу освіту. У нас, в Україні, 80% випускників шкіл намагаються вступити до вузів. Вони ж вдовольняються малим – у когось шість класів освіти, у когось дев’ять, – і нічого, абсолютно не комплексують, досить успішні і щасливі.
Освіта в Америці коштує дуже дорого. Але праця фахівців – лікарів, інженерів – високо оплачується. Це – заможні та шановані в суспільстві люди. Якщо юнак відчуває свої незвичайні здібності, він бере кредит і навчається. Навчається так, щоб стати висококласним фахівцем, заробляти і розплатитися за навчання. Але навіть некваліфікована праця у Штатах за нашими мірками дуже добре оплачується. Щоб було зрозуміло, я переведу на «хлібну» валюту. Я, чорнороб, іноземний студент, якому платили удвічі менше, ніж корінним жителям, на годинний заробіток міг купити в Америці 7 буханок хліба. Чорнороб в Україні заробляє за годину на 2 буханки хліба. Моя мама, фахівець з вищою освітою, заробляє за годину на 4 буханки хліба. Ось вам і вся математика.
Мене багато хто запитує: хотів би я жити і працювати у Штатах? Чесно скажу: буде можливість – виїду до Америки. За три місяці канікул я там заробив на півтора автомобіля! За чотири роки роботи у піцерії я зміг би купити досить пристойне житло.
Після трьох трудових місяців я тиждень подорожував – побував у Філадельфії, Нью-Йорку, Балтіморі, Бостоні. Дивно: поруч із хмарочосами можна побачити зелені сквери з озером або освіжаючим фонтаном. Скрізь чисто, ідеальні дороги.
Грошей додому привіз. Борги віддав. Купив собі машину. Нехай це старе «жигуленятко», але який український студент у 19 років може дозволити собі таку іграшку?
Але гроші – не головне. Головне те, що я своїми очима побачив так званий Новий Світ. Помітив, що після повернення додому почав планувати своє життя щонайменше на рік уперед. Записався на курси англійської, щоб іще більше посилити свої позиції. Зрозумів, що в житті неодмінно треба стати фахівцем своєї справи.
Записала
