Своє 210-річчя відзначило се­ло Глибоке. Свято почалося з демонстрації документального фільму «Дума про бригадира», знятому в 1972 році, коли тут господарював Василь Захарович Тур. Тоді слава про колгосп імені Татарбунарського повстання та його п’ятий відділок, очолюваний Петром Андрійовичем Чертком, ширилася по всьому Радянському Союзу. Подивитися кіно про своє село прийшли майже всі мешканці Глибокого. Зізнаюся, і я зазнала хвилювання, побачивши знайомі обличчя колишніх керівників колгоспу, потужні виробничі комплекси, безкраї поля, виноградники, сади, квітучі присасицькі села – у той час Сасик був іще у своєму природному стані. Першим після перегляду фільму промовляв сільський голова Борис Євгенович Чеботару. Наведені ним факти були дуже цікаві. Багато хто чув про них уперше. Наприклад, про те, що виходець із села Глибоке Симеон Нямцу служив в особистій охороні царя Миколи ІІ. Федот Матвійович Монастирліу був солдатським депутатом парламенту створеної у 1918 році Республіки Молдова. А от Яків Миронович Чакир був депутатом Верховної Ради СРСР 8-го скликання, Героєм Соціалістичної Праці, кавалером орденів Леніна та Жовтневої революції. Працював у колгоспі знатний кукурудзівник – механізатор Герой Соціалістичної Праці Антон Юхимович Мардар. А імена художників Миколи Олександровича й Тамари Віссаріонівни Чеботару, що нині мешкають у Севастополі, відомі далеко за межами України. Дочка Петра Андрійовича Чертка Лілія нині працює викладачкою в Одесі. Серед односельців два льотчики, морський офіцер, шість лікарів, один з яких працює в Африці. Шестеро стали кандидатами наук. Павло Пор­фирійович Стасій працює в систе­мі морського регістра України. Шість сімейних пар відсвяткували золоте весілля й живуть разом уже по 55 років. Депутатський корпус навіть заснував для них спеціальні призи.

Поділився своїми роздумами про минуле й майбутнє села і голова ВАТ «Глибоке» Анатолій Сергійович Чуваков.

– Нам є що згадати й за що подякувати людям, що створили основу нашого добробуту, – сказав він. – Це вони спорудили Будинок культури й дитячий садок, 16-квартирний будинок, виробничі об’єкти. А наше завдання – зберегти й примножити досягнуте ними. Але для цього потрібні не тільки зусилля господарства та сільської ради, але й власників усіх форм власності. Глибоке завжди було дружним селом, батьківщиною роботящих людей.

Анатолій Сергійович подякував нинішнім ветеранам сільськогосподарського виробництва і вручив їм подарунки та квіти. Повітали глубоківців із ювілеєм села голова райдержадміністрації Наталя Григорівна Кожухаренко та голова районної ради Валентин Миколайович Кравченко.

Наталя Григорівна розповіла про свої особисті зустрічі з Петром Анд­рійовичем Чертком. Про те, як цей фронтовик, людина-трудівник, умів жити, працювати, любити землю й людей. Як добре, що пам’ять про ньо­го та інших земляків жива! Адже за 210 років змінилося близько десяти поколінь глибоківців. Глибоке одним з найперших в області сіл затвердило свою символіку. І це ще одне підтвердження того, як тут пишаються своєю історією та традиціями. Настоятель Свято-Михайлівської церкви села отець Віталій благословив односель­ців на майбутні добрі справи.

Незабутня мить – вітання від найменших жителів Глибокого. Запали в душу їхні слова: «Ми – майбутнє України, і нам не можна впадати в зневіру. За нами – мама й наш дім, ми всі в одному селі живемо». Дуже життєствердно!