За даними обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок, під час мисливського сезону 2010-2011 років у регіоні добуто лише шість козуль і дев’ятнадцять кабанів. А як цей вид полювання виглядав, скажімо, у середньовічній Європі та Київській Русі? І у чому відмінність сучасного полювання на копитних?
Як свідчать друковані джерела, це були славні часи. Дичини було вдосталь. Лісами і полями мчали численні мисливські кавалькади. Гавкіт собак, звук рогів, збуджені голоси мисливців наповнювали околиці середньовічних замків. Після закінчення полювання влаштовувалися викладання дичини і визначався «Король полювання». А потім у мисливці посвячували юнаків. Все це вінчало пишне застілля.
Саме на таких полюваннях у ті далекі часи закладався фундамент мисливських традицій. Ними пишаються і їх з любов’ю оберігають мисливці, усіляко підкреслюючи глибоке історичне коріння свого захоплення. Дотримання стародавніх звичаїв є камертоном, який налаштовує на неповторне і погано поясниме не мисливцям почуття єднання людини з природою і своєю стародавньою історією.
Полювання на парнокопитних у мисливських господарствах Західної Європи і сьогодні посідає лідируюче місце. Відстріл кабана, оленя, козулі, лані та муфлона приносить чи не основну частину доходів мисливським господарствам і назагал досить істотно впливає на економіку деяких європейських держав. Так, з 2000 по 2008 рік у Європі, за статистичним даними, було добуто близько 5 мільйонів особин копитних, які дали 200 тисяч тонн делікатесного м’яса. Ці дані, до речі, спростовують твердження супротивників полювання про те, що людина з мисливською рушницею – чистий споживач. Аж ніяк. При грамотному, науковому підході до проблеми раціонального використання природних ресурсів, а також при умілому веденні мисливського господарства інтенсифікація сільського господарства не є перешкодою для створення високої чисельності диких тварин.
Крім того, починаючи з другої половини ХХ століття, перше місце у полюванні на копитних відводиться відстрілу трофейного екземпляра тварини, відсуваючи на другий план добування м’яса та шкіри. Вартість такого полювання досить висока і обчислюється тисячами євро.
У багатьох країнах Європи трофеї з рекордними показниками вважаються надбанням держави і не підлягають вивезенню з країни. Мисливцеві, який купив право на відстріл рекордного екземпляра і здобув його, вручають посвідчення, яке підтверджує, що саме він добув тварину, і точну копію трофея (рогів, іклів тощо) з відповідним сертифікатом. Сам оригінал оголошується національним надбанням і є власністю держави. Як правило, такі трофеї зберігаються у мисливських музеях. У зв’язку з цим слід підкреслити, що в сучасній Європі щороку влаштовуються міжнародні виставки з присудженням відповідних місць і зазначенням країни, у якій було добуто той чи інший рекордний трофей. Можна припустити: трофейна справа у недалекому майбутньому перетвориться на самостійну галузь, що призведе до перегляду низки положень щодо ведення самого мисливського господарства, яке спеціалізується на відстрілі копитних, а також висуне дуже високі вимоги до мисливця.
