Страшніше пекла

Год сорок первый. Август. Лето.

А дальше все, как страшный сон:

Три года ночь в еврейском гетто,

Где ты на пытки обречен.

Чадит сарая черный остов,

Немая чернота дверей.

Внутри обугленные кости

Сожженных заживо людей.

Семен Цванг

18 червня 1941 р. на засіданні румунського уряду Антонеску заявив:

«Незважаючи на загрозу бути не зрозумілим людьми, вихованими в певних традиціях, я заявляю: я за трансфер євреїв із Бессарабії та Буковини. Їх потрібно видворити за кордон. І нехай в історії буде записано, що ми варвари. Мені немає до цього ніякого діла».

Р. Гейдрих, начальник Головного управління імперської безпеки, зобов’язав СС розстрілювати на території СРСР партійних активістів, комісарів та євреїв. «Євреїв у СРСР, як правило, навіть не депортували до таборів смерті; їх знищували там, де їх застала війна. Виконавцями вбивств найчастіше виступали рухомі німецькі розстрільні команди, так звані айнзацгрупи. Вони мобілізували собі на допомогу різні сили – від солдатів вермахту до посібників з місцевого населення. Вбивство відбувалося на очах у місцевого населення, і доля євреїв ні для кого не була секретом».

22 липня 1941 р. німецька авіація завдала удару по Балті. Після запеклих боїв 5 серпня німецькі та румунські війська окупували місто. Вже через три дні загоном зондеркоманди 10-а під керівництвом гауптштурмфюрера СС Праста було вбито приблизно 200 євреїв.

Балта увійшла до складу Трансністрії (території між Дністром і Південним Бугом). «Трансністрія – історична ознака, що зникла без сліду. Але до єврейської історії вона вписана кров’ю та слізьми, і ніколи не буде забута», – писав Юліус С. Фішер, рабин, вчений, письменник. На чолі Трансністрії стояв призначений румунською владою губернатор професор Георге Алексяну.

Статус євреїв Трансністрії визначався на підставі наказу № 23 за підписом Алексяну. Вони були позбавлені всіх громадянських прав, їм не дозволялося обирати місце мешкання, самовільно полишати відведені для них території (гетто, концентраційні табори), призначалося «працювати на благо суспільства» (що на практиці означало примусові роботи). Депортованим гарантувався мінімальний денний заробіток, однак насправді їм нічого не платили.

3 вересня 1941 р. на підставі наказу № 4 префекта Балтського повіту було створено гетто, у якому було ув’язнено 1500 місцевих євреїв, близько 1000 біженців і близько півтори тисячі депортованих із Румунії. Площу Балтського гетто було окреслено межами вулиці Ткаченка (по старому – Кузнечної) і трьо­ма Сенянськими вулицями. Гетто складалося із двох частин, між якими було влаштовано перехід через прохідний двір.

Умови в гетто були жахливі. В одній маленькій кімнатці тулилася велика кількість народу. Брак елементарних санітарних умов призвів до епідемії тифу. Лише одна сім’я Нагірнер втратила в гетто 12 чоловік. У грудні 1941 р. з Балти 1500 євреїв було вислано до Вінницької області, вони утримувалися в концентраційних і робочих таборах Ободівського та Тростянецького районів. З них до Балти повернулися близько 500 чоловік, решта загинули. Депортації євреїв з Балтського гетто вдалося припинити завдяки втручанню румунської Королеви Елени (згодом – Праведниці народів світу), яка особисто прибула до Балти.

У липні 1942 р. прибуло ще 200 євреїв, депортованих із Буковини. Багато померло від голоду та хвороб. У грудні в гетто було розстріляно 83 чоловік. Загалом у Балтському районі було створено 41 гетто та концентраційний табір.

Італійський письменник Курціо Малапарте в роки Другої світової війни був кореспондентом газети «Кор’єре делла сера». Ось як він описує у книзі «Капут», виданій у 1973 році, те, що бачив на власні очі в районі Балти та Кодими:

«Час від часу я зустрічав довгі ряди румунських військових каруц... На берегах, на піщаних косах, що тягнуться до середини річки, часом починали хвилюватися очерети або осока, начебто там ховався якийсь звір. І солдати, викрикуючи «Пацюки!», «Пацюки!», хапали гвинтівки, стріляли в очерети. А звідти вибігали, спотикаючись, падаючи і знову підіймаючись, якісь жінки, якась дівчина зі скуйовдженим волоссям, якийсь чоловік у чорному плащі, якесь хлоп’я. Це були євреї із прилеглих сіл, які тікали, рятуючись між очеретами».

У зв’язку з великою кількістю дітей-сиріт у гетто, батьків яких знищили румунські окупанти, громада створила дитячий будинок. «На день визволення м. Балти дітей було 129 чоловік віком від 1 до 18 років. Здорові та хворі перебували разом, медобслуговування ніякого не провадилося, діти були завошені, коростяві, продуктами харчування не забезпечені…»

На початку березня 1944 р. групу чоловіків і підлітків кількістю 60 чоловік було заживо спалено в сараї. А перед відступом фашисти вривалися в оселі та розстрілювали жінок, дітей, старих. Дуже важливу роль у порятунку в’язнів Балтського гетто відіграв біженець із Бухареста Пінхос Рубінштейн, якому вдалося домовитися з румунським комендантом та розпустити гетто напередодні визволення.

Велику допомогу єврейському населенню під час окупації міста подавали представники інших національностей, святі люди, завдяки яким багатьом євреям пощастило врятуватися від розстрілу. Однією з них була матір космонавта Георгія Шоніна.

Когда ж восторга

отгремел салют

И люди из подвала

выходили.

– Спасительница,

как же вас зовут? –

Еврейка благодарная

спросила.

– Я Шонина, я русская,

я мать,

Спасала вас без всякой

тайной мысли.

– А стоило ли жизнью

рисковать?

– Да стоило, во имя

новой жизни!

Семен Цванг

Відомі тисячі випадків активного опору політиці нацистів. Так, із в’язнів Балтського гетто було створено партизанський загін, який увійшов до загону Т.Б. Брагаренка та активно діяв на території району.

І тут слід сказати не лише про фізичний, але й про духовний опір. Про те, як люди, перебуваючи в нестерпних умовах, не втрачали віри, совісті та людської гідності.

Розмова про Голокост – це розповідь про Перемогу, про неминучу покаранність Зла, про торжество справедливості. Тому Голокост – не лише частина єврейської історії. Це феномен світової історії.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті